Юний кобеляцький артист продовжує збирати призи на різноманітних конкурсах.
Ім’я Владислава, а точніше Владика Труніна, вже добре відоме кобеляцькій публіці. Практично жоден концерт чи урочистий захід в районі не обходиться без його участі. Артистизм, феноменальна пам’ять, дитяча щирість — все це незмінно зачаровує зал. У свої чотирнадцять років Владик побував ледве не на всіх обласних мистецьких конкурсах. І всі їх виграв.
Ми розмовляємо в кабінеті педагога-організатора Кобеляцької школи-інтернату Любові Койнаш. Любов Дем’янівна, не зупиняючись, на одному диханні говорить, говорить і говорить. Про свого улюбленого вихованця вона може розповідати годинами. Лише зрідка вона зупиняється і, звертаючись до хлопчика, зауважує:
— А ти, Владік, хоч і слухаєш, та не задавайся, тобі ще над собою працювати і працювати.
Владик сидить поруч на стільчику, слухає. Жваве хлоп’я із по-справжньому «живими» очима зиркає на присутніх й інколи посміхається. Усім своїм виглядом він демонструє, що рветься в бій, він готовий хоч зараз вийти на сцену.
Артистична кар’єра Владика Труніна розпочалась шість років тому. Коли йому було вісім, він приїхав до Кобеляцького інтернату з Полтави, де навчався у аналогічному закладі. Навчався — то голосно сказано. Будучи номінально учнем другого класу, Владик фактично не вмів ні писати, ні навіть читати. Адже до того виховувався у сім’ї, яку важко назвати благополучною.
—Коли його привезли, мене в інтернаті не було, вже й не пам’ятаю, чи у відпустці була, чи хворіла, — згадує Любов Койнаш. — А потім їх клас брав участь у загальноінтернатському заході — дитячу казку ставили. Тут я це диво й помітила.
«Диво» вразило педагога вродженими артистичними здібностями і передусім непідробним бажанням виступати перед публікою. Зазвичай діти такого віку та ще й з таким минулим замкнуті в собі, «скукожені», а Владик буквально «світився», намагався з усіх сил показати себе.
—Я одразу вирішила зробити з нього декламатора, — говорить педагог. — Почала працювати з ним індивідуально.
Крім вроджених артистичних здібностей, виявилось, що у Труніна майже феноменальна пам’ять. Не вміючи читати, він з легкістю запам’ятовував довгі і складні гуморески Павла Глазового і Остапа Вишні. Так і працювали — Любов Койнаш читала, а Владик повторював за нею.
«Не кидайте його, ведіть далі»
Владик швидко вивчився читати. І вже в третьому класі, дев’ятирічним хлоп’ям, вперше вийшов на районну сцену. Не знітився й там, викликавши в залі гомеричний регіт. Його почали охоче запрошувати на різні районні заходи, навіть на дні народження видатного лікаря Миколи Касьяна він виступав. Разом із своїм наставником Трунін їздив на всі обласні конкурси юних декламаторів, брав участь у концертах по селах Кобеляцького району.
А в 2011 році його запросили виступати у Всеукраїнському дитячому мистецькому конкурсі, що відбувся в Полтаві. Любов Койнаш розповідає, що підкорювати публіку юний декламатор почав ще навіть на вийшовши на конкурсну сцену.
Їх поселили у гуртожитку Полтавського педуніверситету. Владик репетирував прямо у вестибюлі, на одному із поверхів. Почувши юного читця, почали збиратися глядачі. Студенти-філологи були вражені здібностями Труніна. «Вони казали: «Нам би таку пам’ять, то й на лекції можна не ходити», — сміється Любов Койнаш. Владику одразу знайшли кімнату для репетицій. А найбільше ним опікувалась комендант гуртожитку. «Боже, яке дитя талановите, — говорила жінка. І просила Любов Койнаш подзвонити після конкурсного виступу, повідомити, яке ж місце зайняв хлопчик.
Він знову виступив успішно. Читав «Ярмарок» Остапа Вишні — твір, за який не завжди беруться й дорослі декламатори. Талантом хлопчини було вражене й журі. Його голова Єлизавета Перчикова сказала, звертаючись до Любові Койнаш:
— Дуже глибоко. Талант. Не кидайте його, ведіть далі, у нього все вийде.
За результатами Всеукраїнського конкурсу Владислав Трунін посів друге місце.
— А на обласному нам уже робити нічого, Владик усе повигравав, — задоволено посміхається Любов Койнаш.
Головна мрія — зустрітися з мамою
Крім вроджених здібностей та гарної пам’яті, Владик відзначається цілеспрямованістю та високою працездатністю.
— Побачила, що йому потрібно мовний запас поповнювати і загальну ерудицію підвищувати, — розповідає педагог, — і кажу: «Читай, кросворди розгадуй». І що ви думаєте? Одразу за книги взявся, кросворди розгадує — як насіння лускає.
Владик постійно ставить перед собою завдання, які потрібно виконувати. І називає їх своїми мріями. Скажімо, захотів футбольну форму, адже, крім творчості, ще й стоїть у воротах команди інтернату, — і отримав її. Виступив на одному поважному зібранні і його одразу проспонсорували. Зараз має на меті придбати сучасний музичний програвач. Та це все не надто серйозні, дитячі мрії. Значно важливіше, на думку Владика, через кілька років вступити до Гадяцького училища і отримати професію режисера. Але й це не є головною мрією і метою юного Владика Труніна.
— Владик, можна я розкажу? — запитує у хлопчика Любов Койнаш. І отримавши ствердну відповідь, каже: — Після одного із конкурсів нас повезли в Диканьку. Там ми відвідали церкву, ту, що ще Кочубей побудував. Владик купив свічечку, поставив її. І сказав, що поставив за те, щоб зустрітися зі своєю мамою.
Це і є головною мрією чотирнадцятирічного Владика. У його житті буде ще багато мрій, бажань, напевне — й досягнень. І, можливо, ми ще будемо пишатися, що знаменитий артист Трунін жив і вчився саме в Кобеляках.
