Село Бутенки з давніх-давен було для жителів навколишніх сіл та повітів логістичним центром. Тому не дивно, що в 19‑му столітті через нього проклали залізничні колії і пустили паровози. Наявність залізниці і вдале розміщення відносно автомобільних доріг спонукало тодішнє радянське керівництво розмістити в Бутенках міжрайбазу, базу нафтопродуктів, комбінат хлібопродуктів, міжрайонну агрохімію і т. д. Множився добробут жителів, розвивалося село. Але разом з промисловим розвитком множилися численні проблеми, які через десятиліття дали про себе знати.
Шум, що створюється транспортом, забруднення повітря частинками, що викликають алергію та інші захворювання, від діючих асфальтного заводу та комбінату хлібопродуктів, нестерпний сморід від автозаправок та бази нафтопродуктів. І це ще не всі проблеми, що заважають комфортному проживанню та шкодять здоров’ю.
Найбільш болюче питання для жителів Бутенківської сільської ради — наявність якісної питної води. Та рідина, яку споживають люди, тільки умовно може підпадати під термін «вода».
У газеті «ЕХО» неодноразово писали про будівництво водогонів та організацію питного водопостачання на території Бутенківської сільської ради і неодноразово згадували Павла Олександровича Гунжеля — людину, яка нібито створює проблеми в комфортному житті чиновників Бутенківської сільської ради. Щоб розвіяти міфи про громадського діяча Павла Гунжеля і проблеми, з ним пов’язані, надам трішки інформації.
Міф № 1: у статті «Водогін будують, кабель рвуть…» (газета «ЕХО» № 27 від 30 червня 2016 року) є слова жителів Бутенок:«Своїми діями Гунжель лише заважає зробити життєво важливу для них справу». Дійсно, 25 червня 2016 року по телефонному номеру 102 я викликав наряд поліції, у якого попрохав зупинити земляні роботи при будівництві водогону в районі комбінату хлібопродуктів. Ці роботи здійснювалися без відповідної технічної документації. Мені було відомо про наявність в землі електричних мереж високої напруги. А нехтування працівниками КП «Бутенківське» правилами техніки безпеки могло призвести до нещасного випадку. І трагедія ледве не сталася. 27 червня екскаватор пошкодив силовий кабель. На щастя, була суха погода і ніхто не постраждав. Так що своїми діями Гунжель не заважав «життєво важливій справі», а намагався відвести реальну загрозу для жития людей.
А взагалі, ніхто й ніколи не ставив під сумнів необхідність проведення водогону в цьому мікрорайоні Бутенок. Адже те, що люди набирають із криниць та приватних свердловин, не є питною водою. Протягом багатьох десятиліть тут були так звані смоляні ями. У них зливали відходи з паровозів. Можна не сумніватися, що шкідливі для людей речовини із мастил та солярки навіки забруднили воду. Так що водогін дуже потрібен. Але не ціною людського життя.
Міф № 2: «Громадський діяч не вміє рахувати і нічого не розуміє у будівництві водогонів».
Ми всі можемо помилятись, тим більше, коли рахуємо гроші. Тому використаємо тільки інформацію з документів Бутенківської сільської ради. Згідно кошторисної документації, водогін у селі Котовському коштував 1 мільйон 225 тисяч гривень за 7 кілометрів. Тобто, прокладення 1 кілометру водогону «з’їло» з бюджету 175 тисяч гривень. Аналогічний водогін у Бутенках коштує вже 1 мільйон 100 тисяч. Але за 9 кілометрів. Наскладно порахувати, що тепер 1 кілометр коштує 123 тисячі 300 гривень.
Тобто, котовський кілометр водогону дорожчий від бутенківського кілометру аж на 52 тисячі. Дивина, та й годі! Виконавець той самий, труби ті ж самі, долар стабільний, час між будівництвами — 3 місяці.
Міф № 3: «Тільки сільський голова Микола Скрильник хоче, щоб у людей була вода».
Я, Павло Олександрович Гунжель, теж хочу, щоб у жителів Бутенківської сільської ради була не рідина прозорого кольору, а дійсно якісна питна вода. Але робити все потрібно згідно Конституції України, вимог Водного Кодексу, Закону України «Про питну воду та водопостачання».
У Бутенках існує сім діючих водогонів. Три з них побудували і обслуговують споживачі, об’єднавшись у кооперативи. Тобто, громадяни самостійно забезпечують себе водою. А чотири водогони знаходяться у розпорядженні КП «Бутенківське». Але чи має останнє всі необхідні документи для проведення діяльності? Мені, приміром, навіть договорів на водопостачання бачити не доводилось. Якщо ж їх дійсно не існує, то в разі, коли (не дай, Боже, звичайно) станеться отруєння водою, подати в суд не буде підстав. Та й гарантій, що якість води буде відповідати європейським стандартам якості, немає.
Нагадаю, що, згідно статті 34 Закону України «Про питну воду та водопостачання», санітарна зона від об’єкта, де зберігались чи зберігаються отрутохімікати, становить 500 метрів. Якщо сталось забруднення прилеглої до об’єкта території хімічними речовинами, то санітарна зона становить не менше, ніж 1000 метрів у залежності від ступеня забруднення. Навіщо нагадую про цю норму законодавства?
Улітку 2016 року керівництво Бутенківської сільської ради, всупереч діючому законодавству, прийняло рішення включити в мережу водопостачання свердловину, яка знаходиться в промисловій зоні поблизу розібраних складів райсільгоспхімії, тобто з території, потенційно забрудненої отрутохімікатами. Рідині, яку планують добувати з цієї свердловини, нібито збираються надати статус лікувальної та напувати жителів Бутенківської сільської ради, в тому числі й учнів Бутенківської середньої школи та дитячого садка. За інформацією, яку усно надали працівники Бутенківської сільської ради, в КП «Бутенківське» є всі види дозволів та погоджень на будівництво цього водогону.
Нагадую всім, у кого «коротка» пам’ять, що за якихось 30 метрів від свердловини із «цілющою» водою протягом десятиліть складували тисячі тонн сипучих та рідких отрутохімікатів. А років десять тому залишки отієї отрути вивозили екіпіровані у спеціальний одяг співробітники МНС.
Не хочу накликати лиха, але мені цікаво, кого з бутенківських чиновників засудять судом Лінча жителі, якщо станеться масове отруєння «чудодійною» водою з райсільгоспхімії?
Я — за якісну питну воду для всіх жителів Бутенківської сільської ради. А ще за те, щоб на території сільради діяли закони України, у тому числі й ті, що стосуються водопостачання.
