Вхід | Реєстрація

УІНП


Автор: УІНП
Кількість записів: 57

Український інститут національної пам’яті (УІНП) є центральним органом виконавчої влади із реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу

УЧАСНИК КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО БРАТСТВА, ПРОПАГАНДИСТ УКРАЇНОФІЛЬСТВА У ПОЛТАВСЬКІЙ ГРОМАДІ, КУЛЬТУРОЛОГ: ДО 200-РІЧЧЯ ДМИТРА ПИЛЬЧИКОВА

200 років тому, 7 листопада 1821 року на Херсонщині (за іншими даними — у Полтаві) у родині міщан народився Дмитро Пильчиків (Пильчиков) — український громадський і культурний діяч, педагог, батько українського фізика-винахідника Миколи Пильчикова.

Закінчив 2-гу гімназію в Києві (1839), навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету імені Святого Володимира. Розповідали, що на лекції ходив рідко, бо віддавав перевагу самоосвіті. З особливою увагою ставився до літописів і володів літописною мовою не згірш за рідну.

Скінчивши навчання у 1843 р., працював помічником бібліотекаря в цьому ж університеті, мешкав якийсь час у Києві, де завів дружбу з Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Маркевичем. 1846-64 рр. викладав у Полтавському кадетському корпусі історію, згодом — політекономію і статистику. У 1846 заприязнився із Тарасом Шевченком і вступив до Кирило-Мефодіївського Братства, яке було розгромлене через рік за доносом студента Олексія Петрова. Дмитрові пощастило не потрапити під слідство в цій справі завдяки тому, що Петров якось пропустив у доносі його ім’я.

Друга половина 50-х років 19 століття. Російська імперія «дала тріщину», оскільки зазнала поразки в Кримській війні Втім, прагнучи зберегти імперію, свою владу й унеможливити народні виступи, самодержавство вимушене піти на незначні косметичні зміни у питанні прав і свобод. Цим скористалися діячі українського культурно-просвітницького, національно-визвольного руху. Тож у цей час українського громадського піднесення Дмитро Пильчиков став ініціатором багатьох помітних і корисних справ у культурному житті Полтави. Письменник Олександр Кониський, який протягом 1858 — 63 років ішов поруч з Пильчиковим і поділяв з ним нелегку працю, згадував: «Не було тоді такої події громадсько-поступової, щоб біля неї не працював Пильчиков — коли не яко ініціатор, то яко робітник. Недільні і суботні школи (їх було в Полтаві, місті невеликому, з 30-ма тисячами людности, — п’ять), щоденна школа, народні читання, народна бібліотека, народний театр, літературно-музичні ранки і вечори, публічні відчити, дівоча гімназія й таке інше — з усім отим з’єднано наймення і праця Пильчикова».

Дмитро Пильчиков мав великий вплив на молодь, яку він свідомо гуртував навколо себе. У нього вдома щосуботи збиралися його учні.

У 1860-70-х рр. брав участь у національно-демократичному русі. Був членом і активним пропагандистом українофільства у Полтавській Громаді, яка виникла наприкінці 1850-х і налічувала близько 60 членів, серед яких — письменники Олександр Кониський, Панас Мирний, поміщиця Єлизавета Милорадович, Віктор Лобода та ін. Національна свідомість «громадівців» реалізувалася, насамперед, в їхньому ставленні до народної освіти, рідної школи і книжки. Пильчиков разом із друзями -«громадівцями» брав участь у посадженні Шевченкового дуба 1861 р. в колишньому саду Гуссона на Павленківській околиці Полтави, поширював між людей Шевченків «Кобзар».

У березні 1862 року Дмитро Пильчиков і Віктор Лобода в листі до чернігівського етнографа Степана Носа кликали гуртуватися в боротьбі за право України навчати своїх дітей рідною мовою і долучили до листа копію петиції до Петербурзького комітету грамотності. Вони просили міністра державних маєтностей зареєструвати підручники української мови для сільських шкіл, в тому числі й видані в Полтаві. Не відомо, яка була відповідь, але цей крок, напевно, їм теж було поставлено у вину, коли на початку 1863 року одного за одним висилали з Полтави «за распространение малорусской пропаганди».

Вийшовши на пенсію, виїхав з Полтави, жив у Херсоні та Одесі, однак залишався відданим ідеям Тараса Шевченка і Кирило-Мефодіївського товариства. Вчителюючи в Херсоні, Дмитро Павлович мав вплив на молодого Івана Тобілевича.

В 1870-х рр. підтримував зв’язки з галицькими громадськими і культурними діячами, та з Михайлом Драгомановим. Влітку 1873 року Пильчиков, перебуваючи у Львові, став фундатором літературного товариства ім. Т. Шевченка (згодом — наукове Товариство ім. Т. Шевченка), котре існує і донині. Він привіз гроші від Єлизавети Милорадович на організацію славнозвісного Товариства.

Наприкінці життя мешкав у Харкові. Будучи в літах, цікавився суспільними процесами, був постійним відвідувачем читальні у тамтешній новоствореній громадській бібліотеці. Помер у Харкові 17 жовтня 1893 р.

Полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті

Поділитися:
8 листопада, 00:52 | Блог: УІНП


Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Завантажуємо курс валют
Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації