Вхід | Реєстрація

Як кобелячани на бокс їздили. Кличко - Хей    

Виявляється, коли спиш по чотири години на добу, не хочеться нічого. Навіть їсти. Хочеться тільки спати. Писати теж нічого не хочеться. Тому про події другого липня пишу зараз, із запізненням.

За два тижні до бою навпроти центрального залізничного вокзалу Гамбурга було помічено величезний бігборд з рекламою майбутнього бою. Заліз в Інтернет подивитись, що прогнозують знавці. На офіційному сайті братів помітив велику зелену кнопку «buy tickets», з цікавості натискаю. Виявилося, найдешевші квитки – 37 євро штучка. Я очікував, що ціна буде значно вищою. Трохи повагавшись, порадившись з дружиною і мамою, вирішуємо: треба їхати. Нам до Гамбурга якихось 350 кілометрів, поєдинок співпадає з вихідними. Такої можливості може вже ніколи й не буде, тим паче це ж не просто черговий бій – це ого-го який бій! 15 хвилин перед комп’ютером – і квитки замовлені. Цікавою фішкою німецької пошти є те, що лист має свою сторіночку в Інтернеті і можна прослідкувати, де він зараз є. Конверт з квитками вирушив з Бремена, потім – Мюнхен, данський Білунд. Через три дні після замовлення листи лежали в нашій поштовій скриньці. Тим часом бажання поїхати на бій висловлюють ще троє кобелячан і теж купують квитки. Чекаємо часу Х.

Другого липня близько одинадцятої ранку вирушаємо зі Ск’єрна. Перед поєдинком плануємо погуляти Гамбургом. Повинні були виїхати на годину раніше, але організатор поїздки виявився засранцем і вчасно стартувати не зміг. Екіпаж авто – троє кобелячан, ще двох маємо підібрати по дорозі, у Вайєні. Доїхавши до цього містечка виявляємо, що навігатор не працює. Як будемо орієнтуватись у півторамільйонному місті – Бог його зна.

Близько п’ятої (години півтори в дорозі витратили на магазин і обід) в’їжджаємо до холодного мокрого дощового Гамбурга. Навмання рухаємося в напрямку центру. Коли трафік став по-центральному щільним, з’їжджаємо у вузеньку вуличку, ставимо машину в першому-ліпшому місці, питаємо перехожих, як дістатися до метро. Шансів доїхати до Імтех арени на авто без навігатора немає.

Боксерський вечір починається о восьмій, але на шосту в нас запланована зустріч з дніпропетровською делегацією. Прибуваємо на неї з годинним запізненням. Сьома. Дніпряни прибули удвох на авто з нормальним навігатором. Тим часом стає зрозуміло, що добратися до свого авто вже не встигаємо – до початку лишилося півгодини. Оскільки семеро людей не влізуть у легковик, розділяємося: троє наших сідають до дніпрян, а ми з дружиною спробуємо добратися на метро. Удвох значно легше, ніж вп’ятьох, – менша небезпека загубити одне одного.

На залізничному вокзалі знаходимо довідкове вікно, питаємо як добратися, спішимо до метро. Вже на станції зустрічаємо росіян, котрі теж спішать на бокс, розпитуємо дорогу вже детальніше. У вагоні згадуємо, що забули купити квитки на метро. Річ у тім, що в гамбурзькому метрополітені відсутній будь-який контроль оплати проїзду. Ніяких контролерів, турнікетів, дверей, воріт, каліток – ні-чо-го. Ну, нічого то й нічого – їдемо нашару. Виходимо на потрібній станції, звідси йдуть безкоштовні автобуси прямо до стадіону. О 20:15 ми з дружиною вже сиділи на своїх місцях в са-а-амому кінці трибуни. Лишилося дочекатися решту.

Тим часом автомобіль з дніпрянами і рештою кобелячан безнадійно застряг у пробці. Біда в тім, що стадіон вміщує 57 000 глядачів. Реально, як на моє око, було тисяч 35-40. З них нехай тисяч 15 приїхали автівками, а це кілька тисяч машин. Цього достатньо, щоб на кілька годин паралізувати під’їзди до арени.

