На черговій щотижневій нараді у райдержадміністрації говорили про курців, передплату на наступний рік та можливе зникнення деяких сільських рад.
Чергова щотижнева почалася доповіддю начальника райвідділу МНС Юрія Шила про надзвичайні події. За попередній тиждень у районі сталося дві пожежі. Одна — 17‑го грудня у Великих Солонцях. Тоді від вогню постраждали кілька метрів перекриття даху.
— Господарі витягли напівавтоматику з пічки і почали топити дровами. Через те, що давно не трусили сажу, температура підвищилася, десь тріснула труба і від іскри почалося займання. Пожежу загасили, будинок врятовано, — розповів Юрій Володимирович.
Інша пожежа сталася 19‑го грудня у Руденківці. Причина її поширена і банальна. Власник будинку палив, сидячи на дивані, потім поклав на нього цигарку і кудись відійшов. За кілька хвилин з’явився дим, а потім і вогонь. Пожежників викликали вчасно, вони полум’я загасили і, на щастя, окрім дивану, при пожежі більш нічого не постраждало.
— А де ви будете обігрівати людей, яким нікуди буде піти в мороз? — поцікавився голова районної ради Володимир Левицький.
Юрій Шило пояснив, що такого пункту, як у минулому році, у центрі селища облаштовувати не будуть. Натомість для людей, які потерпатимуть від холоду, є можливість піти у якийсь із трьох постійно діючих пунктів: у центральній районній лікарні, територіальному центрі чи при райвідділі МНС.
Наступним місце за трибуною зайняв начальник штабу міліцейського райвідділу Ігор Кіденко. З приводу озвучених ним цифр кримінальної хроніки у членів президії питань не було. Але вони дуже цікавились іншим.
— Як у нас борються з курінням у недозволених місцях? — поцікавився голова райдержадміністрації Сергій Шовкопляс.
— У нас уже не курять, — відрапортував правоохоронець, — ні у адмінбудівлі, ні біля неї!
— Це у міліції. А в інших установах і організаціях? — допитувався голова РДА. — І що ви робите, якщо ранг посадовця такий, що незручно йому нагадувати?
— Попереджують, — сміючись зізнався заступник голови РДА Іван Солодовник, випереджаючи відповідь міліціонера.
— Так, у нас є такий засіб впливу, як попередження, — підтвердив Ігор Кіденко.
— Ви частіше до нашої адмінбудівлі приходьте з цими попередженнями, — попрохав Сергій Шовкопляс. І красномовно подивився на заступника. Схоже, що з запровадженням нових обмежень для курців Івану Олексійовичу доведеться або таки кинути палити, або шукати відведене для куріння місце десь за межами адміністративного будинку.
Востаннє цього року заслухали на щотижневій нараді начальника новосанажарських поштовиків Володимира Барила. Він був традиційно спокійним та незворушним. І повідомив із трибуни, що на наступний рік у районі виписали близько 19 тисяч примірників друкованих видань. Ця цифра — лише 87 відсотків від минулорічного показника.
— А у позаминулому році скільки було? Мене просто цікавить тенденція, щоб знати: через скільки наступить той час, коли ви не випишете жодного примірника? — пояснив Сергій Шовкопляс.
Володимир Барило, із притаманною лише йому витримкою, нагадав, що у 90‑х роках у районі передплачували до 100 тисяч примірників. Але зараз із кожним роком простежується тенденція до зменшення.
— Це все науково‑технічний прогрес, — висловився голова райдержадміністрації на захист поштовиків. — Пригадайте, як раніше перед кожним Новим роком ми купували на пошті по десять-двадцять листівок, щоб надіслати рідним і друзям. А зараз? Просто дзвонимо на мобільний або шлемо СМС. Зараз Інтернет у кожній другій хаті. Це мінус пошті. Мобільний зв’язок у кожного. Це мінус пошті.
