Ще років з п’ятнадцять-двадцять тому дозвіллям молодих людей здебільшого були різноманітні хобі, відвідування бібліотеки чи спортзалу, шкільні вечори або дискотеки. Сьогодні до цього інтерес юнаків і дівчат певною мірою згас. Чому?
Можна відшукати чимало причин, але, напевне, не останню роль зіграли Інтернет і мобільний зв’язок — блага технічного прогресу, які з шаленою швидкістю змінили життя усього людства, і у першу чергу — молоді. «Завдяки» віртуальному світу, під загрозою опинилося живе спілкування з однолітками. Змінилися погляди: навіщо відвідувати бібліотеку, якщо в Інтернеті більше різної інформації? Чого поспішати на дискотеку, аби поспілкуватися з ровесниками, якщо це можна зробити за допомогою мобільного або Інтернет-зв’язку? Охочих до заняття спортом теж помітно поменшало. Можливо, більшість підлітків вважають спорт непрестижним заняттям або даремною тратою часу. А чого варте сучасне телебачення, яке породжує і нав’язує далеко не найкращі стереотипи поведінки і життя в цілому? Утім, дискутувати з цього приводу можна довго.
А як і де проводять свій вільний час хлопці і дівчата підліткового віку? Щоб більше розібратися в ситуації, ми вирішили зустрітися з представниками учнівської молоді — старшокласниками. Підсумувавши їхні розповіді, маємо таку картину.
Хобі. Лише одиниці можуть похвалитися своїм хобі і вважають його повноцінним відпочинком. Дехто відвідує уроки малювання, хтось — співу. Проте більшості хочеться «чогось цікавого, незвичного, нового».
Спорт. Насторожило те, що лише один з вісімнадцяти респондентів назвав заняття спортом — футболом — формою свого дозвілля. Інші не можуть назвати спорт своїм уподобанням.
Дискотеки. Зараз потанцювати у Кобеляках можна тільки на дискотеці «Вальонка», як її всі називають, а влітку можна було ще й у «клітці», що знаходиться у сквері імені Богдана Хмельницького. Хлопці та дівчата не проти дискотек в принципі, але хочуть, щоб вони були цікавими, бажано тематичними, містили конкурси, з гарними звуком і музикою, яка подобається не лише ді-джею, а й відвідувачам.
Відпочиваючі «під шофе», накурені-обкурені, суцільна нецензурщина — ось найперші причини, через які більшість опитаних старшокласників міста відмовляються відвідувати дискотеки. Майже в один голос заявляють, що там повинен підтримуватися порядок, хоча б не пускати відвідувачів напідпитку, і бажано — порядок, контрольований правоохоронцями. Через те, що дискотеку заполонили 12-13-річні хлопці і дівчата, старшокласникам і студентам там стало нецікаво. Відтак, більшість перекинулася у бари-ресторани. І, зі слів молоді, не тому, що це — «дорослі» заклади, де доступні міцні напої, а через те, що о вечірній порі піти їм більше нікуди.
Підсумувавши відповіді підлітків, ми вирішили на власному прикладі перевірити, як відпочиває кобеляцька молодь.
Суботній вечір. Близько 18.30 зустрічаємось учотирьох з друзями біля парку. Про плани на вечір раніше не домовлялись, тому гуляємо містом у пошуку теплого і затишного кафе. У місті малолюдно, а підлітків по дорозі взагалі не зустрічаємо. Думаємо, мабуть, рано. Йдемо далі. Бачимо, зовсім недалеко щось лежить біля дороги і ворушиться. Підійшовши ближче, бачимо, що це жінка, близько сорока років. Хоча надворі було вже темно, та ми розгледіли, що жінка неохайно одягнена і від неї відчувається різкий запах алкоголю.
— Жіночко, вам погано? — питаємо ми.
— Нє, мені отлічно! — запевнив нас бадьорий нетверезий голос.
— А чого ви тут лежите? Ви ж застудитесь?
— Не ваше діло, я не п’яна, а просто ногу підвернула. Ви луччє Леські моїй подзвоніть, хай до мене приходить.
Звичайно, Леську ми шукати не збираємось, та нетверезу жінку з землі піднімаємо і саджаємо на лавку. Вона трішки сидить і робить спробу піти далі. У неї це не зовсім вправно виходить, та на своїх «двох» вона йти може.
