Ви чули про "Велику приватизацію"? Мабуть, так. Про неї усі чули, адже це один з програмних проєктів Президента Зеленського, з яким він переміг у 2019-му, та який успішно реалізовувався до війни. "Великої приватизації" було багато на бігбордах вздовж доріг та у рекламних відео. А от, що ви про неї знаєте? Гадаю, що небагато. Це складна тема і у короткі дописи в телеграм її не пояснити. Тому розбираються у цьому здебільшого економісти.
Я не економіст, і як і більшість українців, про це лише щось чула. Загальне враження було: це щось неоднозначне і є чи то боротьбою з совєтчиною, чи то навпаки повернення до тих принципів в економіці, щось пов’язане з корупцією та великими грошима, яких я ніколи не мала. Потім прийшла війна і стало не до того.
Втім, останнім часом, у ЗМІ знову почали багато про оцю "приватизацію" писати та говорити. Тому я й вирішила трохи розібратися. Сподіваюся, мої надбання та висновки будуть корисними і вам.
Отже, Велика приватизація, офіційно: це продаж державою своїх активів (здебільшого підприємств), надлишкового майна з метою наповнення бюджету додатковими надходженнями та передачі цього майна у руки більш ефективного власника (тобто у приватну власність).
В цілому, хоча цей процес і викликав неоднозначні відгуки, але він доволі успішно відбувався до 2022 року. Більше того, у держбюджеті на 2022 рік (який приймали наприкінці 2021-го), закладали наміри заробити близько 8 млрд грн на «Великій приватизації».
Війна ці плани зруйнувала. Було прийнято відповідні до воєнного часу закони, і об’єкти державної власності отримали особливий правовий статус, продавати їх стало фактично неможливо. Приватизацію заморозили. Але не надовго. Вже влітку 2022 року Уряд звернувся до Верховної Ради із законопроєктом про розморозку та спрощення приватизації. Так у вересні 2022 року стартувала так звана мала приватизація, за якої дозволили державі продавати підприємства вартістю не більше 250 млн грн. Офіційно — з метою позбутися неліквідних активів та допомогти релокації підприємств та бізнесу.
Менше ніж за рік держава продала кілька портів, декілька заводів, готель Міноборони та дві території з майном "Укроборонресурсів". Всього станом на кінець квітня цього року на продажі державного майна з молотка зароблено 1,727 млрд грн.
Проєкт визнано успішним і вже у березні 2023 року прем’єр-міністр Д. Шмигаль анонсував на 2-3 квартал цього року старт оновленої "Великої приватизації".
Відбуватиметься вона за спрощеною, затвердженою ще минулого літа процедурою (про яку ми вже згадували). Якщо коротко і просто, то оцінку та аудит об’єкта перед продажом можна не проводити, термін аукціону скоротився, документи на участь можна подати в електронній формі, зменшився розмір гарантованого внеску учасника та знизилися критерії призначення стартової ціни тощо. Словом, продати і купити державну власність стало значно простіше, ніж це було до війни.
В цілому ідея зрозуміла: держава намагається поповнити спустошений війною бюджет ресурсами від продажу неліквідних об’єктів. Які ж тут підводні камені?
Більшість експертів сходяться на думці про те, що рішення продавати державне майно під час війни — ідея необачна та ще матиме наслідки потім.
По-перше, вартість державного майна зараз дуже впала через велику кількість ризиків, це розуміють як держава, так і покупець.
З цього випливає і друге: конкуренція на купівлю таких "ризикових активів" невисока. Особливо, коли йдеться про об’єкти "Великої приватизації", адже великі промислові, часто - критичні об’єкти - більше ризикують бути знищені ворожим обстрілом.
А також і третє: іноземних інвесторів, яких і без того завжди було важко заохотити вкладати в українську економіку, зараз залучити майже неможливо. Адже допомога допомогою, а бізнес — є бізнес. Ризикувати не хочуть.
Відтак, існує великий шанс того, що державні підприємства будуть розпродані за безцінь тим, хто вчасно "вхопив ласий шматок", або близьким до влади "інвесторам". Повторюватиметься ситуація початку 90-х, коли колишні радянські підприємства придбали за копійки майбутні олігархи.
Ще один цікавий момент "Приватизації", на який звертають увагу експерти, - серед її об’єктів багато елеваторів та хлібоприймальних пунктів, які у контексті сьогоднішньої "зернової" ситуації є вкрай важливими для української економіки. Також серед потенціальних лотів — декілька обленерго та Центренерго, гадаю, не потрібно пояснювати стратегічну цінність цих активів.
До речі, саме ці об’єкти, навідміну від заводів та готелів, закордонних інвесторів цікавлять. Навіть, більше, вони готові піти на воєнні ризики заради цих активів. Про об’єкти енергетики я вже писала раніше — Європі дуже потрібна українська електроенергія, і у тому числі, через це так активно вкладаються європейські кошти у нашу енергетичну інфраструктуру. Щодо елеваторів — тут зрозуміло, наразі, нажаль, зерно - це чи не єдине, що може запропонувати Україна.
Можливо, з заводами, об’єктами важкої промисловості, занедбаними територіями - все правильно, держава ще до війни себе скомпрометувала у якості менеджера, по суті це просто баласт. Хоча й тут є свої моменти, наприклад, як показав етап "малої приватизації", більшість активів покупці купляли не задля їхнього відновлення та ефективного подальшого функціонування, а виключно заради землі, на якій вони розташовані. А земля — це тема окремої розмови.
А от з критичними об’єктами, чи то правильніше — конкурентоспроможними...Одного дня до нас знову прийде МВФ і запропонує транш. І який же у нас лишиться козир, якщо усе економічно-спроможне вже буде непідконтрольне владі?
Автор: 
