Вхід | Реєстрація

Вірний присязі українському народу

Вірний присязі українському народу

Кримські події, окупація, українські військові, які до останнього трималися, вже давно у всіх на слуху. Багато зрадників було, але все ж більше тих, хто Батьківщину не підвів. Я зустрівся з одним із кримських військових, який не зрадив народу України і повернувся на материк.

Це військовослужбовець Збройних Сил України Микола Олійник, родом із села Клюсівка, який у званні лейтенанта проходив службу в місті Феодосія на посаді помічника військового коменданта комендатури військових сполучень водної ділянки, порту і залізничної станції міста Феодосія. Він та його колеги виконували роботу, пов’язану з перевезенням військовослужбовців залізничним, водним транспортом та контролювали прибуття військового транспорту на залізничні станції, навчання, також відправляли військові вантажі та військовослужбовців у різні місця нашої країни та за кордон.

— Чи пам’ятаєш ти той день, коли в Крим прийшли російські загарбники? Які були тоді твої думки?

— Коли прийшли так звані «зелені чоловічки», «марсіани», як їх називали, ВВЛ (військові ввічливі люди), то було дуже дивно для мене і не зрозуміло. Перше враження, яке склалося, що це звичайні навчання. Ми спілкувалися з військовослужбовцями Російської Федерації, які дислокувалися у Феодосії, то вони також не знали про наміри та задуми прибулих.

— А як реагували прості люди на присутність у містах російських військ?

— Вони були дуже здивовані, адже раніше такого не було. А ще офіційно було заявлено, що це навчання, які були заплановані Російською Федерацією на той час.

— Ти спілкувався з окупантами? Що вони говорили про своє перебування в Криму?

— Є така інформація, зі слів тих військових, що Росія проводила навчання на протязі декількох місяців: солдати збирались, вирушали у певний пункт, розгортались там, проводили навчання і поверталися на місце своєї дислокації. А потім ці військові отримали конверти, в яких було вказано місцем їхньої дислокації місто Феодосія та решта кримських міст. Тобто, це навіть для них було несподівано. «Маленькі солдати» не знають планів «великих начальників».

— Чи не страшно було ходити на службу у формі українського військового, адже на всій території Криму знаходились російські окупанти?

— Було не страшно, навіть хотілося ходити у формі. Чому ми мали ходити без форми, чому ми мали переодягатися, коли це наша країна і ми пишаємося тим, що служимо в Україні? Але наші командири перестраховувались, щоб не було провокацій. Тому ми мали ходити у формі тільки на роботі.

— А ти спілкувався з військовими інших кримських частин? Як там усе відбувалося?

— Є славнозвісна військова частина морської піхоти у Феодосії під номером А-2272. Там відбувалися жахливі події. Російські бойовики оточили наших, причому, за допомогою різних громадських організацій, козаків, які постійно намагалися спровокувати морських піхотинців: штурмували, перелазили через огорожу, відключали електрику (всі, мабуть, бачили цей ролик в інтернеті, як без штатної зброї військові проганяли каверзників). Захоплення цієї частини, наскільки я пам’ятаю, було десь о четвертій ранку. Було чутно постріли, над частиною літав гелікоптер. Це були не прості військові, там працював спецназ. Ми всі були здивовані їхньою підготовкою: настільки все було оперативно, злагоджено. Такі завдання відпрацьовувались у російських військах дуже добре. Говорили, що Крим був узятий без єдиного пострілу Але ж були і постріли, і поранені люди. Після захоплення я особисто бачив обстріляні казарми та паркани. Виникає питання: чим керівництво примушує займатися нашу армію? Коли я прийшов на службу, то мені сказали: «Ти будеш служити в УПА — Українській Паперовій Армії». Усі знають синю стрічку, якою зв’язуються документи та на якій тримається армія (мається на увазі, що бойова підготовка у Збройних Силах проводиться переважно на папері, у вигляді планів, конспектів, звітів). Ще хотілося б передати слова кримського офіцера: «Якби поставити біля військових частин магазинчик із канцелярією, то можна було б мати гарні заробітки!» Тобто, синя стрічка, папір формату А-4, принтер — отак ми воювали!

— А що ж вам говорило керівництво увесь той час?

— І керівництво, і знайомі говорили усім відому фразу: «Тримайтеся, ми з вами!» Але все це було лише на словах. Слово «тримайтеся» звучало дуже часто. Зараз ми його чути вже не хочемо!

— Чи були у Феодосії якісь протести проти загарбників?

— Протестів як таких не було, але були мітинги за Росію з підняттям триколорів. Активних виступів проти окупантів не було, тільки кримські татари більш-менш гуртувалися та протестували, намагалися без зброї витіснити «марсіан». Дуже багато населення було за Росію, говорили: «Ми будемо краще жити, приїдуть росіяни на курорти». А хіба вони не приїжджали до цього? Казали, що стане краще їздити до своїх близьких у Росію. Але ж потяг Феодосія-Москва ходив завжди без перебоїв. Що ж заважало їм раніше їздити? Не знаю…

— А як були справи з банками і магазинами?

