4-го жовтня до Полтави приїздять боксери — чемпіони і призери Олімпійських ігор-2012 у Лондоні. На зустріч із ними їде і делегація із секції боксу Новосанжарської ДЮСШ.
Зустріч має відбутися у залі Полтавської ДЮСШ № 4. За кілька годин до початку тут вже збираються близько сотні юних боксерів — з Полтави і не тільки. Із Нових Санжар приїздить делегація у складі п’ятьох чоловік — тренера з боксу Олександра Довженка та чотирьох його вихованців.
— Хочеться, щоб хлопці подивилися на боксерів, які підняли авторитет України на Олімпіаді, — говорить Олександр Миколайович, — для моїх вихованців це буде великим стимулом. Можливо, хтось із них захоче стати таким, як ці хлопці, які вивели український бокс на перше місце Олімпіади.
За півгодини до приїзду боксерів біля входу у ДЮСШ з’являються полтавські журналісти. Також якісь чоловіки у костюмах заносять до зали підставки із державними прапорами та прапорами «Партії регіонів».
— Так це вони від «регіонів» їздять? — запитує один із тренерів спортивної школи.
— Та від кого б не їздили, головне — що діти мають шанс на них подивитися вживу! — відповідає його колега.
Близько одинадцятої біля спортшколи зупиняються кілька іномарок. Журналісти готують фотоапарати і камери. З першої іномарки виходить чомусь не олімпійський чемпіон, а якийсь чоловік років п’ятдесяти на вигляд, у чорному костюмі. Журналісти трохи розгублюються. Як з’ясовується за кілька секунд, чоловік у костюмі — президент федерації боксу України Володимир Прудивус. Слідом за іномарками зупиняється коричневий мікроавтобус. З нього виходить невисокий молодик у жовто-синьому спортивному костюмі. Дворазового олімпійського чемпіона Василя Ломаченка впізнають, напевно, усі. За ним із авто встають Олександр Усик та Денис Беринчик. Підходять до гурту полтавських боксерів, з деякими вітаються за руку, з деякими міцно обіймаються. До олімпійців підходять дві дівчини у національних костюмах і вручають хліб-сіль на рушникові. Приймає його Олександр Усик, який щиро посміхається дівчатам і куштує коровай. Потім замотує його у рушник і довго не знає — куди ж його подіти. Одна з дівчат пропонує потримати, але він відмовляється.
— Это теперь наш хлебушек, — відповідає він російською і несе хлібину до машини.
Боксерів запрошують до невеликої тренувальної зали. Олімпійці займають місце за столом навпроти чисельної аудиторії юних боксерів.
Володимир Прудивус пропонує провести зустріч у форматі дружнього спілкування. Але вихованці ДЮСШ довго соромляться задавати запитання. Боксери у цей час відверто нудьгують, хтось дістає мобільний, хтось зосереджено щось малює на зошиті із символікою «Партії регіонів». Такі лежать перед кожним з боксерів.
— А як ви прийшли у секцію боксу? — нарешті запитує Олександра Усика один із вихованців спортшколи.
— Мне было 15 лет. Хотел выучить пару приемов, чтобы научиться драться, — пояснює олімпійський чемпіон. — Потом в процесе понял, что можно не драться, а боксировать. Потом уже понравилось и так я остался в боксе.
— А ви займаєтесь танцями? Ви так гарно танцювали після перемоги, — цікавиться у Дениса Беринчика жінка із залу.
— Готовились експромтом, — лаконічно відповідає той.
— Это были танцы счастья, — пояснює Олександр Усик, — их невозможно отрепетировать.
— Вы не собираетесь переходить из любителей в профессионалы? — запитує один із тренерів ДЮСШ у Василя Ломаченка.
— Пока не думал, — відповідає той не дуже охоче.
— А у мене питання до всіх — чи складно виходити на ринг на Олімпіаді? — цікавиться маленький хлопець у синіх боксерських рукавичках.
— Это такой же бой, как и все остальные, — пояснює Усик, — вот у тебя сколько боев? 3? А будет 300, тебе уже все равно будет — с кем и где ты дерешься.
— У вашому півфінальному поєдинку із представником Казахстану судді прийняли неоднозначне рішення не на вашу користь. Ви вважаєте його справедливим? — запитують у Олександра Гвоздика, який на Олімпіаді у Лондоні завоював бронзу.
— Судейство пусть комментируют другие. Но я себя проигравшем в том поединке не чувствую! — говорить Олександр.
— Ви відчули себе зірками, повернувшись із Лондона? — цікавиться у боксерів один із журналістів.
— Это только вы, журналисты, нас звездами называете, — сердито відповідає Денис Беринчик, — да на улице может и узнают. Мы обедали в кафе, то весь персонал прибежал фотографироваться. А когда я попросил назвать хоть одну фамилию — все замолчали. Вон только Усика хотели назвать, но я рукой махнул — не нада уже.
— Ну, какая-то слава появилась, — Олександр Усик відповідає спокійніше за свого колегу, — на улицах узнают, автографы берут. Но звездами мы себя не чувствуем.
— А для чого ви знялися у рекламі «МТС»? — питає один із юних боксерів. У залі лунає сміх.
— Мне заплатили деньги, — спокійно і серйозно пояснює Усик. — Кроме того обещали наделать всяких плакатиков и календариков, на которых я смогу раздавать автографы. Польза? Польза!
— А вы занимались раньше танцами? — запитує жінка Олександра Усика. Саме він відзначав свої перемоги на Олімпіаді українським гопаком.
— Почему занимался? Я и сейчас занимаюсь. Преподаю в школе танцев. Подрабатываю так, — широко посміхається боксер.
Такі питання-відповіді тривають близько години. Насамкінець один з хлопчиків питає, напевно, найголовніше для нього і його друзів:
— А як треба тренуватися, щоб стати чемпіоном?
— На самом деле никаких особых секретов нет, — зізнається Денис Беринчик. — Просто повторяешь одно и тоже. Знаете, как говорил Брюс Ли? «Я боюсь не того, кто отрабатывает тысячи ударов. Я боюсь того, кто отрабатывает один удар тысячу раз».
— Перед Олимпиадой у нас было по три тренеровки в день. Каждая по 3 часа. Когда хорошо работаешь на тренеровках, потом будет легче в ринге, — пояснює Усик.
Після години спілкування боксери влаштовують автограф-сесію. До них одразу вишиковується черга бажаючих сфотографуватися та отримати пам’ятний підпис на згадку.
Новосанжарські хлопці також везуть із Полтави знімки та картки з підписами олімпійських чемпіонів. Не треба бути екстрасенсом, щоб передбачити — на першому ж тренуванні вони будуть ділитися враженнями із своїми друзями. Показувати фотографії Ломаченка, Усика, Беринчика і, напевно, мріяти, що колись і на їх честь піднімуть державний прапор на Олімпійських іграх і залунає Державний гімн України.
Нагадаємо, що збірна України з боксу стала найсильнішою на Олімпійських іграх-2012 у Лондоні. Там олімпійськими чемпіонами стали Олександр Усик (категорія 91 кг) та Василь Ломаченко (60 кг), що став першим дворазовим олімпійським чемпіоном з боксу в історії України. Зазначимо, що до Усика і Ломаченка серед українців золото в боксі вигравав тільки Володимир Кличко на Олімпіаді-1996 в Атланті. Срібну нагороду Олімпіади-2012 завоював, мабуть, найбільш видовищний з наших боксерів Денис Берінчик (64 кг). Бронзовими призерами стали Тарас Шелестюк (69 кг) та Олександр Гвоздик (81 кг).
