14‑го жовтня у Новосанжарській ЦРЛ пройшов День донора. Протягом дня на третьому поверсі лікарні медики очікували на добровольців, які б бажали здати трохи своєї крові. Зранку вирушив до медичного закладу і журналіст «ЕХО», якого надзвичайно цікавило, скільки новосанжарців відгукнеться на пропозицію стати донором.
Перед тим, як проводити подібну акцію, новосанжарські медики провели широку роз’яснювальну і агітаційну кампанію. Це, зокрема, підтвердив і заступник головного лікаря Сергій Павловський.
— Ми повідомили про проведення Дня донора керівників усіх організацій, — запевнив Сергій Станіславович. — І всі отримали запрошення взяти участь у цій акції. Прийти люди можуть на протязі дня — їх приймуть спеціалісти із обласної станції переливання крові, які будуть працювати із 8‑ї ранку до останнього бажаючого донора.
За словами Сергія Павловського, максимальна кількість крові, яку може здати один донор, становить 450 мл. Але якщо він здає кров уперше, то медики беруть не більше 200 мл.
Поспілкувавшись із заступником головного лікаря, журналіст вирішив трохи відволіктися від кореспондентських справ і на півгодини стати донором.
Спочатку піднявся сходами на третій поверх лікарні. Донорів у цей час було не густо (точніше, не було взагалі), тому автора цих рядків зустріли із неприхованою радістю. Довелося констатувати, що кожен донор тут — на вагу золота. У першому кабінеті дали прочитати і заповнити коротку анкету. Довелося перечитати чималий перелік хвороб та протипоказань, із якими здавати кров категорично заборонено. І підписатися у тому, що цих хвороб у тебе немає. Окрім хвороб, існують серйозні вимоги щодо віку: донор має бути не молодшим 18 і не старішим 60 років. Після анкетування потенційного донора оглядають терапевт і дерматолог. Міряють тиск і відправляють до наступного кабінету. Тут беруть кров з пальця. Досить швидко, за допомогою хімічних реактивів, визначають групу крові. У конкретному випадку це «друга плюс». Далі запрошують попити чаю з цукерками. Це, напевно, має дещо заспокоїти і налаштувати на позитивний лад. Після чайної церемонії донорові допомагають одягти халат і бахіли та запрошують до пункту забору крові. Оскільки автор минулого року вже здавав кров, цього разу йому дозволяють здати максимальну дозу — 450 мл. Укладають на кушетку і перетягують руку. Майстерна лікарка вводить голку до вени майже безболісно. Принаймні, кров із пальця беруть болісніше. Найнудніше у всій процедурі — це чекати, доки тоненькою трубочкою темна кров перекачається у герметичний пакет. Такий, які часто показують у голлівудських фільмах. Утім, насправді минає не так багато часу — за відчуттями, хвилин п’ять-сім. Цей час можна витратити на коротку розмову із працівниками станції переливання крові. Вони розповідають, що донорів зараз мало. Не лише у Нових Санжарах, але й у великій Полтаві. Як правило, кров здають одні й ті ж самі люди — новенькі серед донорів з’являються рідко. Під час здавання крові пацієнти не мліють — принаймні, за практику моїх співрозмовників такого не траплялося.
За розмовою час минає непомітно. І ось всі 450 мл перекачались із вени у пакет. Дивно бачити свою кров такою темною і такою… відокремленою від себе. Дають журнал, у якому треба розписатися і отримати 25 гривень — на обід — та маленький талончик, на якому вказано кількість зданої крові. За цим талончиком тут же можна отримати довідку, яка на два дні звільняє донора від роботи.
Коли журналіст виходить із талончиком у руках, то бачить інших потенційних донорів. Практично всі вони — медики центральної районної лікарні. Деякі здають кров уперше, деякі вже можуть записувати себе до числа постійних донорів. Як з’ясовується дещо пізніше, саме медики і складають більшу частину новосанжарських донорів крові. Це стає відомим уже наступного ранку.
— Усього у нашій акції взяли участь 30 чоловік, — повідомив у телефонній розмові Сергій Павловський. — З них 18 — працівники ЦРЛ. Також свою кров здавали донори з райдержадміністрації, санепідемстанції, центру зв’язку. Крім цього, був один студент і п’ятеро непрацюючих.
Усього медики зуміли заготовити 9,1 літра крові. Цей показник суттєво менший за минулорічний. Того року у Дні донора взяли участь 33 донори, які здали 12 літрів крові. Статистика досить сумна. Свідчить вона лише про те, що за рік на Новосанжарщині зменшилась кількість небайдужих людей. Напевно, переважній більшості мешканців району глибоко наплювати на серйозну кризу крові в Україні. Натомість у людей є інші, більш приємні справи.
— Люди говорять, що не йдуть здавати кров, бо сьогодні велике свято! — пояснила одна із лікарів журналістові малу кількість донорів.
Дійсно, у велике православне свято Покрови Пресвятої Богородиці вірному християнину личить пити горілку, а не здавати кров, яка може врятувати комусь життя чи здоров’я. Чи не так?
Не виявили значного ентузіазму і керівники різних установ та організацій. Напевно, якби вони особисто здали кров, то будь-кому з підлеглих було б незручно не наслідувати приклад начальника. Але керівники День донора проігнорували. Напевно, вони зараз надто захоплені виборчими перегонами, у яких більшість із них бере участь. Тоді хоча б здали кров у рамках політичної реклами. Як звучить, га? «100 літрів крові для українців від «Партії регіонів» або «50 літрів життя від «Батьківщини»? Чим не вдалий піар-хід? І однопартійців своїх згуртували б, і повагу з боку електорату завоювали. Але такі кроки серед партій зараз, напевно, не популярні.
Варто зауважити, що один керівник таки не полінувався приїхати і здати свою кров. Був це директор агроформування ТОВ «Елеватор «Чиста криниця» Микола Харченко. Але його прикладом ніхто з підлеглих чомусь не скористався.
Наостанок хочеться додати кілька показових цифр. Так би мовити, для подальших роздумів. Населення Новосанжарського району складає 37–38 тисяч чоловік. Припустимо, половина з них не підходять для донорства за віком. Лишається 18–19 тисяч. Нехай частина з них не може бути донором за медичними протипоказаннями. Але все одно лишається щонайменше 10 тисяч. І з цієї досить великої кількості людей ми маємо усього 30 донорів. Якщо вас цікавить відсоткове співвідношення, то це 0,003 відсотка. Такий собі сумний показник небайдужості. А ми говоримо про погану владу, яка не думає про людей. А про що ж думаємо ми?..
