Гребенщиков Борис. Герои рок-н-ролла
Мне пора на покой -
Я устал быть послом рок-н-ролла
В неритмичной стране.
Я уже не боюсь тех, кто уверен во мне.
Мы танцуем на столах в субботнюю ночь,
Мы старики, и мы не можем помочь,
Но мы никому не хотим мешать,
Дайте счет в сберкассе - мы умчимся прочь;
Я куплю себе Arp и drum-machine,
И буду писаться совсем один,
С двумя-тремя друзьями, мирно, до самых седин...
Если бы вы знали, как мне надоел скандал;
Я готов уйти; эй, кто здесь
Претендует на мой пьедестал?
Где та молодая шпана,
Что сотрет нас с лица земли?
Ее нет, нет, нет...
У не такому вже й далекому 2015 році написав редакційну під назвою «Про молоду шпану і гайковий ключ». У ній вголос мріяв про те, що має з’явитися і у нас та молода шпана, яка зітре в порох «старих пердунів». В тому числі й автора цієї статті. Зітре на порох не у буквальному розумінні цього виразу. Фізичне насильство породжує лише інше насильство.
А от «стерти на порох», посунути із перших ролей лідерів громадської думки та політиків, які вже протягом десятиліть не продукують нічого нового і креативного було б непогано. Мені здається, що цій країні дуже потрібна молода кров у політиці, економіці, мас-медіа і у всіх інших сферах суспільного життя.
І ось, здається, ця молода шпана з’явилася. Не буду говорити про всю Україну. Тим більше, що державному рівні політиків, яких можна було б назвати новими, не бачу. Давайте розглянемо феномен виборів до керівних органів Бутенківської об’єднаної територіальної громади.
Бутенківську сільську раду, як відомо вже багато років поспіль очолює Микола Скрильник. Власне завдяки саме його старанням і була створена нова адміністративно-територіальна одиниця – ОТГ.
І на перший погляд здавалося, що позиція Скрильника на виборах є залізобетонно непорушною і йому ніхто і ніщо не завадить знову перемогти на виборчих перегонах. Але сталося зовсім не так. Скрильник то переміг, але у дуже напруженій боротьбі.
Зрозуміло, що саме Микола Володимирович у Бутенках був головним представником політиків так званої старої формації. Їх представництво у владі розпочалося ще із перших років Незалежності України. Дехто, взагалі тримається на владному Олімпі, як у Києві так і у провінції, ще із радянських часів. Всім цим людям вже за п’ятдесят років. Їх всі знають, а багатьом вони навіть встигли набриднути.
Безумовно їх не можна назвати однозначно поганими, у всякому випадку, не успішними політиками і керівниками. Взяти того ж самого Скрильника. Бюджет очолюваної ним сільради є найбільшим у Кобеляцькому районі. Всі села освітлені, впроваджені у життя серйозні інфраструктурні проекти такі, як будівництво водогонів, місцева школа стала опорною. Ремонтують ФАПи і дороги. Зараз на території сільради ведеться грандіозне будівництво автомобільної «розв’язки» і шляхопроводу. Це теж додає плюсів Бутенкам і навколишнім селам. І, повторюся, здавалося, що Скрильник із такими результатами легко виграє вибори у будь-якого конкурента. Тим більше, що головні гравці на кобеляцькій політичній сцені такі, як партії «Батьківщина» та «Рідне місто» у Бутенках особливої активності не виявляли. І або взагалі не виставили своїх представників для участі у виборах на посаду голови громади, або зробили це із великим запізненням. Так що здавалось, що вибори стануть для Миколи Володимировича легкою прогулянкою. Так би й було. Аби не поява молодої шпани.
Головними конкурентами Скрильника та старих політсил на бутенківських виборах став місцевий підприємець Павло Гунжель і неофіційна партія Гунжеля-Барсукова, як її жартома називають. Георгій Барсуков – це підприємець із Бережнівки, який став депутатом громади.
От саме Гунжель, Барсуков та ще кілька людей і претендують на роль тієї «молодої шпани», яка потенційно здатна змінити представників старої влади. Павло Олександрович хоча й програв вибори Скрильнику, але набрав близько семисот голосів виборців, що є дуже хорошим результатом. Крім того він та його прихильники «зайшли» у раду громади, як депутати. Більше того, вони вже розпочали пошуки потенційних союзників та шляхи послаблення впливу Скрильника. Інакше важко пояснити візит Гунжеля в штаб «Батьківщини» і поздоровлення з успіхом на виборах. Уявіть, що буде, якщо в раді бутенківській громади виникне коаліція «біло-сердечних» і представників партії Гунжеля-Барсукова. Вони зможуть, якщо не диктувати свої умови, то суттєво впливати на рішення органу місцевого самоврядування. І голова громади нічого не вдіє. Подумайте й про можливі результати нових виборів, які відбудуться через три роки.