Ще раніше десь вичитали, що боксерський вечір почнеться о восьмій і триватиме дві години. І от уявіть собі: восьма – люди, котрі купили дорогезні квитки і проперли 350 кілометрів, стирчать у пробці, дев’ята – в пробці, пів на десяту – те саме. Лише близько десятої екіпаж машини дістався стадіону, не надто сподіваючись щось побачити. Та все виявилось не так погано. Вечір почався з годинним запізненням (як і фестиваль «Вйо» в той самий день), тому екіпаж машини прогавив лише один розігрівочний поєдинок. Бій «Кличко-Хей» розпочався десь близько пів на дванадцяту за Берліном.

Про бій, напевно, немає сенсу писати – усі його бачили, і бачили краще за нас. А от атмосфера на арені – просто словами не передати. Велетенський стадіон, маса людей, і всі прийшли заради двох хлопців на малесенькому ринзі в центрі, більшість – вболівати за українця. Зрозуміла справа, поєдинки розігріву ніхто не дивився. Цікавим був момент, коли якісь боксери мотузили одне одного, і раптом через стадіон пройшов Віталій Кличко. Стадіон вибухнув. Пофіг що там в рингу – на стадіоні Кличко! Всі погляди – на нього, ревище багатотисячного натовпу – йому.

Коли почалося оголошення основного бою вечора, від крику вболівальників інколи хотілося закрити вуха. Навіть гімнів країн ніхто не почув, і лише в записі двобою я зі здивуванням помітив, що їх таки співали. Єдиний, хто зміг впевнено заглушити ревище арени, - це Майкл Бафер зі своїм запатентованим «Let's get ready to rumble!». Бій почався. Серце колотиться, зад не всидить на місці, очі ловлять кожен рух бійців. Відчуваєш, що ти причетний до цієї грандіозної події, ти тут, разом з усіма. Аж раптом один молодий німака, котрий попереду разом з товаришами відважно горланив: «Клі-чко! Клі-чко!», повернувся запитати, чи ми бува не англійці. Тут я вперше в житті з гордістю назвав свою Батьківщину. Потомок нацистів кілька хвилин емоційно розповідав, які Клички молодці, що він – їх вірний фан, і що ми – теж молодці, бо у нас є такі круті спортсмени. Хлопчина з захопленням дивився на нас, бо ми – звідти, звідти й Клички. Після цієї розмови дивитися бій стало менш зручно. Кожного разу, скандуючи прізвище свого кумира, німецькі фани озиралися на нас. Щоб не падати пикою в багно, доводилося репетувати разом з ними, а це ускладнювало перегляд.

Переможця оголосили, пора на вихід. Дорога на метро до місця, де покинули машину, має зайняти максимум хвилин двадцять. Наскрізь промоклі від дощу, уявляємо себе в теплій затишній кабіні з бутербродами в руках. Та біля входу в метро наші прогнози розбиваються вщент. Десятки тисяч людей приперлися на одну-єдину станцію метро. Приперлися і заклякли. Мокрі, стомлені, змерзлі і злі, ми півтори години простояли в черзі. Зайшовши на станцію, знову згадуємо про квитки, та до квиткового автомату пробратися через натовп ніяк. Питаємо у поліцейського, що робити. Той посміхається: «Та їдьте так.» Їдемо. Через кілька зупинок – станція Ріпербан, вихід на легендарну вулицю гріха. Пропоную вийти там, прогулятись. Прогулюватись ніхто не хоче – всі мріють про тепле крісло.

Знаходимо машину. Сідаємо, гріємося, їмо. Запускаємо куплений вже в Гамбурзі навігатор, рушаємо. Годинник показує початок четвертої. Тепер блукати вже ніхто не буде – супутник не дасть.

На жаль через нікудишню організацію подорожі нам не вдалося погуляти містом – не встигли. Заспокоює лише те, що весь день лив дощ і гуляти все одно навряд чи хтось пішов би. Але основне ми таки зробили – побували на бої, в якому Клички здійснили свою мрію.

В теплій машині усі вмить позасинали. Мені спати не можна – я за кермом. Та все ж починаю куняти. Кілька разів машину ловлять спеціальні контрольні смуги – розмітка по краю дороги зроблена з маленьких фрагментів і при наїзді на неї лунає звук «р-р-р-р-р». Стільки ж разів уже зарікався в такому стані не їздити за кермом. Ну нічого, це вже точно останній раз. Обіцяю.

Поділитися:
10 липня 2011, 13:00 | Блог: Блог Миколи Гузченка | Переглядів: 2599
Автор: Микола Гузченко
Кількість записів: 45

Обережно!!! Перегляд блогу небезпечний для ваших хромосом!
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ
Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації