Вхід | Реєстрація

УІНП


Автор: УІНП
Кількість записів: 77

Український інститут національної пам’яті (УІНП) є центральним органом виконавчої влади із реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу

До 80-річчя УПА: уродженка Старих Санжар Катерина Мешко-учасниця Великого збору УГВР

Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою Верховної Ради на державному рівні відзначається 80-річчя з часу створення Української повстанської армії. Щоб вшанувати захисників і захисниць України та воїнів УПА Інститут нацпам’яті проводить просвітницьку кампанію під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!». З 1944 року координувала національно-визвольний рух і представляла патріотичні сили Українська головна визвольна рада (УГВР).  Сьогодні розповімо про Катерину Мешко – діячку ОУН і членкиню УГВР.

Катерина Мешко (псевда «Озерська», «Верещак») народилася 1913 року в  Старих Санжарах Полтавської губернії (нині це село належить до Новосанжарської селищної територіальної громади Полтавського району).

Члени її родини були нащадками козаків, свідомими патріотами України, тому й стали жертвами більшовицького режиму. Старший брат матері — політичний діяч Олександр Янко, депутат Центральної Ради УНР, розстріляний НКВД у 1938 році. Батьки відійшли від хліборобства та стали купцями і підприємцями в Старих Санжарах. Батько був діячем Української автокефальної церкви (УАПЦ). Розстріляний чекістами в рідному селі навесні 1921 року, а старший брат Євген невдовзі загинув у повстанських лавах місцевого отамана Івана Біленького. Сестра Оксана Мешко — дисидентка, багато разів арештована та етапована таборами за проукраїнську діяльність.

Після розгрому родини Катерині довелося виїхати до Харкова, жити й навчатися у дядька, де й закінчила п'ятирічку. Опісля переїхала до сестри Оксани в Дніпропетровськ (нині м. Дніпро), навчалася в середній школі. На Січеславщині (тимчасова, досі недекомунізована назва – на Дніпропетровщині) особисто бачила ліквідацію російськими більшовиками УАПЦ, колективізацію сіл та Голодомор-геноцид. Згодом працювала токаркою на металургійному заводі в Дніпропетровську, навчалася на робітфаку.

1937-го виїхала в Москву, де закінчила електромеханічний інститут МЕМІІТ, а коли в 1941 році повернулася до Дніпропетровська, була прикро вражена хаотичним відступом Червоної Армії з міста і масштабною переправою німців через Дніпро.

Опинившись у німецькій окупації, Катерина дивом уникнула перших арештів та розстрілів ОУНівців-мельниківців та інших свідомих українців німецькими гестапівцями. Згодом вона почала працювати в обласній управі, а потім вступила в бандерівську ОУН(б), яка діяла підпільно на строго конспіративних засадах. 1942 року очолила обласний провід ОУН у Ворошиловграді. Водночас допомагала референту пропаганди крайового проводу Південно-Східних земель Омеляну Лоґушу. З ним згодом одружилася. Опісля була провідницею ОУН Криму. У 1943 разом з Омеляном Лоґушем перебралася на Волинь, працювала в крайовому проводі. В листопаді 1943 року організувала Першу конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині.

Катерина Мешко була учасницею Великого Збору УГВР (11—15 липня 1944 р.). Того ж року на доручення Проводу УГВР перебралася з чоловіком за кордон в Європу. Із секретним завданням — налагодити зв'язки з союзами антигітлерівських західних держав – вони дістались до американської окупаційної зони Німеччини та влилися в українську діаспору.

1949-го подружжя переїхало до США, де брало участь у діяльності Закордонного Представництва УГВР (ЗДПУГВР), а Омелян Логуш очолив український відділ «Голосу Америки».

Померла в 1991 року в місті Сент-Луїс (штат Міссурі, США), де мешкала з молодшим сином Євгеном. Він від 2007-го є дияконом Української греко-католицької Церкви.

Старший син – Юрій Логуш – науковець-економіст, засновник низки соціальних проектів, став відомим меценатом. Разом із дружиною Тетяною заснував Міжнародний конкурс романів та кіносценаріїв «Коронація слова», який існує вже більше 20 років і є одним з найпрестижніших в Україні.

Полтавський офіс УІНП

(за матеріалами книг «Вояки Української повстанської армії родом з Наддніпрянської України. Книга перша», автори-упорядники Коретчук Я.В., Каспрук С. Д., Тимків В.В., Гук В.Ю. і «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія — Лохвиця, Полтавщина, Україна, Европа, Австралія, Америка. Біографічні інформації, нариси, статті, рефлексії, есеї, довідки, листи» Олександра Панченка).

Поділитися:
15 жовтня, 19:27 | Блог: УІНП


Коментарі до цього запису заборонено автором
Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації