Згадалася мені одна історія, яка трапилася, коли я навчався в п'ятому класі. Власне кажучи, історій різноманітних згадується багато, але мені здплося, що з цієї можна винести якусь мораль, тому вирішив написати...
Так от, навчалася тоді у школі одна дівчинка. Хто вона, казати не буду, бо зараз вона вже видна молода пані, яку в місті багато хто знає, але нехай буде Таня, щоб половина населення Кобеляк підпадала під цю історію. І от ця Таня мені подобалася. Судячи з усього, ця симпатія була взаємною, поскільки ми з нею дуже часто сперечалися, і казали одне на одного усіляку гидоту. Чим це зазвичай закінчувалося - я пам'ятаю туманно, та все ж один випадок, коли вона "поклала мене на лопатки", я запам'ятав.
Це була звичайна дитяча словесна перепалка, типу "бє-бє-бє; пєрває слова дпроже втарова; а ти знаєш хто мій двоюродний брат", і т.п. Так би могло продовжуватися довго. Аж раптом Таня вирішила застосувати свою таємну зброю, козир, прихований в рукаві, суперудар ЙБТВМТь!
- Ой! Та ти хоть знаєш шо таке ПІНДУС?!
- Ага... І шо ж? - безпорадно барахтався я, немов човнар посеред моря з метровою пробоїною в днищі свого плавзасоба, немов муха, що влипла крильми в "липучку".
- Маленький ще знати таке! - зробила вона контрольний постріл, крутнулася і покинула поле бою.
Залишок дня мені не було спокою. Запитати ТАКЕ у вчительки, певна річ, я не міг, а цікавість розривала мене на шматки. Інтернету тоді ще не було, тому я звернувся до Вікіпедії мого дитинства. Це були дві найпопулярніші книжки в нашому домі: "Ожегова" і "Словник іншомовних слів" (трохи пізніше для мене відкрилися ще дві - "Русско-украинский, українсько-російський словник" і "Словарь иноностранных слов"), але, на превеликий мій жаль, відповіді я там не знайшов. Я вирішив поміняти тактику. Наступного дня я став удавати мир. Здалося, що Таня проковтнула наживку, і ми вели милу бесіду. Підгрунтя, здавалося мені, благодатне, тому я запитав:
- Таня, так а шо ж таке ПІНДУС?
Ворогом вона була підступним і холоднокровним, тому не знітилася:
- Підростеш - може узнаєш!
- Ну й не нада! - збрехав я, і блискавично вистрелив у відповідь - А ти хоть знаєш шо таке КОНФЕРАНСЬЄ!?
- Ой-ой! Канєшно знаю! - єхидно відповіла Таня. А варто зазначити, що така відповідь, навть без ніяких пояснень, вже була непробивною стіною на фронті війни - Канєшно ж знаю!... Ха-ха-ха! Зато он тікишо Валентина Олексіївна проходила, і вона почула, шо ти ТАКЕ кажеш..
Як з тріском рухнули всі її позиції, Таня не помітила, тому, відчуваючи себе переможцем, покинула поле битви. Ну а я, зважаючи на неавторитетність опонента, втратив усяку цікавість до слова "піндус".
Ось така історія.
Мораль: Тільки круті рєбята знають таке круте слово, як "ПІНДУС"
З цікавістю почитаю інші варіанти моралі.
Автор: 
