Вже кілька місяців поспіль серед кобеляцької спільноти досить активно обговорюється теми будівництва в райцентрі басейну для плавання. Ця ідея з’явилась на світ з легкої руки голова райдержадміністрації Анатолія Таранушича. Він оприлюднив її восени 2012 року, коли завдяки його сприянню до міського бюджету раптово «впав» цілий мільйон гривень. І з того моменту ідея потрапила в маси. Щоправда казати, що вона заволоділа ними, масами, було б явним перебільшенням. Та специфіка сьогоднішнього українського суспільства є такою, що владі для втілення в життя своїх ідей, зовсім не обов’язково мати підтримку у громадськості. Особлива, якщо якась ініціатива йде з боку представників вдали виконавчої. Їх ніхто не вибирав, а тому політичну відповідальність вони несуть лише в системі своєї вертикалі. Тому для прийняття і виконання рішення достатньо мати благословення «згори». При цьому точку зору «низів» можна ігнорувати.
Щоб дуже схоже нині відбувається в Кобеляках навколо історії з будівництвом басейну. Давайте разом подумаємо, навіщо цей потрібен сьогодні, в часи тотальної економії і бюджетного дефіциту. Офіційно оприлюднена версія – басейн потрібен для того, щоб вся малеча Кобеляцького району вміла плавати, росла здоровою і фізично розвиненою. Що й казати, наміри благі. Якщо вважати цю версію єдино вірною, то сперечатися з нею важко. Навіть, неможливо. «Діти – наше майбутнє», «Все краще – дітям» — ці лозунги були придумані ще в радянські часи. Але ними активно користуються й до сьогодні. Швидше за все, через те, що інших ідей, лозунгів, тим більше — ідеології у сучасної української влади немає. Справедливості зради потрібно згадати, що не було всього цього і у попередників.
Якщо ж розглянути інші, неофіційні версії появи такого коштовного проекту, то найбільш вірогідними видаються наступні варіанти.
Перший. Об’єкт вартістю в кілька мільйонів в часи економічної кризи, яку визнають навіть урядовці, будуватимуть заради банального відмивання грошей. Про системі відкатів в будівництві сьогодні знають навіть учні молодших класів. Цю версію, до речі, найлегше перевірити. Якщо для облицювання басейну використовуватимуть українську плитку по ціні, наприклад, іспанської Aparisi kassandra-tasos, то це вже буде приводом для роздумів. Хоча, хто це перевірить? Прокуратура? Вона діє виключно по команді. Опозиція? Смішно.
Варіант другий. Басейн потрібен, як символ досягнень. Якщо проект запрацює, то його прагнутимуть завершити до президентських виборів. А перед волевиявленням — щасливі діти, кумачеві стрічки і біло-блакитні прапорці.
Варіант третій. Басейн найбільше потрібен Анатолію Таранушичу, як рукотворний пам’ятник, вічне нагадування про себе. Скажімо, про Олександра Копильця пам’ятають як про ініціатора перебудови кінотеатру в спортзал. А чим Анатолій Олексійович гірший за Олександра Олександровича?
