Місцеві жителі збираються біля магазину у самому центрі Попового. Тут і має пройти свято. Місця на лавках займають старенькі бабусі з ціпочками. Їм прийти сюди було не так легко, але вони таки прийшли — щоб побачити молодших односельців та послухати святковий концерт. Навколо бігає зграйка дітлахів. Їх у Поповому немало. Шкода тільки, що дитсадка у селі немає. Та й школа кілька років не працює. Місцеві діти їздять навчатись до Великого Кобелячка або у Шамраївку Решетилівського району.
Саме учні та педагоги Великокобелячківської школи на чолі із директоркою і організовують концерт.
Хлопці та дівчата виходять на імпровізовану сцену до мікрофонів і по черзі розповідають факти з історії села. Зокрема згадують, що у 1927 році у Поповому жили 1235 чоловік. Зараз ця цифра зменшилася у чотири рази — до 298. Із тих, хто живе у селі зараз, на свято приходить третина — чоловік вісімдесят. Одні приєднуються до бабусь на лавках. Інші просто стають гуртом на обочині дороги перед магазином і слухають виступи учнів. Ті розповідають і про дореволюційне життя села, і про громадянську, і про Велику Вітчизняну, і про відбудову. І так — до наших часів.
Після історичного екскурсу до мікрофону підходить представник нинішнього часу — сільський голова Ольга Волоська. Свій виступ — короткий, але емоційний — вона завершує словами: «З днем народження, рідне село!». Люди аплодують.
До мікрофонів тим часом виходять одягнуті у національні костюми дівчата і співають українських пісень. Глядачі слухають, переминаючись з ноги на ногу і щулячись від вітру: надворі таки добряче холодно. Разом із мешканцями села слухає концерт і Михайло Васюта, керівник фермерського господарства «Козубівське». Він, власне, є головним спонсором свята. Але до мікрофону виходити Михайло Васильович навідріз відмовляється. Не любить він говорити. Нехай краще діти співають — вони ж готувалися скільки. За кілька виступів Михайло Васюта взагалі сідає у своє авто і їде. Виявляється, десь у полі обламався трактор і потрібно було терміново поїхати. Тут вже свято не свято, а робота — перш за все.
Коли керівник фермерського господарства повертається, то на імпровізованій сцені вже вручають нагороди матерям-героїням з села Попового — Олені Назарівні Алєксєєнко, Катерині Іллівні Дяченко, Поліні Іванівні Малюк та Стефанії Федорівні Олійник. Ольга Волоська передає їм відповідні посвідчення, медалі та квіти. Односельці зустрічають нагородження оплесками. До Стефанії Федорівни одразу підходять діти, цілують її і вітають. Вона обіймає їх і плаче. Школярі, тим часом, співають пісні про маму.
Ближче до середини свята до Попового приїздять представники влади. Заступник голови районної ради Микола Перерва та начальник управління сільського господарства райдержадміністрації Василь Михайлик вітають жителів села зі святом і вручають кращим представникам громади грамоти.
Тим часом учні біля мікрофону зачитують приємну статистику: скільки дітей за рік народилося у селі, скільки подружніх пар створилося. Згадують і тих, хто святкує ювілеї подружнього життя. Хтось — скромні п’ять років, а хтось — і сорок чи п’ятдесят. Коли пари виходять за подарунками, глядачі — змерзлі, але веселі — починають вигукувати: «Горько! Горько!». Спочатку цілується молодша пара, а потім — під оплески та веселі схвальні вигуки — і бабуся ніжно чмокає свого дідуся. Навіть через сорок років — це любов.
Концерт триває. А вітер не вщухає, надворі холоднішає. І, незважаючи на це, артисти намагаються зігріти глядачів своїми виступами. Ставлять веселі сценки, танцюють, співають — викладаються на всю котушку. І по черзі бігають грітися до магазину, бо сценічні костюми — так, одна видимість, а тепла ніякого.
Концерт закінчується. Усім учасникам — і учням, і вчителям — вдячно аплодують глядачі. Частина з них одразу тягнеться поближче до вогнища — до гарячого шашлику. Ну а там до ще чогось гарячішого — на честь свята. І доки попівці потроху зігріваються, організатори вирішують, що наступного року свято проведуть значно раніше — десь у серпні. Тоді й молоді у селі більше, і надворі тепліше. А це значить, що наступного року у Поповому буде вже тепле свято. І, можливо, багато поцілунків.