Йдемо далі. На годиннику вже 19.00. Ми добре знаємо, що найпопулярніших кафе у місті всього два. Перше, у якому можна смачно поїсти піци, інше — у якому плюс до всього можна пограти у більярд. Підходимо до останнього. З вікон доноситься гучна музика, а біля кафе припарковано багато автомобілів. Двоє знайомих, які стоять неподалік, привітавшись з нами, кажуть, що нам не пощастило: сьогодні там гуляють весілля. Тому ми йдемо в інше кафе з надією, що там для нас знайдеться вільне місце. Та нам знову не пощастило: місця й тут немає. Нам доводиться чекати двадцять хвилин, поки один столик біля виходу звільниться. На наше здивування, до цього часу кафе вже було переповнене відвідувачами. Почекавши деякий час, ми зручно сідаємо за столик, смачно вечеряємо, не помічаючи, як проходить дві години. За цей час досить багато людей заходить до кафе з надією, що і для них знайдеться вільне місце. Стільців біля маленьких столиків усе більшає і більшає, а компанії все розростаються. Тому близько 21.00 у кафе вже було важко пройти. Розрахувавшись, ми вирішуємо йти далі. Додому ще рано, адже відпочиваємо не так часто. Тому у всіх виникає питання: куди ж іти? Рішення одне — на дискотеку. По дорозі на неї ми вже бачимо безліч підлітків, які впевнено рухаються в тому ж напрямку. Біля дискотеки вже також не можна пройти. Штовхаючись, кожен хоче першим зайти всередину. Нам це вдається. Хлопець у роздягальні бере наші речі, проривається через велику купу одягу і дає нам номерок. Наостанок попереджає: «Тільки не губіть його!» Нарешті, ми проходимо всередину. Там так само ж людно, як і надворі. На дискотеці кожен проводить свій час по-різному. Хтось танцює на танцмайданчику, дехто — на сцені відбиває ногами в ритм музиці, інші — у кафе п’ють пиво з горішками. Нас дивує, що молоді віком від 25 років зовсім небагато. Здебільшого, вони стоять осторонь, спілкуються з друзями або п’ють пиво. І тут все різко змінюється. Нашу уваги привертає ще зовсім «юний тінейджер» Колька, років 50-ти. Під ритм музики він заходить у дискотечний зал, кепка одягнена по-молодіжному, набік, на ногах — літні резинові «шльопанці», взуті на теплі шкарпетки, а в руках тримає «Бірмікс» з трубочкою. Підтанцьовуючи і розмахуючи руками, він починає закликати всіх танцювати та веселитись: «У-у-у! Рєбята, а ви чого не танцюєте? Ану-ка шевєлітєсь!»
Непомітно для нас пролинув час. Дискотека близько першої години ночі завершується. Звучить остання повільна пісня, і всі, хто не танцює, забирають речі й виходять надвір. Та більшість розходитись по домівках не збирається. Хтось збирає компанію, викликає таксі і їде у найближче придорожнє кафе , яке працює цілодобово, а дехто йде до заправки з надією, що там їм продадуть спиртне. Нам стало цікаво, чи реально його придбати у такий час? Адже всього декілька тижнів тому це було цілком можливо. У ті вечори біля заправки шикувалась довга черга і по декілька чоловік заходило до магазину. Та сьогодні біля заправки стоїть уже не так багато людей, чомусь здебільшого хлопці. Ми заходимо до заповненого відвідувачами магазину. Компанія з трьох дівчат декілька хвилин випрошує у продавця продати їм пляшку «горючого». Та продавець їм декілька разів поспіль відмовляє, мовляв, дорожить роботою і втратити своє робоче місце не хоче.
Що ж, йти далі нікуди. Ми неспішно розмовляємо та йдемо у напрямку Площі. Біля Будинку дитячої творчості бачимо компанію підлітків з чотирьох дівчат і двох хлопців, які гучно про щось домовляються.
— Мальчики, ми ж дєвочки, ми підемо перші в туалет, а ви нас підождіть, ми бистро,— аргументували дівчата.
Зрозумівши, що молодь хоче сходити до туалету прямо під стіни будівлі, вмішуємось і ми у щойно почуту розмову:
— Дівчата, а тут що, збудували туалет? — питаємо.
— Нє, він тут давно, со врємьон нашей молодості, — посміялась одна з дівчат
— А де він? — цікавимось ми.
— Та ось, за углом!
— Дівчата, це ж громадське місце!
— А шо, всі так роблять… Чим ми хужі?
Бачимо, що дівчатам свого розуму не добавимо. Деякий час обговорюючи цю ситуацію, ми розходимося по домівках.
Переживши один вихідний вечір і побачивши все на власні очі, стає зрозумілим, що дозвілля сучасної молоді не можна назвати різноманітним, інтелектуальним чи хоча б цікавим. Виникає питання: хто винен у тому, що для молоді немає більше ніякої альтернативи відпочинку? Думаю, першою причиною є самі підлітки, які не бачать для себе більше ніяких способів відпочити і задовольняються лише тим, що є. А насправді — усе можливо, було б тільки реальне бажання щось змінити.
(фото тематичне)