«Ми не ставимо питання миру чи війни!»
Першу сторону конфлікту представляють сільський голова Анатолій Кравець, деякі депутати сільської ради та члени виконавчого комітету. Минулого тижня у приміщенні сільської ради вони зустрілися із журналістом «ЕХО», аби розповісти про свої проблеми, яких у Соколовій Балці назбиралося чимало.
Почав Анатолій Кравець із найбільш наболілого.
— Є кілька пунктів, виконання яких ми вимагаємо. Але з них три — основні, — почав Анатолій Михайлович, — Перший з них — це передача у комунальну власність об’єктів соціальної сфери — доріг, водонапірних башт, дитячого садка і так далі. Усі ці об’єкти зараз перебувають на балансі ТОВ «Сокіл», керівником якого є Володимир Замула. На наші вимоги передати ці об’єкти він обіцяє віддати їх хоч завтра, але коли доходить до справи — ми не можемо його зловити, щоб провести процес прийому-передачі. Він з нами грається, а ми лишаємось у не дуже вигідному становищі. Ви ж розумієте, що на об’єкти, які не перебувають на балансі сільської ради, ми, згідно закону, не маємо права витрачати ні копійки бюджетних коштів.
Щоб підтвердити свою правоту стосовно передачі об’єктів соціальної сфери, Анатолій Кравець демонструє журналістові протокол зборів колишніх працівників колгоспу від 19 березня 2011?го року. Із 801 колишнього колгоспника 332 вже померли до цього часу, але на зборах були присутні 286 чоловік із числа тих, хто залишився. І 285 з них проголосували за передачу об’єктів соціальної сфери на баланс сільської ради. Серед переліку об’єктів — і 16?квартирний будинок, який колись збудував колгосп для молодих спеціалістів. Тепер, за словами тих-таки депутатів та членів виконкому, квартири у цьому будинку хочуть приватизувати люди, які мають досить опосередковане відношення до Соколової Балки. Представники громади цього, звичайно ж, допустити не можуть.
Турбує депутатів і доля адмінприміщення, у якому, власне, і проходить наша зустріч. Так секретар сільської ради поскаржилася іще й на те, що їй просто-напросто ніде працювати. Приміщення сільської ради належить товариству Володимира Замули. Він, після приходу до влади нової команди, прийшов до сільради і замкнув два порожніх кабінети. Пояснив, що вони йому потрібні. А тепер усі працівники тісняться у двох невеличких кімнатах.
Друге питання, яке поставили собі за мету вирішити новий сільський голова та його команда, — це видача колишнім працівникам колгоспу майнових свідоцтв. І, відповідно, належного за ними майна.
— Виходить, що розпаювання майна так і не було проведене, — стверджує Анатолій Кравець, — Коли колгосп припиняв своє існування, у ньому було на 12 мільйонів основних та оборотних засобів. З них майна на суму понад 5 мільйонів, яке підлягало розпаюванню. Це майно мали отримати колишні колгоспники. Але насправді… (Анатолій Кравець прохає секретаря сільради відкрити сейф. Та відкриває і демонструє товстий стос паперів). Досі у сейфі сільської ради лежать 700 свідоцтв на майнові паї, які не видали людям! Зараз люди звертаються до сільської ради із вимогою видати їм ці свідоцтва і відповідне майно. Але керівник товариства запевняє, що майна немає! Звичайно його немає, адже все колишнє колгоспне майно записане на трьох підставних осіб!
— Спочатку був кооператив імені Шевченка. Потім Замула організував з нього два товариства — ТОВ «Сокіл» і ТОВ «Шевченка», — розповідає член виконкому Іван Геращенко. — Зборів тоді не було, а якщо і були, то кликали туди лише обраних. От ці люди проголосували і передали колгоспне майно у приватне товариство!
Наступне питання, яке хвилює мешканців Соколової Балки — земельне. Як і всі, хто має земельний пай, мешканці цього села хочуть отримувати більші відсотки за оренду своєї землі. За словами тих-таки сільських депутатів, у Володимира Замули плата за паї дуже низька. Принаймні, набагато нижча, ніж у сусідній «Чистій криниці», яка, нагадаємо, виплачує своїм пайовикам по 10 відсотків на пай. Саме тому 126 мешканців Соколової Балки написали листа до депутата обласної ради (і засновника «Чистої криниці») Юрія Лебедина з проханням не лише допомогти у вирішенні важливих для села питань, а й забрати їх паї в обробіток у «Чисту криницю». При цьому і депутати, і члени виконкому, присутні на зустрічі, підтверджували той факт, що договори із Замулою більшість із авторів листа у 2005?му продовжили на десять років. Низьку відсоткову ставку, прописану у договорах, вони ж пояснюють досить просто:
— А ми тоді пусті договори підписували! Чому? Та просто вірили цій людині!