— Підняли галас, що будуть закриватися банки. Люди почали стояти в чергах біля банкоматів, з’явився ліміт на видачу грошей. Спочатку все було нормально: можна було розрахуватися банківськими карточками чи зняти з них гроші, потім магазини почали приймати тільки готівку. Пізніше співробітники одного з банків порадили перевести в готівку свої кошти, бо поширились чутки, що карточки можуть бути заблоковані. Через певний час це і трапилось.

— Скільки часу ти пробув у окупованому Криму?

— Пробув я з лютого місяця до кінця квітня.

— А коли ви виїжджали з Криму, чи були якісь проблеми на пунктах пропуску зі сторони півострова чи материка?

— Ми поїхали не через Чонгар, а іншою дорогою, через Армянськ, бо вона не йде на Росію і менш завантажена. На блокпосту нас зупинив «суворий дядько» з Російської Федерації вражаючих розмірів зі зброєю. Попросив заглушити двигун, відкрити багажник, показати документи та пояснити, куди ми їдемо. Загалом, він не був надто прискіпливим до нас та наших речей. Далі на контрольно-пропускному пункті стояв наш військовий, який своїм зовнішнім виглядом нагадував часи Другої світової війни. Він був одягнений у чорний плащ, під яким знаходився український рядовий солдат: інших розмірів, зовсім іншої армії. Український військовий виконав стандартний огляд та заніс наші дані до бази. А тепер підсумую: ніби два схожі блокпости поряд знаходяться, але яка велика відмінність: російський військовий добре одягнений, повністю забезпечений, а наш солдат... Це просто смішно.

— А зараз ти тримаєш зв’язок із Кримом? Яка ситуація там зараз?

— Коли я виїжджав із орендованої квартири, то на неї уже знайшовся інший клієнт. Плата за оренду піднялася в два рази і розрахунок був уже не в гривнях, не в рублях, а в доларах. Це те, що мене торкнулося. Я спілкувався з тими людьми, що залишились: багато хто радіє, або не хоче розповідати справжньої ситуації. Коли ми виїжджали, то говорили їм: «Невідомо ще, що у вас тут буде!» От вони і не хочуть здаватися людьми, які прийняли неправильне рішення. Кажуть, що продукти подорожчали, але не так, як у Росії (мабуть, тому, що в Крим везуть ще продукцію з України). Ще є проблеми з автотранспортом: невідомо, чи ставити російські номерні знаки, чи українські; те ж саме і зі страхуванням. Зарплати наші військовослужбовці вже в Російській армії отримали дійсно великі, достойні, але ціна цих зарплат, як на мене, завелика: за «тридцять срібляників» продати країну…

— Куди вас направили після виїзду з Криму?

— Нас тимчасово направили в місто Миколаїв. Раніше говорили, що це місто військових. Так і є: дуже багато військовослужбовців та техніки. Ви знаєте, якщо тут зімітувати таку ж ситуацію, яка була в Криму, то в Миколаєві є люди, які будуть підтримувати свою країну, які будуть стояти за свої права. Тут велика підтримка цивільного населення. Звичайно, Миколаїв — місто неоднозначне щодо своїх поглядів, але триколорів тут я не бачив, тільки українські прапори.

— Як вас зустріли в Миколаєві?

— Ми приїхали на своїй машині, ніякої підтримки чи допомоги не було. Самотужки добивалися, щоб нас поселили в одній з військових частин. Житло для офіцерського складу, скажу чесно, — жахливе, лише за умов нашої ситуації можна на це погодитись. Але більше хвилює не це, а наші керівники. Ми не маємо жодних прав у цьому місті, а вони, навіть не цікавлячись нашими умовами життя, нашим моральним станом, говорять: «Ви ж зарплату отримали, давайте, щось робіть!»

— Ви працюєте, виконуєте якісь обов’язки, чи чекаєте подальших наказів?

— Ми знаходимося в такій же організації, в якій працювали у Феодосії, і зараз приймаємо військову техніку, яка приходить із Криму. Бачимо, що багато її залишається на півострові і не повертається, більшість приходить у несправному стані.

— І що ж вам каже керівництво про вашу подальшу долю?

— Як казали, так і кажуть: «Тримайтеся, чекайте». Таке враження, що ми зробили їм неприємність тим, що вийшли з Криму. Адже потрібно тепер думати, що з нами робити, приймати якісь рішення.

 

P. S. В Україні тисячі військових, які не зрадили присязі українському народові і повернулися на материк. Зараз усі знаходяться у «підвішеному»стані. На сході нашої країни гинуть солдати та цивільні, які захищають цілісність нашої держави. Тож потрібно слідкувати за тим, щоб нова влада не забула тих, хто пожертвував своєю роботою, домівкою, життям задля захисту України.


Автор: Юрій ОЛІЙНИК


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
5 червня 2014, 17:53 | Нові Cанжари | Суспільство
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації