У п’ятницю 25 квітня поряд із Кобеляками відбулося освячення кількох криниць із джерельною водою.
Організатором цього досить незвичайного дійства виступив Юрій Срібний, підприємець та громадський діяч, котрий уже кілька років поспіль опікується збереженням та відродженням довкілля. Саме він запросив священиків Василя Сверловича, Георгія Момохода та їх парафіян провести службу не в церкві, а поряд із природними джерелами. До речі, перші християни понад дві тисячі років тому теж збиралися і молилися в лісах та на берегах водойм.
Священики провели службу, освятили хрести, джерела та воду. Близько п’ятдесяти жителів Кобеляк та ближніх сіл взяли участь у цьому дійстві. Люди їхали на автомобілях, мотоциклах, йшли пішки. «Боже, як тут гарно. Частіше б такі служби проводили, — сказала жителька Кобеляк Галина Галь. — Якби цього повітря, що тут, — в торбинку та додому».
Після освячення Слинькової криниці, люди хресним ходом пройшли до Максютиної. Благочинний Василь Сверлович зазначив: «Після освячення кобеляцькі жінки мають пити цю воду, аби завагітніти і народити дітей. А ми будемо сподіватись, що у нас, священників, роботи побільшає: діток хрестити».
Ті з кобелячан, хто старші за віком, розповідали, що назви Слинькова і Максютина виникли відносно недавно, у 80-х роках минулого століття. А раніше криниці в цих місцях називались Кочети і Тихонівка. «Тут жили люди з такими прізвищами, — згадує Олександр Масич. Мешкали тут Тихоненки, Галі, Кочети, Погрібняки, Бондаренки. Однойменні хутори тяглися від Кобеляк аж до Гарбузівки. А Максюта, на честь якого нині називають одну з криниць, поселився в цій місцевості набагато пізніше».
До речі, Олександр Масич у свій час доклав для збереження природних джерел дуже багато зусиль. Звичайний шофер, який на той час працював у міжколгоспній шляхово-будівельній організації, ще у 80-ті роки минулого століття з власної ініціативи взявся облаштовувати криниці. «Вона в цьому місці може й тисячу років тому була, — згадує Олександр Федорович. — Але ж час та люди інколи роблять і не дуже добрі справи. Я наткнувся на напівзамулене джерельце. Почав його чистити і розкопувати. Знайшов дерев’яний зруб старої криниці. Пам’ятаю, що зроблений він був із дуба та білої осики. А дно криниці таке тверде, що й ломом його не розіб’єш».
Масич, розчистивши джерело, посадив навколо нього дерева, установив трубу для витоку води. А потім, волею долі, на це місце приїхав Микола Слинько, на той час — перший секретар райкому КПРС. Йому дуже сподобалось це місце. І він розпорядився, аби Іван Попруга, керівник МШБО, продовжив роботу із благоустрою місцини навколо джерел. Іван Миколайович доручив завершити цей процес усе тому ж Олександру Масичу. Про це у свій час у статті «Життєдайне джерело» («Колос» № 52 (7104) від 1 травня 1981 року) написала Людмила Овдієнко.
У 90-ті роки криниці знову піддались руйнуванню. Ласі до швидкої наживи люди витягли із землі всі металеві деталі і здали їх у металобрухт. Джерела знову почали замулюватись. Аж доки до їх відновлення не взявся Юрій Срібний. За великим рахунком, ці криниці вже зараз можна називати Масичівськими або Срібними. Хоча ні Олександр Федорович, ні Юрій Феодосійович на це й не претендують.
До речі, Юрій Срібний під час дійства повідомив обнадійливу новину. Депутати обласної ради прийняли рішення про виділення 400 тисяч гривень на продовження робіт із розчищення річки Кобелячок. І, мовляв, Держказначейство починає пропускати подібні платежі.