Порожніми договорами у деяких випадках справа не закінчилась.
— Коли укладали договори, Замула приїхав і предложив мені підписати на 10 років по 650 гривень за пай на рік, — розповідає місцевий житель Федір Кошельнік, — Я не погодився. Він розвернувся і поїхав. Відтоді цілих 5 років він землею моєю користувався, але за пай не платив. І навіть город мені ніхто не приїздив орати. І лише оце нещодавно він розрахувався зі мною за всі роки одразу!
Нарікають мешканці Соколової Балки і на те, що примірники договорів є тільки у Володимира Замули. У самих власників паїв їх немає.
— Він при районному керівництві заявив — приходьте, я віддам кожному, хто захоче, — коментує депутат сільської ради Катерина Мосієнко, — А потім просто тікає, щоб ці договори не віддавати. Он Шевченко до нього пішов, так він йому договору не віддав і виставив!
Підсумовує усе сказане сільський голова.
— Ми не ставимо питання миру чи війни. Нехай виконає свої зобов’язання — виключно згідно закону. Якщо люди проголосували за передачу об’єктів — нехай передасть. У іншому випадку сільська рада буде змушена подавати позов до суду і там відстоювати права громади, — пообіцяв Анатолій Кравець.
«Я готовий передати об’єкти хоч сьогодні! Але не всі!»
Із керівником ТОВ «Сокіл» та ТОВ «Шевченка» Володимиром Замулою ми зустрілися наступного дня. Володимир Іванович був напрочуд гостинним, багато посміхався і з видимою радістю відповідав на питання журналіста. Почали із об’єктів соціальної сфери.
— Сільська рада говорить, що я їх не передаю? Неправда! — заперечив Володимир Замула. І попрохав секретаря принести якийсь документ, який за кілька секунд продемонстрував журналістові, — Це акт передачі, який ми підготували кілька місяців тому. У ньому — ті об’єкти соціальної сфери, які я готовий передати хоч і завтра! Але сільська рада їх чомусь не бере! Натомість постійно тягне час, створює то одну, то іншу комісію. Я, наприклад, не розумію, для чого ці хороводи. Включили до комісії по три чоловіки з кожної сторони — і починайте прийом-передачу!
У наданому директором товариства акті зазначені дороги, свердловини, дитячий садок. Але чомусь немає згадки ні про приміщення сільської ради, ні про 16?квартирний будинок. Володимир Замула пояснює, чому саме.
— Сільську раду? Ні, не передаю! І не передам! А для чого їм адмінприміщення? По району (та й по області) є не один приклад, коли сільська рада міститься не у власному приміщенні. Ну й що, вона від того гірше працює? — цікавиться Володимир Іванович. — Нехай згадають, що опалення у сільраді зробили лише 2001-го року. А до того вони восени перебирались у амбулаторію і сиділи там до весни. Якщо їм зараз мало місця — нехай перебираються у клуб, який опалюється. А ті дві кімнати у сільській раді мені дійсно потрібні. Це зараз я поєдную дві посади — директора ТОВ «Сокіл» та ТОВ «Шевченка». А якщо завтра директором призначать когось іншого? Тоді доведеться офіс одного з товариств переносити до сільської ради.
Також директор двох товариств пояснив, що не може передати у комунальну власність і 16-квартирний будинок.
— З приводу цього будинку — папери зараз у суді. Як я можу передати цей будинок, якщо там 5 квартир вже приватизованих? — поцікавився Володимир Замула, — Щоб виготовити технічний паспорт на будинок, довелося звертатися до суду, який зобов’язав це зробити полтавське БТІ. Але люди почали розпускати незрозумілі плітки, що їх повиганяють із квартир, і не впустили працівників БТІ, коли ті приїхали, щоб провести необхідні виміри. Тепер люди самі одумались і прохають провести інвентаризацію, щоб можна було передати квартири у комунальну власність і у подальшому їх приватизувати. Але тепер це зробити не так просто.
Далі Володимир Замула розповів, що готовий був передати у комунальну власність якщо не увесь будинок, то принаймні кілька квартир. Надав і свідка, який підтвердив його слова.
До кабінету зайшла дівчина, яка представилася Вікторією Абакумовою. Вона розповіла, що працює у товаристві «Сокіл» і вже три роки проживає у 16?квартирному будинку. Вона, а також двоє інших мешканців будинку — Ірина Байбак та Юрій Іванюк — написали заяви до сільської ради із проханням прийняти на баланс квартири, у яких вони проживають. Для того, щоб ці сім'ї у подальшому могли приватизувати своє житло. Але сільський голова у відповідь нібито пояснив, що сільська рада не буде приймати на баланс по кілька квартир, а візьме одразу увесь будинок.
