Олександра Даниловича запросили сісти на стілець, однак він вирішив говорити стоячи. Протягом години учні уважно дослухалися до кожного слова, задавали питання і чули не завжди приємну, але відверту відповідь ветерана.
«Що вдень, що вночі стрільба була нескінченна. Під час бойових дій нашою домівкою був окоп. А відпочивали лише у госпіталях. Після Прохорівської битви на нас чекав великий бій — бій заліза. З фашистської сторони тоді було близько п’ятисот танків, а з нашої — 700. Уявіть який це був гул! Ми в окопах сиділи у глухоті. Крім того — бомбила авіація. У цьому бою в полі пахло пальним і людською кров’ю. Можете лише собі уявити, які тоді були втрати. Після перемоги на Курській дузі наша дивізія рушила на визволення України. Перше село, яке ми звільнили, було в Харківській області, називалося Козача Лопань. Однак, коли ми туди увійшли, села не побачили — лише димарі. Люди виходили з землянок. Зустрічали нас сльозами та польовими квітами…»
Олександр Живулько разом з іншими солдатами визволяв Харківську, Полтавську, Кіровоградську, Миколаївську та Одеську області. Він відзначив, що під Полтавою були тяжкі бої. Ворог не хотів віддавати Ворсклу, а за нею Дніпро. Саме на Полтавщині Олександр Данилович був тяжко поранений. Більше чотирьох місяців його лікували в госпіталі. А потім він знову пішов воювати.
«Як велися бої? Я вам зізнаюся чесно — повертатися в ті дні не хочеться. Іноді згадуєш, як поряд з тобою йшов друг і раптом падав замертво… Хорошого мало було. Я наведу кілька прикладів. Баню ми бачили, в кращому випадку, раз на півроку. Вошивість була і це не секрет. Чому? Тому що брудні ходили. Їли два рази в день. З сутінками могли піднятися з окопів і йти до кухні, а снідали в чотири години ранку. Відносно води. Пригадую, як у селі Олександрівка була криниця з «журавлем». В одну ніч ми з німцями змогли зрозуміти, що вода — це життя. Фашист дозволяв нам брати воду з криниці, не було жодної стрілянини. Потім німці йшли по воду. Ми теж не стріляли. А ворогами все-одно залишалися…»
Ветеран подарував бібліотеці НВК №1 книгу «Безсмертна пам’ять», яку радив учням обов’язково прочитати. Адже останнім часом псевдоісторики часто спотворюють факти Великої Вітчизняної війни. Олександр Данилович наголосив, що у цій книзі надрукована достовірна інформація про події того часу.
«Був випадок, коли в одному з сіл фашисти розстріляли всю родину. А десятирічний хлопчик якось врятувався — під ліжком сховався. Хлопчик прибіг до нас напіводягнений, голодний. Наш командир батальйону дозволив йому залишитися на кухні. Потім він був направлений до училища в Москву. Подальша його доля мені не відома.
Я був мінометником. Під Олександрівкою зміг вогнем викрити спостережний пункт противника, замаскований під млини. А потім виявив у балці зосередження фашистської піхоти. Так я отримав свій перший орден.»
Після взяття міста Дрезден у Німеччині батальйон, у якому служив Олександр Живулько, терміново направили до Чехословаччини. Коли вони увійшли до Праги, місцеве населення їх радісно вітали закидаючи квітами. Але надійшло нове завдання: знайти зрадників, які перейшли, на чолі з генералом, на бік фашистів. Пошуки продовжувалися і 9‑го травня 1945 року. Про перемогу Олександр Данилович дізнався лише 10‑го травня.
Учні подякували ветерану за щиру і цікаву розповідь та подарували квіти, а далі пообіцяли приєднатися до акції «Георгієвська стрічка».
— Дев’ятого травня свято усіх народів, які вистояли у боротьбі з фашизмом, — наголосила заступник директора з виховної роботи Зоя Масич. — Тому такий живий відклик у серцях людей знайшла ця акція. «Георгієвська стрічка» — це символ, демонстрація нашої поваги і вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни, данина пам’яті загиблим на полі бою воїнам-визволителям. Пропоную приєднатися до акції і в ці дні, до 10 травня, носити георгієвську стрічку.
— 9‑го травня у святковій колоні, пішою ходою, до братських могил кожен школяр буде йти зі стрічкою чорно-помаранчевого кольору, — пояснює педагог Борис Андронов.
До акції заочно долучився кобелячанин, генерал-лейтенант Василь Григор’єв, який нині проживає в Москві. Він подарував школі книги: «Військова символіка держави» та «Курська битва». У НВК №1 систематично будуть демонструватися документальні фільми про Велику Вітчизняну війну. Сподіватимемося, що ці заходи та розповіді ветеранів допоможуть підростаючому поколінню зрозуміти, що довелося пережити співвітчизникам 65 років тому задля нашого світлого майбутнього.
