На фотосесію Юлія прийшла разом із подругою Анастасією Богословською. Взяла її для того, щоб почуватися впевненішою. У процесі обговорення деталей фотосесії дівчина розповіла про себе та про деякі закулісні подробиці конкурсу, котрий для Юлі вже став, нехай і приємною, але історією.
Юлія Яценко народилася приблизно 16 років тому у місті Полтаві. Її мама, Наталія Павлівна, тоді навчалася в обласному центрі. Так що Юлія народилася у студентській сім’ї. І мама, і тато, Юрій Валентинович, закінчили Полтавський будівельним інститут імені Кондратюка. Зараз мама працює у Кобеляцькому відділенні Держказначейства і виховує доньку сама. «Як бачите, ніякого «блату» у мене немає, і грошей для підкупу журі теж», — пожартувала під час розмови Юля.
— А взагалі, доводилося чути, що конкурс ти виграла «по блату»?
— Доводилось. Але я на такі дурниці не звертаю уваги. Тим більше, що поздоровлень після конкурсу я отримала значно більше, аніж критики. Уже ввечері, після «Надворсклянської красуні», підходили зовсім незнайомі мені люди і вітали з перемогою. Казали, що виграла заслужено, це приємно.
— Гуляли того вечора не з конкурсантками?
— Ні. Була розмова, щоб після конкурсу погуляти разом, але не вийшло. Більшість дівчат позабирали батьки.
— Сліз радості чи розчарування за лаштунками було багато?
— Ви знаєте, ні. У всякому випадку, я не помітила, щоб хтось плакав. Щоправда, одна конкурсантка була розчарована, адже вважала, що переможе саме вона.
Юля також розповіла, що організаторам «Надворсклянської красуні» довелося витратити чимало часу та зусиль для того, щоб знайти бажаючих взяти участь у конкурсі. Спочатку вони «з боєм» віднайшли 8 конкурсанток. Потім троє дівчат відмовилися виступати. І лише за лічені дні до шоу взяти участь у ньому згодилися ще двоє школярок.
Сама Юлія Яценко про конкурс краси дізналася у школі (дівчина навчається у 10‑Б класі Кобеляцької школи № 2) від подруги. І коли отримала пропозицію взяти у ньому участь, то погодилася без вагань. При цьому, за її словами, дівчину приваблювала можливість випробувати себе, а не перемогти. «Тому я майже не хвилювалася ні під час підготовки, ні під час самого шоу», — говорить Юля. А потім додає: «Хоча мама сказала, що ота моя апатія є проявом нервового напруження. Не знаю, може, й так», — знизує вона плечима.
— Щоб перемогти у конкурсі «ЕХО», просила друзів «есемески» слати?
— Ні, не просила. Але знаю, що найближчі друзі просили. І агітували за мене. І в залі я їх одразу побачила. Вони всі з повітряними кульками прийшли.
А от на репетиції Юлі, як і всім іншим дівчатам, доводилося обходитися без підтримки друзів і рідних. Організатори «Надворклянської красуні» під час підготовки до конкурсу заборонили «вболівальникам» заходити до зали. Лише на генеральну репетицію запросили батьків учасниць.
— Юля, ти маєш відповідну зовнішність, струнка, досить висока на зріст. Не збираєшся спробувати себе в шоу-бізнесі?
— О, ні. Тільки не це. Ні шоу-бізнес, ні кар’єра моделі і таке інше мене не приваблюють. Хоча, якщо відверто, то я взагалі ще не визначилася, чим займатимусь, де вчитимусь після школи. Зараз просто вчуся. Тягну на «срібну» медаль.
Дівчата разом із Сергієм Поповичем поїхали фотографуватися. Інші редакційні працівники ще кілька хвилин обмінювалися враженнями від розмови із «Надворсклянською красунею». «Ще зовсім дитина», — таким було загальне враження. Зрештою, а ким їй ще бути у шістнадцять років? Нормальна, гарна дівчина, спокійна і врівноважена. Дівчина, яка спростовує твердження песимістів про «кончену молодьож» та про інші жахи. І молодь у нас, у своїй більшості, хороша. І кінець світу ще не скоро.