Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою Верховної Ради на державному рівні відзначається знакова дата - 80-річчя створення Української повстанської армії, військово-політичної формації Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення Української держави. Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшли понад 100 тисяч осіб, географія походження яких представлена усіма областями України, зокрема й Полтавщини.
Так, у виданнях «Вояки Української повстанської армії родом з Наддніпрянської України. Книга перша» (автори-упорядники: Коретчук Я.В., Каспрук С.Д., Тимків В.В., Гук В.Ю.) та «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія – Лохвиця, Полтавщина, Україна, Европа, Австралія, Америка. Біографічні інформації, нариси, статті, рефлексії, есеї, довідки, листи» краєзнавця Олександра Панченка наведені біографії або короткі відомості про багатьох вихідців з Полтавщини.
Зокрема, до лав повстанців долучилися Бондар Микола і Бондар Олександр, Шкурупенко Михайло («Данило»), проходив вишкіл в школі УПА «Світлана» на Рівненщині;
Також Винник Андрій («Сагайдачний») з села Верхоли Полтавського району. Гребенюк Петро («Сагайдачний»), Жалинський Григорій («Чабан») та Нестеренко Сергій, («Туча») з села Мачухи Полтавського району. Захарченко Володимир («Всесвітній») (в УПА з січня 1944 року) народився в місті Гребінка. Піддубний Євген («Наливайко»), уродженець села Жуки Полтавського району, колишній воїн радянської армії (в УПА з листопада 1943 року). Руденко Гриць («Сушко»), уродженець села Вовчик Лубенського району - шофер за фахом, стрілець УПА, від 12 травня 1944 року виконував функції ройового, згодом чотового у чині старшого булавного, був зброярем територіального відділу «Данилів».
Чимало синів і дочок Полтавщини поклали своє життя у боротьбі за відновлення Української держави з російсько-комуністичним та нацистським націонал-соціалістичним режимами, або ж зазнали переслідувань і поневірянь у таборах. Серед них:
Голуб Юрій-Ростислав Андрійович, «Голуб». Народився у 1923 року в сім’ї генерал-хорунжого армії УНР. Служив в УПА-Північ. Загинув у 1947 році.
Давиденко Олександр, «Юрко», 1900 р. н. У 1918 році закінчив класичну гімназію. Воював у армії УНР, отримав поранення, згодом повернувся додому. У 1920 вступив до медичного інституту, але через два роки був заарештований ГПУ за участь в армії УНР та приналежності до студентської нелегальної організації, і засуджений на 5 років. Заслання відбував в Соловецьких таборах, там працював фельдшером. У 1927-му вийшов на волю, однак змушений був постійно перебувати під контролем органів ГПУ. Пізніше переїздить на Кавказ, в Осетію, де працював лікарем, заочно закінчив медичний інститут. Після цього працює лікарем психіатричної лікарні в хірургічному відділі, можливо, у Харківській області. Був підполковником радянської армії. У 1941 році при наближенні фронту, як неблагонадійний, заарештований НКВД, однак, йому вдалося втекти. Повернувся у Харківську область, де продовжував працювати лікарем. В одному з сіл Харківської області він організував з місцевої молоді відділ народної самооборони. Був призначений військовим лікарем допоміжного німецького відділу, з яким відступив на захід. У боях на Східному Поділлі був поранений у ногу і відправлений на лікування до шпиталю в Перемишлі. Зі шпиталю при допомозі членів ОУН втікає і переходить до УПА. Тут організував мережу Українського Червоного Хреста та проводив вишкіл санітарних кадрів на Лемківщині. Спільно з лікарем «Шуваром» підготував книгу «Санітарний конспект». За короткий час уславився як знаменитий хірург. Восени 1944-го за наказом командування УПА переходить до відділів УПА в Карпатах. Можливо, загинув у Чорному лісі на Прикарпатті.
Квас Василь, «Зір». Комендант Служби Безпеки ОУН. Загинув у серпні 1949 року під горою Магура на Прикарпатті.
Кіткішко Марія, «Степова». Медсестра УПА в сотні «Хоми» на Лемківщині. Відзначалась героїзмом, рятуючи поранених бійців УПА. Член ОУН. Ймовірно загинула, будучи на пості Надрайонового референта пропаганди в надрайоні «Верховина». За іншими даними, загинула в Західній Лемківщині.
