Грань перша. У вігвамі.
Привітавши ветеранів, Шаман проінформував старійшин про актуальні проблеми в житті племені та плани богів на найближчий час. Очільник поділився з ветеранами болючою проблемою прогнівившихся богів, прокляття роду та обслуговування общинного бюджету... Потім перед шаманом з'явився жертовний ветеран з напівзамерзлими сльозами в байдужих очах. Старійшини вже розвели жертовний вогонь. Шаман той уже переносив збитого ветерана на жертовний вогонь, аж раптом одна з загону ветеранів, що покірно чекали своєї участі під стіною вігвама, стрепенувшись вскочила і вигукнула: "О, краще б я тепер мечем жертовним життя його перетяла, от зараз, поки він ще горя не зазнав!".
* * *
Грань друга. В курені. (М.Гузченко)
Привітавши ветеранів, Ісип проінформував старшину про актуальні проблеми в житті козацтва:
- Військо Потоцького підійшло до Глухова.
В курені запанувала тривожна тиша. При світлі каганця чорні очі кошового ледь помітно блищали з-під густих насуплених брів. На спітнілих скронях звиваючись зміями пульсували роздуті від напруги жили. Пальці мимохіть стислись в кулаки.
Першим заговорив полковник Проскура. Від втоми він ледь стояв на ногах, але говорив твердо і рішуче:
- Єслі ти спалила мені апарат - я тебе буду лічно топить в Днєпрє. Тебе і твого підараса.
Сказавши це, полковник бряцнув медалями і орденами та упав на підлогу вусами вниз, загубивши фуражку з кокардою. Над його тілом від падіння здійнялась густа хмара пилу, задзижчали мухи. За мить з-під пилу залунала пісня Стаса Міхайлова "Бєз тєбя".
* * *
Грань третя. В бункері.
Молодий солдатик хотів було звернутися до ветеранів, але натомість швидко і тихо, онімілими губами заговорив до старшини:
- Товариш старшина, вони ж там зовсім одні...
Його слова були сповнені тривоги. Він не знав, як краще почати розмову про актуальні проблеми в житті фронту, тому від нервової напруженості у нього розгублено бігали очі - то з ветеранів на старшину, то зі старшини на ветеранів, його обличчя розчервонілося, а ніздрі роздувалися, як у загнаного жеребця.
Старшина уважно роздивлявся солдата. В його душі вирували емоції, але він не міг собі дозволити їх проявити. Йому хотілося схопити свого "Дєгтярьова" і косити, косити ворога. Але холодний розум взяв гору. Старшина важко сів на стілець, поклавши руку на перемикач радіостанції.
- Кохна до мене! - Громоподібно рявкнув він, і з силою крутнув коліщатко радіостанції.
Грань четверта. На перетині граней.
... Все скінчилося. У вухах свистіло від потужних вибухів, обличчя горіло, на зубах відчувався хруст землі. Скривавлену ногу пронизував нестерпний пульсуючий біль. Пил помалу осідав, і вже за кілька митей можна було розрізнити стіну... Стіну куреня. Посеред куреня брудною плямою чорніли головешки давно погаслого жертовного вогню. Поряд, вусами вниз, лежав генерал Проскура.. Під стіною сидів прив'язаний до стільця ворожий полонений унтер-офіцер Яссен. За обгорілим після бою столом сидів товариш старшина, шаман та старійшини. Ніхто не міг вимовити ні слова. Раптом в навушниках радіостанції пролунав тріскіт, і стало чутно приглушену музику: "Всьо нінужним стала сразу біз тібя".
. Старшина зміряв поглядом старійшин, потім шамана, що перебирав в руках якісь кісточки. Старійшини видалися йому приємними, але шаман чомусь вселяв недовіру. Та незважаючи на це, старшина вирішив, що він йому не ворог.
Усім, крім полковника Проскури, стіни куреня були незнайомі, але той не міг вимовити і слова, поскільки міцно притиснувся устами до матінки-землі - так розібрала його втома.
В протилежному кінці куреня старшина розпізнав свій армійський сейф, тому, не говорячи ні слова, повільно піднявся зі стільця і попрямував в його бік, недбало відкинувши ногою мундир полковника, що трапився на його шляху. Ще через крок під підошвою запиленого кирзового чобота рипнув один із полковникових орденів, що відлетів при падінні. Старшина, пошаривши в кишені галіфе, знайшов там ключ від сейфа. За мить клацнув замок і важкі металеві двері зі скрипом відчинилися. Дзенькнуло скло і в руці старшини з'явилися три гранені стакани, в іншій - графин з водою. Стакани він поставив на стіл і налив у них воду. Два підсунув старійшинам, один - шаманові, четвертий узяв сам. Зі стаканом у руці він направився в бік стільця з полоненим. Проходячи біля полковника Проскури спинився на мить, нахилився і вусами полковника зітер з кирзаків пилюку і бруд. Старшина підійшов до унтер-офіцера Яссена і призирливо подивився прямо йому в очі.
- Що, фріц, попався? Тепер ТИ тут зовсім один... - холодно промовив він і підніс до пересохлих губ його стакан з водою. Бранець недовірливо подивився на старшину і спрагло осушив стакан.
- Мєня зовут нє Фріц. Мєня зовут Яссен. - з акцентом, але цілком зрозумілою російською відповів полонений.
