Якщо вже так судилося мені...

Олександр Андрійович Грязнов – інженер-геодезист, викладач Київського технікуму транспортного будівництва. Народився він 8 червня 1940 року в Пирятині над прозорим і тихим Удаєм, де прожив свої перші двадцять років. Ріс і виховувався в сім’ї діда по материнській лінії Євмена Мироновича Горіздри, нащадка козацького роду. Російське ж прізвище успадкував від батька, Андрія Інокентійовича Грязнова, геолога й альпініста, котрий воював на Кавказі й був одним з тих сміливців, які в лютому 1943 року за наказом командування зняли з найвищої точки Європи – двоголового Ельбруса – фашистські знамена і встановили червоні. Саме тоді Андрієм Грязновим були написані слова «Баксанської пісні», яку й досі співають альпіністи і туристи. Батько загинув у 1949 році в горах Заілійського Алатау, де він працював у геологічній експедиції.
Студентські роки Олександра Грязнова пройшли у прекрасному, висококультурному місті Львові, де з 1960 по 1965 рік він навчався у Політехнічному інституті. Писати вірші почав ще у школі, та саме у Львові відчув, що поезія – його покликання. Але здобутий фах інженера-геодезиста, незважаючи на його романтику, був надто далеким від поезії. До того ж, одруження, народження синів, необхідність заробляти на хліб насущний не часто дозволяли писати. Ще одна суттєва обставина позначилася на творчості Олександра Грязнова: практично тридцять років він писав вірші російською мовою. Помітних успіхів це йому не принесло, але дало можливість досконало оволодіти поетичним ремеслом.
З часу Чорнобильської трагедії почав писати рідною мовою і потроху друкуватися: спершу в газетах районного та обласного рівня, згодом у таких авторитетних журналах як «Дніпро», «Дзвін», «Вітчизна», «Райдуга», «Всесвіт».
Нині у творчому доробку Олександра Грязнова – шість книг: дві з них – власних віршів і чотири – перекладів сучасної та класичної світової поезії. Переклади О. Грязнова, як і його власна творчість, одержали високу оцінку літераторів та філологів.
* * *
З БЛИСКАВКОЮ У СЕРЦІ
Мені часто доводиться гортати цілі стоси віршованих писань. Приходять, дзвонять, пишуть звідусіль: скажіть свою думку. І в більшості, як мовиться: поети є, поезії – немає.
Та ось серед одноманітного сірого чтива раптом – зблиск. Які точні формулювання, які неждані порівняння, яка неординарна смілива думка! І ще, і ще раз перечитую рукопис. Так, це справжній поет. Його звати Олександр Грязнов. Я ніколи до цього з ним не зустрічався, навіть не чув його прізвище. І лише віршовані сторінки, які випадково потрапили на очі, змусили мене встати і простягнути авторові свою руку. Зі схваленням і вітанням.
В Олександра Андрійовича - завидний словниковий запас. Він віднаходить призабуті, але, як мовиться, смачні слова, що змушують той чи інший рядок задзвеніти. Дотримуючись традиційної манери писання, автор винахідливий у пошуках рим та мелодики вірша. Написане легко читається і сприймається без тих ребусів, які в багатьох випадках не може розгадати не тільки читач, а й сам автор.
Ловлю себе на думці, що цитувати його рядки я міг би дуже багато. Душа поета розкрита до спілкування з тобою, шановний читачу. Візьми в руки ці книжки, прочитай рядки митця з блискавкою в серці. Я впевнений, що вони і тобі додадуть світлості, сміливості та доброти.
Вадим КРИЩЕНКО,
поет, заслужений діяч мистецтв України

Пирятинці! Від ранньої весни,
Коли городи треба обробляти,
До збору урожаю восени
Вам ніколи поезію читати.
Вона для вас – ніщо, порожній звук.
Та взимку, у мороз чи у відлигу,
Прошу, візьміть до зашкарублих рук
Оцю непоказну, тоненьку книгу.
Можливо, дасть вам привід для розмов,
Для роздумів над долею своєю
Поет з російським прізвищем Грязнов
І суто українською душею?
* * *
Місто моє неуславлене,
Де починався мій шлях!
Юність, як всіх, понесла мене
Геть по далеких світах.
Ми, наче птахи, полинули
В сяйво небес голубе…
Вибач за те, що покинули
Легко і просто тебе.
Вибач нам роки бездумності,
Пустощів, ігор і мрій,
Місто дитинства і юності –
Рідний Пирятине мій!

Логін:
Пароль:
запам'ятати