— Мене це здивувало, — говорить Вікторія Абакумова, — Адже раніше п'ять квартир з нашого будинку взяли на баланс і дали можливість людям їх приватизувати. А тепер, виходить, не можна? До того ж мені пояснили, що я можу і не залишитися у цій квартирі, бо на неї претендуватиме хтось із меканців, які проживали у ній до мене!
— От-от, тоді вісім чоловік із нинішніх же депутатів були «за», — коментує Володимир Замула, — А тепер уперлися і навіть заяви цих людей на сесії не розглядали!
Пояснив Володимир Замула і причину, з якої він не буде передавати на баланс сільської ради ряд інших об'єктів. Зокрема, продемонстрував листи мешканців Соколової Балки (103 підписи) та Андріївки (83 підписи), написані на ім’я губернатора — Олександра Удовиченка. У них мешканці цих сіл прохали залишити водонапірні башти у центрі Соколової Балки та в Андріївці на балансі ТОВ «Сокіл».
— Сільська рада ще прохає передати медичні заклади, але це взагалі нонсенс. Адже будь-який сільський голова знає, що з 1?го січня цього року усі медичні заклади переведені на баланс центральної районної лікарні. То як же ми передамо їх сільській раді? До мене ж керівництво ЦРЛ з приводу передачі цих об’єктів не зверталося, — пояснив Володимир Замула.
Від соціальної сфери перейшли до майнових паїв. Директор товариства пояснив, що насправді розпаювання відбулося. І колишні колгоспники отримали майно. От тільки свідоцтва свої позабирали не всі. Так і вийшло, що майно люди розібрали, а порожні бланки свідоцтв залишилися. Нібито і сам сільський голова Анатолій Кравець колись отримав майно. Свідоцтва при цьому не просив.
Від майна перейшли до земельних договорів. Тут Володимир Замула визнав, що деякі нестиковки при їх укладенні мали місце.
— Я звільнив людину, яка займалася договорами. Але зараз проблем немає. Більшості людей, які приходять, ми договори віддаємо. Просто були такі випадки, коли у нас самих один примірником цього договору. Іншого просто немає. Ми пропонуємо людині зняти його копію і забрати собі. Але вона категорично вимагає оригінал. Так, до речі, було у випадку із Шевченком, — уточнив Володимир Замула, — Щодо виплати за паї, то хочу зауважити, що кожного року я платив більшу суму, ніж була вказана у договорі. І надалі планую збільшувати виплати. На жаль, мені не дали провести зустріч із пайовиками 4?го червня. До речі, її зірвали ті ж таки представники сільської ради, які просто штурмували місце зібрання і зламали шлагбаум! Щодо Федора Кошельніка, то такий факт дійсно був. Але не платили ми не тому, що не хотіли. Щоб зареєструвати договір, потрібні були його паспортні дані. Але цей чоловік їх не надавав. Не надав і зараз, хоча я з ним повністю розрахувався.
Наприкінці нашої розмови Володимир Замула засмучено констатує, що уся ця ситуація повністю відбиває у нього бажання робити щось далі для Соколової Балки. А зробив він, за його ж словами, немало. Окультурив та причепурив центр села, провів освітлення, допомагав у соціальних потребах. У своєму господарстві розвів породистих коней, подивитися на яких приїздять не лише з усієї України, але і з-за кордону.
— Я мріяв навіть іподром у Соколовій Балці зробити, — ділиться Володимир Замула, — Щоб тут і робочі місця були, щоб сюди приїздили люди звідусіль. Але тепер не хочеться робити нічого…
Після розмови із двома керівниками — головою сільської ради та директором товариства — враження залишилося неоднозначне. Ще б пак, ситуація наскільки заплуталася та ускладнилася, що зараз розібратися у ній далеко не так просто. Але треба. Хочеться вірити, що емоції у обох керівників з часом дещо ущухнуть. І вони — у той чи інший спосіб — таки сядуть за стіл перемовин. І війни — ні у переносному, ні у прямому сенсі — у селі все-таки не буде. Адже якою б доброю ця війна не була, навіть поганий мир буде кращий за неї.
А ще хочеться вірити, що зрештою переможе правда. І селяни дійсно отримають те, що їм належить за законом. У цьому ж, напевно, зацікавлені і Анатолій Кравець, і Володимир Замула. Але чи буде так — покаже вже найближче майбутнє.