- А мені плювати! - заревів старшина і пожбурив стакан в сейф, від чого той з шумом розлетівся на маленькі скельця. Захлинаючись від люті, він вихопив із кобури пістолет, звів курок і направив в обличчя полоненому. В курені знову повисла гробова тиша. Та раптом...
За гранью. (stogryven)
...неначе вражений блискавкою, старшина, здалося навіть, перелетів до іншого краю куреня. Він несамовито кричав, тримаючись за запястя правої руки, в якій щойно був наградний "дігтярьов". Але кисті там вже небуло... І кров чвіркала йому в лице. Ще одна мить, і на землі, зовсім близько до вже знекровленої руки старшини, впала голова шамана...
Яссен встиг відчути, як розійшлися шийні хребці шамана під натискком шаблі... він багато разів прокручував цю картину в голові, поки непомітно різав нею пути, які стримували його руки. Зі спритністю тигра що атакує, він відтяв ще одну голову - молодому, ще зовсім зеленому, чиємусь синові, солдату...
курінь перетворився в камеру смерті...
Німець з божевільною гримасою, жадібно облизував чужу кров зі своїх губ. Він ніби смакував нею.
Старійшині-ветерани застигли на місці... Невимовний жах спотворив їхні закривавлені обличчя.
зблідла шаманова голова, все ще з насмішкою останньої миті свого життя, дивилася прямо на старшину, який вже ледь стонав в кутку....
На перетині граней (М.Гузченко)
Унтер-офіцер кинувся до виходу, але перечепився через тіло полковника Проскури і впав на підлогу, вдарившись головою об важкий дубовий стілець, на якому щойно сидів. Старійшини трохи збадьоріли, з острахом підійшли до непритомного фашиста і знову прив’язали його до стільця.
Тим часом знадвору залунав гучний неприємний чоловічий голос:
- Костович, ісполняй!
Досі нерухоме тіло полковника здригнулось, злякавши мух, і почало імітувати звуки фанфар. У курінь бадьорим кроком зайшла козацька старшина. Під музику генерали обступили тіло полковника.
Ну Костович як всігда, - іронічно посміхнувся генерал-осавул і витяг з кишені кульочок з орденами і медалями.
Виявилось, що за час лежання на підлозі куреня полковник встиг заслужити з десяток нагород і звання генерала. Спочатку козаки двостороннім скотчем приклеїли до його плечей нові погони, а тоді стали силуватись перевернути його вусами догори, щоб відзначити орденами і медалями. Та зрушити богатиря так і не змогли. Генерал-осавул не знітився і став чіпляти медалі на спину Костовича.
- Спереді все одно вже міста нема, - поясив він. Медалі він прикріплював не рядочками, а квадратом, по периметру спини. Коли дійшла черга до двох орденів - "За любов до мами" і "З Днем Знань" - генерал зупинився. Нагороди треба було прикріпити закруткою зсередини піджака, а зробити це ззаду було ніяк. Осавул знову не розгубився і причепив ордени на себе:
- Мені воно не лишнє буде.
Тим часом унтер-офіцер Яссен прийшов до тями і з острахом розглядав прибулих. "Ці точно стакан водички не подадуть" - подумав фашист. Він сидів тихо і своїм приреченим урочистим виглядом був схожий на жертовного ветерана. Нарешті пильне козацьке око помітило німця:
- О! Дивіться, які у ляха медальки прикольні! Давай махнемся? - Запропонував Яссену генерал-хорунжий. Німець мовчав, з ненавистю дивлячись на рожевощокого офіцера. - Молчаніє - знак согласія! - Резюмував хорунжий, зняв відзнаки Вермахта з фашиста і став чіпляти їх на свій піджак.
Грань п'ята. Площина реальності
Раптово контури присутніх почали втрачати чіткість, а голоси їхні стали такими, наче звучать вони з-під матраца. Весь простір затягло туманом. Через кілька митей він ровіявся. Мариво минуло і унтер-офіцер Яссен знову чітко побачив перед собою дуло пістолета. Яссен до болю стис зуби і по його скроні прокотилася крапелька поту.
- Буде дощ... - несподівано для всіх промовив шаман. Старшина голосно видихнув, його рука опустилася на міліметр,.. два...сантиметр... Він опустив пістолет і, спустивши обережно курок, вклав його назад в кобуру.
Тим часом шаман допив воду зі свого стакана і поставив його на стіл до трьох інших - повних, ще не випитих старійшинами. Вигляд у шамана був дость похмурий, але очі... Очі його, здавалося, аж світилися наче від якоїсь незбагненної таємниці, про яку відомо було лише йому. Дивлячись у його очі, могло здатися, що він просто грає людину серйозну, і вже за мить розсміється від того, що так вправно дурив усіх. Такими були його очі.
Він все ще перебирав у руках кісточки. Якоїсь миті він зупинився, розгорнув їх на долоні, якийсь час пороздивлявся їх, немов визначаючи найкращу, потім взяв одну в праву руку, а інші затис у жмені лівої. Обрану ж кісточку він поклав на зігнутий вказівний палець і спритно вистрелив великим так, що кісточка підлетіла під стелю куреня. Впала ж вона прямісінько в графин з водою, дзвінко при цьому булькнувши. Вона одразу ж зашипіла, мов грудка соди в оцтові, повільно опускаючись на дно. За мить на дні графина красувався орден "З Днем Знань."
Автор: 
