Ось я сьогодні бігав-бігав, комусь телефонував, кудись поспішав. І всі навколо – так само, як і я. Всі бігли, всі поспішали і метушились. А день був такий, як і десятки інших літніх днів – із пекучим сонцем і вовняними хмарами. Було трохи задушно, схоже, що незабаром має піти дощ. Один чоловік, з яким я спілкувався сьогодні вранці, так і сказав: «Буде дощ, але невеликий. Так, три каплі впаде». Ми поговорили із цим чоловіком і я побіг, точніше поїхав далі. І знову носився туди-сюди Новими Санжарами на своєму скутері. А потім виїжджаю я із заправки, а на мене раптом падає крапля. Велика така дощова крапля. Потім ще одна. І ще. Краплі великі і починають падати все частіше. Я дивлюся угору і бачу, що так само світить сонце і якихось грозових хмар немає і близько. «Мабуть, це сліпий дощ», - думаю я. Так, принаймні, ми його називали у дитинстві. Але дощ виявився все ж таки видющим. Тому що дуже скоро мене роздивився і почав поливати усерйоз. Довелося спішно гальмувати скутер і ховатися під навіс біля найближчого магазину. До мене одразу приєдналися кілька чоловік піших і таких самих, як я, скутеристів. А дощ дуже швидко почав набирати сили, вниз по вулиці від базару побігли невеличкі струмки. І цікаво було спостерігати, як по цих струмках біжать люди. І дехто із них продовжує розмовляти по телефону, про щось клопочучись, чимось переймаючись. Нібито і немає дощу, який поливає згори. Мимо пробігали такі ось самозаглиблені люди, проїздили водії, яким дощ, зрозуміло, не страшний. А ми стояли під дашком магазину автомобільних запчастин і дивились на дощ. Кілька жінок та чоловіків, двоє дівчаток і я. Усім нам дуже хотілося побігти далі і зайнятися своєю улюбленою метушнею і біганиною. Але раптовий дощ цьому заважав. І, напевно через це обличчя моїх сусідів по схованці були дещо напруженими і розгубленими. І якось було дуже дивно – стояти і чекати, коли скінчиться дощ. І я стояв разом з усіма і думав: «Невже ми усі насправді так поспішаємо, що нас навіть п’ятихвилинний літній дощик дуже затримує і зовсім не радує?». Подивився на своїх сусідів – дощ їх не радував. Вони чекали, щоб він скінчився. А я спробував знайти у ньому позитив. І знайшов. По-перше, такий швидкий літній дощик ніколи не йде довго. І якщо і намочить сідло мого скутера, то разом із цим приб’є набридливу пилюку. По-друге, дощ все-таки річ красива. Найкраще, звичайно, за ним спостерігати, сидячи на кухні за гарячим чаєм і час від часу поглядаючи у вікно. Але можна і ось так. Коли ти біг-біг, поспішав і тебе раптово зупинив легкий літній дощ.
Він ішов недовго. Хвилин п’ять-шість. І дуже скоро краплі стали меншими, ще меншими, аж поки з неба не стала сіятися мілка-мілка дощова мжичка. Вона людей уже не лякала. Наш прихисток дуже швидко спорожнів. Я вийшов з під даху останнім, трохи постояв, потім сів на ще мокрого скутера і покотив далі. І все було, як раніше. Тільки Санжари стали дещо іншими – мокрими і вмитими. А ще у мене залишився гарний настрій від звичайного літнього дощу.
Автор: 