Кіткішко, «Черемош», брат Кіткішко Марії «Степової». Редактор підпільних видань УПА Перемиської області. Важко поранений в обидві ноги потрапив у руки поляків. Не видавши таємниць, був ними закатований.
Кошельник Василь Григорович, «Зір». Народився у 1918 році в Кобеляцькому районі. Вояк УПА, референт СБ Турківського районного проводу ОУН в 1948 – 1949 рр. Загинув 4 серпня 1949 року в селі Лімна Турківського району Львівської області.
Леуцький Григорій Олексійович, 1927 р. н. Вояк УПА, член ОУН. Працював у відділі пропаганди 74 ОУН. Загинув 21 травня 1947 року в селі Хитар Сколівського району Львівської області.
Мартинюк Віра Павлівна (Мартиненко Віра Петрівна), 1923 р. н. Стрілець УПА. Санітарка боївки «Ігоря», яка діяла в Івано-Франківській області. Загинула 24 грудня 1947 року в селі Заріччя Надвірнянського району Івано-Франківської області.
Миколенко-Демченко Наталія Данилівна, «Верба», «Чайка». Народилася 25 квітня 1924 року на хуторі Крячкове Озеро-Сенчанського району (тепер село Сенча Лохвицького району) в родині вчителів Данила (загинув під час заслання у Мордовії) та Антоніни. Крім Наталії у них було ще двоє дітей: сини Олесь і Тарас – вояк УПА, що загинув на Львівщині. Наталія стала членом ОУН 1941 року. З 1943-го вступила до лав УПА на Кіровоградщині (м. Новоукраїнка) у відділ «Остапа». Потім перебувала до 1946 року у ВО УПА «Волинь-Південь» в районі Клевані. В 1949 – 1954 рр. навчалась в Одеському сільськогосподарському інституті. Отримала ступінь кандидата біологічних наук. Одружилась в 1950 році з Олександром Демченком.
Николин Тарас Миколайович. Народився у 1918 році в селі Гурбинці Пирятинського району. Мав початкову освіту, проживав у селищі Більшівці Галицького району Івано-Франківської області. Боєць винищувального батальйону, згодом вступив до УПА. Заарештований 6 листопада 1944 року за звинуваченням: вояк УПА. Військовим Трибуналом військ НКВД Станіславської (тепер Івано-Франківської) області 9 січня 1945 року засуджений на 15 років каторжних робіт і 5 років обмеження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 19 серпня 1996 р.
Паровацький (Паробецький) Михайло, «Печерський». Народився у 1910 році. Командир сотні Української народної самооборони на Золочівщині (червень-липень 1944 року). В 1945 – 1946 рр. був комендантом окружної боївки Служби Безпеки ОУН Золочівщини. Загинув 15 або 16 січня 1946 року біля села Шнирів Бродівського району Львівської області.
Ольга Петрівна, «Пріся». Народилася у 1922 році в місті Зіньків на Полтавщині. Мала середню освіту, проживала в селі Вербівці Городенківського району Станіславської (тепер Івано-Франківської) області, працювала санітаркою. Заарештована 11 січня 1946 року за звинуваченням: член ОУН, воячка УПА, медсестра окружного госпіталю УПА в селі Космач Косівського району у 1944-1945 рр., утримувала конспіративну квартиру окружного проводу ОУН. Військовим Трибуналом військ НКВД Станіславської області 15 березня 1946 р. засуджена на 15 років каторжних робіт і 5 років обмеження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 13 грудня 1991 року.
Сало Іван (за іншими даними Бавура Теодор), «Мамай». Колишній воїн радянської армії, під час радянсько-німецької війни був командиром важких блоко-кулеметів, імовірно у званні лейтенанта або капітана. Від 28 березня 1943 року діяв у лавах УПА на півдні Рівненщини. Виконував обов’язки чотового, заступника сотенного та сотенного в частинах ВО «Богун» УПА-Північ. Був заступником начальника штабу куреня «Звінчука». Відомий з рейдів у центральні області та боїв із нацистами на Рівненщині. Мабуть, у лютому 1944-го призначений командиром куреня УПА-Південь у з’єднанні «Холодний Яр». У квітні 1944 року його курінь брав участь у битві під Гурбами на Рівненщині. Від 24 квітня 1944 року Салу Іванові присвоєно звання сотника УПА. Загинув 25 квітня 1944 року в бою з більшовиками, які переслідували його та інші курені, після того як вони вирвалися з оточення під Гурбами. За іншими даними загинув від руки агента НКВД. Похований в Чорному лісі Мізоцького району Рівненської області.
