Україна вже звикла до безкарності. До вибірковості закону. До того, що одним можна усе, а іншим — нічого. Ми звично байдуже проглядаємо чергову телевізійну новину про те, як високий чиновник (чи просто багатій) когось збив, побив, убив і залишився безкарним. Або отримав до смішного маленький строк за тяжкий злочин. Ми байдужіємо. А вони нахабніють. Ті, хто збиває, б’є і вбиває. Нахабніють від безкарності та вседозволеності. І чим нахабнішими вони стають, тим страшніше стає жити у нашій країні. Ще страшніше стає від того, коло злочини скоюють ті, кому взагалі-то слід із ними боротися, — люди у погонах. Цих теж рідко карають за буквою закону. У разі чого або звільняють заднім числом з «органів», або відмазують, якщо є досить високі зв’язки.
Інші сценарії трапляються рідко. Тому що люди у нашій країні беззахисні і постояти за них нікому. Окрім самих людей. Як, зрештою, і сталося у містечку Врадіївка на Миколаївщині, де двоє правоохоронців та один таксист зґвалтували і жорстоко побили 29-річну дівчину. Цікаво, якби сотні жителів містечка не вийшли під стіни райвідділу, чи заарештували б так швидко двох підозрюваних? Якби не вимоги простих людей, чи змінили б статус другого міліціонера із свідка на підозрюваного? Скоріш за все — ні. Якби не суспільний резонанс, справу спустили б на гальмах, як це вміють робити за давно відпрацьованими схемами. Тепер же є надія, що злочинці, і з погонами, і без, отримають гідне їх вчинку покарання. Тому що сотні людей виходять на вулиці міста і вимагають від влади дотримання закону. І влада змушена коритися, хоч як би їй не хотілося вкотре наплювати на цей самий закон.
Приклад Врадіївки багато чому вчить. Наприклад, тому, що тільки об’єднавшись можна захиститися від беззаконня. Що тільки люди, які виходять на вулицю, змушують прислухатись до себе і міліцію, і владу. Хотілося б тільки, щоб урок Врадіївки пішов на користь. Став засторогою тим, хто вкрай знахабнів і втратив відчуття межі дозволеного. Щоб усі ці мажори, перевертні у погонах та «іже з ними» розуміли: якщо сьогодні ти скоїш злочин, то завтра тебе знайдуть. І ти не відсидишся за спиною у високопосадових родичів чи грошових мішків. Тебе неодмінно знайдуть, засудять і посадять. А люди це проконтролюють.
Цей урок вчить головному: не можна боятися відстоювати своє. Те, що належить тобі за законом. Свободу слова, право на вільне пересування, недоторканість життя в кінці кінців.
Містечко Врадіївка показало нам приклад. Як ми ним скористаємось — залежить лише від нас самих. Якщо ми і далі будемо завжди боятися і ховатися по своїх ховрашиних нірках, нас і далі будуть давити машинами, бити і ґвалтувати. Якщо ж на чужих уроках навчимося об’єднуватися, колись зможемо відновити Закон у всій країні.
