Страшно прокидатися вранці. Страшно вмикати телевізор. І навіть виходити на вулиці. Адже моєю країною крокує фашизм. Страшний, безжалісний і всюдисущий.
З цим фашизмом дійсно треба боротися. Проти нього потрібно влаштовувати мітинги і збирати активістів. Тільки робити це потрібно не зовсім так, як це робить нинішня влада. Адже фашизм не може боротися сам із собою. Тому коли Партія Регіонів заявляє, що вона хоче боротися з фашизмом, їй потрібно власною рукою лупити себе по потилиці. Тому що справжніми фашистами є представники діючої влади, але аж ніяк не ті, кого у цьому звинувачують.
Чесно кажучи, нинішня поведінка влади нагадує агонію пораненої та загнаної у кут тварини. Виходу із глухого кута немає. Економічного прориву за три роки влади Януковича чомусь не сталося. Тотального покращення також. Натомість у країні стали красти вже не вагонами, а цілими потягами типу «Хюндай». Реформи влади викликали у населення природний спротив і несприйняття. Ні, зрозуміло, що реформи потрібні. Але так, як їх проводить влада, краще було б взагалі їх не проводити. Так і людей обізлили, і незрозуміло, чи отримали з цього якісь вигоди. Ще у країні провели Євро-2012 (дивним чином, слід сказати). Але населення країни після футбольного чемпіонату чомусь не зажило в рази краще. Чи то туристи були скупими, чи то гроші на футболі заробляло обмежене коло людей. Підвівши підсумки трьох років перебування при владі, Партія Регіонів із сумом подивилася у майбутнє. Попереду президентські вибори, на яких потрібно вдруге саджати Віктора Федоровича на трон… (Вибачте, у крісло президента.) Підтримки «ісконно русского» електорату Донецька, Луганська і Криму може не вистачити. А козирів у рукаві не залишилось. Що робити у такій ситуації? І влада знаходить простий і геніальний вихід. Точніше, два виходи одразу. По-перше, треба продати передостаннє, що є у країні — газотранспортну систему. Це вже, щоб і правнукам, і праправнукам вистачило на безбідне життя. По-друге, слід відшукати внутрішнього ворога, який заважає проведенню реформ, покращенню життя українців і поступальному рухові у напрямку Брюссель—Москва. І ворог був відшуканий у рекордно короткі строки. Страшні недолюдки із «Свободи» буди проголошені фашистами. І по всій великій країні почалася боротьба із відьмами, вибачте, із фашистськими недобитками. Здавалося б, хай влада показиться. Люди трохи начитані та обізнані розуміють, що фашизмом радше попахують дії нинішньої влади по відношенню до власного народу. Але ж, на превеликий жаль, у нашій країні достатньо довірливих громадян, які вірять у міф про народження коричневої чуми в Україні. Дійшло до того, що фашистом тепер можуть назвати тільки за те, що ти принципово розмовляєш українською, носиш вишиванку чи вітаєшся із друзями словосполученням: «Слава Україні!» Влада радіє. Ворога знайшли, вчасно виявили і спрямували на нього праведний народний гнів.
Але ж, шановні друзі! Боятися треба не тих, хто носить вишиванку чи шанує українських героїв. Боятися слід тих, хто щодня нахабно бреше нам у вічі, хто по цеглинці розкрадає нашу країну і будує з цієї цегли свій власний дім, у якому нам немає місця. Боятися слід тих, хто відгороджується від народу високими парканами і рядами «беркутівців» зі щитами. Цих людей дійсно слід боятися. І саме серед них варто пошукати фашистів.