— А ще є «Нова пошта», — озвався з місця селищний голова Андрій Река. Який уперше за останній час відвідав щотижневу нараду.
— Так, і «Нова пошта» — це мінус, — продовжив перелік Сергій Шовкопляс. — От і виходить, що науковий прогрес, якому ми всі радіємо, у одному випадку допомагає, у іншому — шкодить. Через нього завмирає село. Тому що раніше сільське господарство давало робочі місця більшості сільських жителів. А зараз один сучасний трактор проходить полем і виконує одразу кілька операцій. Тому зараз на селі людям потрібно більше займатися самопошуком, реалізацією себе у якійсь власній справі.
Про село, а точніше, про деякі сільські ради, говорив і заступник голови РДА Володимир Борт. Він поділився з присутніми враженнями від робочої поїздки у Попівську сільську раду, де минулого четверга відбулася зустріч із місцевою громадою. Враження ці були не найкращими.
— Сільська голова розповіла, що у цьому році зробили маленький центр дозвілля. Друга її фраза була: «Косили бур’яни, прибирали територію. І все! Начебто більше нічого і розповісти». Я поцікавився кількістю дітей у сільраді, а вона запитує секретаря: «Скіки в нас дітей?!». Із таким за час наших об’їздів ми зіткнулися вперше! Зрозуміло, що інфраструктури немає. Один магазин і сільська рада. Але ж хоч про дітей можна розповісти! Після таких зустрічей закрадається питання: чи потрібні такі сільські ради як Попове, Клюсівка, які сьогодні ще відрізані від світу! Бо сільський голова каже, що техніки для розчистки снігу у нього немає і що робити він не знає! Буде у таких сільських радах бюджет розвитку?! Ні! Лише бюджет споживання! Так навіщо тоді цілий рік платити зарплату кільком працівникам сільської ради?! Щоб вони якісь звіти писали. Так вони все одно не знають скільки дітей, так і напишуть — 5 чи 7, чи 9! Навіщо тоді такі сільські ради? — обурено завершив свій емоційний монолог Володимир Борт.
На противагу негативним враженням, отриманим від поїздки у Попове, заступник голови РДА поділився і позитивними, які залишилися від візиту у сусідню Супротивну Балку.
— Там зовсім інша схема життя! — зауважив Володимир Андрійович. — Сільський голова вийшла без листочка і за двадцять хвилин розповіла про все! І про школу, і про будинок культури, і про дітей!
— Ви ще згадайте, що у Супротивнобалківській сільській раді у цьому році вперше народжуваність удвічі перевищила смертність! — нагадав Сергій Шовкопляс.
Якось останнім часом на щотижневих нарадах простежилась тенденція порівняння сільських голів. Беруть одного, умовно «поганого». І порівнюють із іншим, умовно «хорошим». Яскравий контраст потім демонструють присутнім на нараді. Так позаминулого тижня «поганим» був Іван Царенко з Великого Кобелячка, а «хорошим» — Володимир Коба з Галущиної Греблі. Цього понеділка після розповіді про «погану» Ольгу Волоську з Попового похвалили «хорошу» Людмилу Лахно з Супротивної Балки. Наскільки правильним є такий підхід? Адже сільські голови, і це природно, досить різні люди за складом характеру, організаторськими здібностями, лідерськими якостями. І вимагати від їхньої роботи однакових результатів було б, все ж таки, напевно, неправильним. До того ж, у різних голів абсолютно різні можливості. Починаючи з людського ресурсу, закінчуючи фінансовими надходженнями. Одні постійно ходять у «дотаційних», у інших, навпаки, вилучають надлишки. Як їх порівняти? Ну і останнє. Кожен сільський голова з’явився не сам по собі. Його вибрала громада. І якщо його (отакого «поганого», безініціативного та інертного) вибрали люди, то виходить, що винні саме вони. Тоді, за певною логікою, потрібно порівнювати не сільських голів, а громади. Яка з них «хороша», а яка — «погана». Але чи правильно це?
