На восьмидесяти «сотих» землі в Ганжівці чоловік прагне розмістити сад, ліс, луки, город і ставок.
Таких як Володимир Чернявський у нашому суспільстві прийнято вважати диваками. Адже вони живуть не так, як більшість українців. Володимир нікуди не поспішає, не женеться за надприбутками і вважає, що «на землі» потрібно більше відпочивати, а не тяжко трудитися.
— Не приховую, сусіди в Ганжівці, де намагаюся втілити в життя свій проект, мене не розуміють, — говорить Володимир. — Їм дивно бачити, що я не обробляю хімією ні садок, ні город, не гну спину під палючим сонцем, не обрізаю дерева і поблажливо ставлюся до бур’янів. А я, навпаки, не розумію людей, котрі з року в рік витрачають на всякі пестициди сотні гривень, тисячі — на солярку, щоб потім отримати якийсь малесенький прибуток, знову його «увігнати» у придбання всього названого вище. І головне — за оцією каторжною працею не можуть відпочивати, бачити красу природи, котра сама все це створила і сама наведе лад. А ми, люди, повинні лише їй трішки допомагати.
Володимир Чернявський стверджує, що давно цікавиться ідеями Володимира Мегре та Зеппа Хольцера. І вважає, що вони пропонують правильний шлях розвитку людської цивілізації. Володимир говорить:
— Життя більшості українців схоже на біг по колу. Вони завантажують себе непотрібною та малопродуктивною роботою, замість того, щоб читати книги, духовно розвиватися і просто насолоджуватись життям. З ранку до ночі люди тяжко гарують на своїх гектарах землі, травлять себе та її хімією, збирають такий-сякий урожай, продають, кошти знову «закопують» у землю. І так — з року в рік. Відпочинок від цієї виснажливої праці дуже часто заключається в тому, щоб зібратися компанією. Наїстися м’яса і напитися горілки, пограти в карти. Потім витратити ще силу-силенну грошей на лікування болячок, здобутих у результаті такої праці та «відпочинку». І опинитися біля «розбитого корита». Грошей знову немає, здоров’я — теж. Починай заробляти заново. Придумують якісь безглузді виправдання: на лікування потрібно, на навчання дітей. А де ж ви те здоров’я втратили? Можливо, отой загублений у постійній гонитві за грошима час, краще було б присвятити дітям, їх вихованню і навчанню? Дивись, і непотрібно було б у вузі за екзамени платити. У світі, у житті все зв’язано: десь отримуєш, десь втрачаєш.
Карасі сипались прямо із землі
Розповідаючи про свої погляди на життя, на облаштування власної садиби, Чернявський показує, як у ній господарює. Сміється:
— Вчені агрономи, аби побачили, то, напевне, свідомість би втратили. А, можливо, навпаки: по-доброму позаздрили. Результат же в мене є.
Перше, що кидається в очі, — гілки фруктових дерев, котрі ростуть на садибі Чернявського, прив’язані мотузками до паличок, застромлених у землю. Таким чином він формує крону. Адже, використовуючи настанови Зеппа Хольцера, зовсім не обрізає гілки. Крім того, практично не косить дикорослу траву. Зізнається, що раніше це робив. А зараз підкошує бур’яни в саду лише в разі крайньої необхідності, коли вони «заглушають» маленькі саджанці яблунь чи груш. Коментує:
— У природі немає терміну «бур’яни». Усі рослини нею створені і всі мають право на існування. То чому я повинен їх знищувати? Ви уявляєте, який аромат у моїх яблук, котрі насичені всіма природними ефірами та ароматами, що виділяють оті так звані бур’яни? Ось дивіться: на траві в саду сидить тля. Не було б трави, де б вона сиділа? Правильно — на яблуні. Сяде на дерево — теж не біда. Прилетить «сонечко» — з’їсть, сяде горобець — з’їсть. Природа сама все відрегулює.
Цікаво Володимир садить картоплю. Восени він вкриває землю шаром рослин, які виросли за літо. Вони перегнивають. Навесні відгортає рослинні залишки і кладе картоплю прямо на землю. І накриває все тими ж бур’янами. Картопля сходить довго, але таки сходить. Її ніхто не прополює, адже природна мульча не дає можливості розвиватися новим бур’янам. Майже не застосовує засобів боротьби із колорадським жуком. У цьому році лише одного разу обробляв картоплю біопрепаратом «Актофіт». І потрібно відзначити, що жуків на рослинах не більше, аніж у тих, хто постійно застосовує хімічні пестициди. Урожаю, за словами Чернявського, цілком вистачає, щоб себе забезпечити. Схожим способом сіє і моркву, і буряк. Просто розсипає насіння по землі. Каже:
— Дружина, як побачила мою посівну, відмовилась брати в ній участь. Сказала, що їй буде соромно перед людьми. Мовляв, нічого в мене не виросте. А восени я показав їй врожай. І все виросло.
Землеробами в роду Чернявських були діди і прадіди. Саме цим і пояснює Володимир свою пристрасть. Адже у свій час здобув військову освіту, ніяк не пов’язану ні з агрономією, ні з родинною садибою.
Теоретичні знання, отримані із книг Мегре та лекцій Хольцера, Володимир почав втілювати в життя сім років тому. Тоді він купив садибу в маленькому селі Ганжівка, що поряд із Кобеляками. Стареньку хату довелось знести. Після цього вивіз кілька десятків тонн сміття. І почав господарювати відповідно до принципів створення родинної садиби. Зараз там росте маленький хвойний ліс та фруктовий сад. Через кілька років, згідно із задумом, з’являться гриби. У маленькому ставочку ловляться карасі. Із створенням цієї водойми, обов’язкової, згідно із вченням Хольцера, пов’язана цікава історія. Коли під час риття ставка екскаватор зачерпнув черговий ківш ґрунту, то на землю посипались десятки карасів. Що принципово: води в тому місці не було вже кілька років.
— От вам черговий приклад того, як матінка Природа все сама регулює, — резюмує Чернявський. — Риба жила в мулі кілька років і одразу розвелась у ставку. А хтось випускає її у водойми тоннами, а толку немає.
Восени Володимир запрошує нас у гості, щоб показати врожай, отриманий на неораній землі, котра не «бачила» добрив і пестицидів.