Хандій Дмитро, «Корнієнко». Народився у 1920 році, навчався у Технічному інституті у Харкові. В 1940-му був призваний до радянської армії. Служив на Західній Україні, де пройшов старшинський вишкіл протизенітної артилерії. Під час відступу радянської армії в 1941-му залишився на Зборівщині і працював в одного селянина. Навесні 1943 року зголосився до відділу Української народної самооборони під командою «Гонти» і став чотовим. Імовірно, що згодом став сотенним УПА і загинув у бою з НКВД 10 вересня 1945 року в селі Козівка Великобірківського району Львівської області. Можливо, що Хандій Дмитро - це сотенний «Гордієнко», що його останній бій описаний в 11 томі Літопису УПА.
Оприлюднені також згадки про вояків УПА родом з Полтавської області, з відомим лише псевдо або ім’ям:
Амброзій, «Батурин». Народився у 1919 року в селі Маслівці Шишацького району на Полтавщині (за іншими даними – родом з Полтави). Очевидно, пережив Голодомор, бо згадував, що «бачив на власні очі, як мати їла свою рідну дитину». Колишній офіцер радянської армії, призваний до неї 1940 року. Батько, відправляючи його в армію, говорив: «Знай, синку, що ти ідеш в армію українцем». В УПА з 1944 року, сотенний сотні УПА «Полтавці». Заприязнився з родиною Михайла Гнипа та його батьків із села Васючин на Рогатинщині (Івано-Франківська область), контактував з ними і тривалий час переховувався там. Постійно носив із собою гранату, щоб не здатися живим в руки ворога. Брат батька Амброзія працював в органах КДБ в Івано-Франківську, і схиляв його перейти на більшовицьку сторону, обіцяючи життя, але той відмовився. Загинув у бою з військами НКВД 18 квітня 1947 року біля села Васючина. Зрадник (теж воїн УПА, Іван «Дуб») видав криївку, де перебував Амброзій з іншими підпільниками. Імовірно, щоб не здатися в руки ворога, вони підірвалися гранатами. Поховали їх в лісі. У 1994 р. їхні останки перепоховали на кладовищі в селі Васючині.
Василь. Був стрільцем у сотні УПА «Хмари». Загинув у 1945 року в селі Рибне.
«Волков». Вояк УПА.
«Грабко». Колишній старший лейтенант радянської армії. Член ОУН. З весни 1944 року – чотовий четвертої чоти тяжкої зброї в сотні УПА «Сіроманців». У 1945-му чота тяжкої зброї була розформована і «Грабко» надалі виконував обов’язки бунчужного сотні «Сіроманців». Загинув 30 жовтня 1952 року в селі Курники Збаразького району Тернопільської області.
«Петренко». Освіта – залізничний технікум. Колишній молодший лейтенант радянської армії. Командир чоти в сотні УПА «Трембіта» (територіальний відділ «Гуцульщина») на Прикарпатті.
«Полтавець». Лікар (хірург) УПА. Колишній військовий фельдшер радянської армії. Потрапив в німецький полон, з якого втік і вступив до УПА. Працював у ТВ «Чорний ліс». В 1944 році разом із важкопораненими був відправлений за кордон.
Софія (прізвище невідоме). Разом з чоловіком були стрільцями у сотні УПА «Хмари». Загинули обоє 1945 року в селі Рибне Тисменицького району Івано-Франківської області.
«Чуприна». Чотовий з’єднання «Базар» УПА-Північ.
Упорядкував Олег Пустовгар,
регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області
(за матеріалами видань «Вояки Української повстанської армії родом з Наддніпрянської України. Книга перша» (автори-упорядники: Коретчук Я.В., Каспрук С.Д., Тимків В.В., Гук В.Ю.) та книги Олександра Панченка «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія – Лохвиця, Полтавщина, Україна, Европа, Австралія, Америка. Біографічні інформації, нариси, статті, рефлексії, есеї, довідки, листи»).
Автор: 
