Через місяць мине чотири роки з того дня, коли почалося повномасштабне вторгнення рашистських військ на територію України. По тривалості ця війна вже перевершила радянсько-фашистську війну, що була частиною Другої світової.
Тоді, майже сто років тому, спочатку німці за якихось сто днів дійшли від Бреста до Москви, а потім вже радянські війська за 1300 із гаком днів добралися до Берліна.
Рашистські слимаки повзають по українській землі ось уже 1432 дні (цю статтю пишу 25 січня 2026 року).
Чому вживаю слово «слимаки»? Тому що мова тут про швидкість пересування. Слово «равлики» для визначення рашистів звучить надто компліментарно. Слимаки — саме те.
Якщо заміряти відстань від Донецька до Костянтинівки, до якої за майже чотири роки війни доповзли слимаки, то виходить близько 95 кілометрів. Середня швидкість просування окупаційних військ становить 66 метрів у день. Згідно із даними Вікіпедії, швидкість руху садового слимака становить 9 сантиметрів за хвилину. Тобто за добу це створіння теоретично здатне подолати відстань у майже 130 метрів. Рашисти проповзають по українській землі удвічі менше. За рік їм вдається зайти вглиб нашої території на 24 кілометри. Між тим, відстань від уже згадуваного Донецька і до західного кордону України в місті Чоп становить 1436 кілометрів. Тобто із такими темпами вони теоретично можуть доповзти до кінця нашої землі ще за 56 років. «Блискавичний» наступ, що й казати. Слимаки, як відомо, живуть до трьох років. Не думаю, що рашистські слимаки можуть похвалитися подібним довголіттям. Так що шанси тих, хто заповз на українську землю, марячи «кієвамзатрідня», невблаганно наближаються до нуля. Не доповзуть. Не живуть скільки ні слимаки, ні кацапи. Звичайно ж, ті, хто направив в Україну полчища двоногих земляків, чудово це розуміють. Саме тому в безсилій злобі, нехтуючи писаними і неписаними законами війни, і руйнують українську енергоструктуру. Мета одна — як не вбити, так заморозити. Якщо не заморозити, то посіяти паніку і розбрат. Не даремно ж зараз в Інтернеті викладають сотні роликів, у яких ботоксні тітки й досить пикаті дядьки волають, що «все пропало», що «все вкрали», що електрику в період блекауту продають за кордон. І винні у них Зеленський, Кабмін, Ахметов, енергетики, але в жодному разі не кацапські слимаки. Коли волають саме так, то одразу виникає сумнів у щирості таких провокаторів.
Звичайно, автор цих рядків не збирається вигороджувати українську владу. Не сумніваюся, що десь та вкрали. Але не сумніваюся і в тому, що в світі зараз просто не існує ні держави, ні влади, ні, передусім, народу та армії, які б могли навіть на приблизному до українського рівні протистояти кацапським слимакам.
Не маю морального права засуджувати людей, які дійсно, а не удавано, зневірюються у всьому, живучи в будинках чи квартирах, де на градуснику 2–5 тепла. Хоча б через те, що в мене вдома — піч, дрова і, як наслідок, плюс вісімнадцять. Знаю, що неможливо зрозуміти відчуття, яких не переживаєш сам. Але ж…
Тьотя Люба проти слимаків
Тьотя Люба, мама засновника ЕХО, Сергія Поповича, ось уже кілька тижнів живе при плюс 10. А їй же вже під вісімдесят років. При цьому тьотя Люба навідріз відмовляється навіть тимчасово переїжджати до дітей, у яких тепліше. І ні на секунду не втрачає бадьорості й оптимізму. Вона розповідає:
— А що, електропростирадло, поки є світло, нагріваю, пляшками із водою обкладаюся, одягаюся, як капустинка. І нічого, живу і не замерзаю. Он у мене знайома є, у неї світло не вимикають і в хаті тепло. Так вона як печеричка зморщується, а в мене рум’янець на всі щоки.
Так що нічого із замисленого в слимаків не вийде. Єдине, що погано, так це те, що через них Україна втрачає найдорожче. Не землю, не надра, не території і енергооб’єкти. Усе це відновлюється і повертається. Наші кращі хлопці й дівчата не повертаються.
Так що не забуваймо про це. Не лінуємося, хоча б щодня схиляти голову у вічній шанобі й жалобі.
