В одній руці липка солодка вата, у іншій — не менш липкий та солодкий попкорн: ми йдемо на цирк! Приїзд цирку для такого містечка, як Нові Санжари, — подія рідкісна та важлива. Не така ексклюзивна, звичайно, як приліт яких-небудь зелених чоловічків із космосу, та все ж. На цирк кортить подивитись усім — і діткам (що зрозуміло), і дорослим (що, зрештою, теж зрозуміло). Автор ризикне припустити, що дорослим цирк подобається навіть більше, ніж дітлахам. Але великі дяді та тьоті у цьому ніколи не зізнаються.
Отже, ми йдемо до цирку. Разом із нами йдуть іще кілька сотень новосанжарців. Усіх люб’язно пропускають під купол цирку. Щоправда, не всіх безкоштовно. Лише дітей до 5 років. Якщо ж тобі більше п’яти, доводиться платити. Квитки коштують від 30 до 60 гривень — залежно від ряду (ближче до арени — звичайно ж, дорожче). Імпровізований зал заповнюється приблизно на дві третини. Можливо, тому що частина новосанжарців вже подивилась виставу у перший день приїзду цирку (ми йдемо на другий). Можливо, тому, що квитки декому видаються все ж таки задорогими. Хоча що таке 60 гривень? Палка не найбільш якісної ковбаси. То що ж переважує — ця ковбаса чи три години циркової вистави? Ми обираємо останнє.
Цирк до нас приїхав з Києва. Можливо, тому, а може, з інших причин артисти розмовляють російською. Але на це перестаєш зважати, коли вони починають виступати. Особливо радують повітряні гімнасти. Раніше подібні номери нам доводилось бачити лише у телевізійній версії шоу «Україна має талант». А тут просто у центрі Нових Санжар під куполом цирку-шапіто якийсь київський дядечко-гімнаст виконує такі трюки, що лишається тільки рота розкрити і зовсім забути про попкорн. Апогеєм його виступу був момент, коли він літав над головами публіки, зачіпаючись за ремінь… лише власною потилицею. Аж серце завмирало! Не знаю, як у нього, а у публіки — точно!
Ще були клоуни. Дуже смішний дядечко і не дуже смішна тітонька. До речі, за нашими спостереженнями, із жартів клоуна більше сміялися дорослі. Діти дивилися на нього радше із подивом (деякі навіть із острахом) і лише деякі весело сміялись. Клоун був цікавий і, як би це сказати, не зовсім клоун. Тому що у своїх виступах він то жонглював, то дресирував собачку. Такий собі клоун-універсал. А ще цей дядечко із приклеєним носом та у черевиках із довжелезними носаками напрочуд влучно кидав ножі. Спочатку, метнувши їх, він проткнув ними дві повітряні кульки, які висіли по обох боках від зблідлого асистента. Потім клоун витягнув на арену добровольця із зали. Трохи зляканого новосанжарця прив’язали біля імпровізованої мішені та повісили по боках від нього кульки. Аби «жертва» не здригнулася у останній момент, дбайливий клоун надяг їй на голову непрозорий мішок. І ось лунає моторошна музика, клоун заносить у руці гострий ніж і… швидко підбігає та протикає кульку. Потім іншу. А потім знімає мішок із голови похололого від страху новосанжарця. Щоправда, наостанок клоун ще раз демонструє свої численні здібності. Він бере довжелезний батіг, відходить на кілька кроків і одним рвучким ударом змушує луснути кульку, прикріплену… нижче пояса добровольця. Новосанжарець від участі у номері не постраждав і, прийнявши свою порцію оплесків, зайняв місце у залі.
Далі новосанжарцям демонстрували різних — екзотичних і не дуже — тварин. Маленького поні, стареньку бородату мавпочку, павича, маленького крокодила. Особливий фурор викликала поява двох дикобразів — чорного та білого. Вони швидко бігали краєм арени і на вигляд були дуже симпатичними. Голки у них ду-у-уже довгі і красиві. Особливо у дикобраза-альбіноса.
Циркова вистава тривала близько трьох годин. І зрештою закінчилася, хоча частині публіки зовсім не хотілося розходитися. Циркачам аплодували довго і щиро. А вони, у свою чергу, обіцяли приїхати ще раз і порадувати таким рідкісним і таким гарним святом під назвою цирк.
Фотки
з події
з події