Виборцям продали надію
І от через кілька тижнів після закінчення виборів вже можна задуматися над феноменом успіху проекту Гунжеля-Барсукова та молодої шпани, яка їх підтримує. Адже ні для кого у Бутенках не є секретом, що на Гунжеля працювали люди, які навіть не живуть у цій місцевості. Кілька молодих жителів Полтави активно надавали організаційну та інтелектуальну підтримку. І напевне саме завдяки цьому, а не лише фантастичній, аж до одержимості, енергії Павла Гунжеля, він зміг скласти достойну конкуренцію Скрильнику.
В чому ж секрет їх успіху? Як на мій суб’єктивний погляд – у дофаміні. Молода шпана зуміла продати виборцям надію, зуміла пообіцяти майбутнє щастя. І як виявилося, це чудово діє. Саме так зараз працюють маркетологи продаючи свій товар. А чим політика відрізняється від торгівлі? Та майже нічим. В одному випадку торгують реальним крамом, в іншому – ілюзіями. Але в обох випадках у піддослідних пацюків, у нашому випадку – виборців виділяється надлишкова доза дофаміну, котра примушує діяти. І - не думати.
Одразу хочу перепросити моралістів за порівняння людей із пацюками. Справа у тому що ми як і ці тварини є теплокровними ссавцями. І наш мозок виділяє дуже схожі речовини. І, як правило, досліди проведені на пацюках потім показують аналогічний результат і при випробуванні на людях. І це ми, гомо сапієнс, вважаємо себе царями природи вищими за всіх інших тваринок. А як вважає сама природа ми не знаємо.
Отже, в руках Скрильника перед виборами були практично всі козирні тузи. Він розпоряджався найбільшим в районі бюджетом. Він зумів багато зробити для покращення інфраструктури Бутенок, Бережнівки та інших сіл. Тобто у нього є реальні досягнення. Він має прихильність виконавчих органів влади, як на районному так і на обласному рівнях. Йому, можна не сумніватися, активно допомагали фінансово наближені підприємці. Під час виборів його підтримувала за допомогою своїх агітаторів впливова у Кобеляцькому районі «Батьківщина. Непотрібно остаточно відкидати і вплив адмінресурсу. Так, зараз, як п’ять-шість років тому голосувати за себе не примусиш і масових фальсифікацій конкуренти не допустять. Але остаточно ці чинники, що впливають на результати виборів не зникли. Врешті-решт, Миколі Володимировичу могли дати таку банальну річ, як гроші. А за них – купити виборців. Я не стверджую, що це було, правдоподібної інформації про підкуп виборців, не отримував. Але це – можливо.
Що ж мали напередодні виборів його опоненти? На перший погляд лише Павла Гунжеля, політика провінційного масштабу, який сам себе створив і постійно «піарив». Порівняння явно не на користь нової сили. Але хід виборчої кампанії та результат волевиявлення показав, що не все так просто.
Отже, розглянемо чинники успіху молодої шпани.
По-перше, партія Гунжеля-Барсукова діяла під час виборчої кампанії достатньо професійно. Не знаю, хто в них там є політтехнологом, але робили вони все правильно. Слово «правильно» вжите в контексті для досягнення потрібного їм результату. Адже вважати правильним використання нічим не підтвердженого компромату проти своїх опонентів з точки зору моралі і порядності не можна. Та молодь виявилася достатньо цинічною і прагматичною, щоб розуміти – у білих рукавичках вибори не виграють.
По-друге. У молодої шпани був штаб. Він працював постійно. Були свої агітатори, свої прихильники у виборчих комісіях. Тобто була створена спеціальна оргструктура. А це вимагає певних знань.
Третє. Гунжель для успіху на виборах заснував власну газету. В провінції це можна навіть назвати його ноу-хау. Хоча ні, власну газету ще до Гунжеля заснував кобеляцький міський голова Олександр Копелець. Яка користь від цього? На виборах- безумовна і однозначна. У власній газеті та чи інша політична сила може писати все, що їй заманеться. Аби лише хтось із професійних журналістів чи юристів контролював, щоб автори не передали куті меду і не нарвалися на судовий позов, а той кримінальну справу.
У власній газеті можна паплюжити конкурентів, можна друкувати неперевірену, але схожу на правду інформацію вигідну лише власнику. І ніхто ж не заперечить. Хто ж дозволить у своїй газеті публікувати альтернативні точко зору? Крім того це дешевше аніж купляти площу під свої публікації в інших виданнях. Та й не надрукують інші, створені не для виборів, газети «все підряд». Своя ж, надрукує. І друкувала. Це зараз називають фейком і використовують всі, кому не ліньки.
Четверте. Підготовка до виборів розпочалася заздалегідь. Не за місяць-два, як це роблять невдахи, а за кілька років. В основному у до виборчий період використовували вкидання компромату на діючого сільського голову та його прихильників. Будують водогін – для того, щоб украсти, дороги – для цього ж. Людей будуть ледве не примусово виселяти із будинків, які заважають будівництву шляхопроводу. І так далі і тому подібне. Чого варта лише історія із «викраденням» котлів у місцевій школі. Так, котли стоять на місці, їх ніхто не викрадав. Кожен може сходити у школу і в цьому пересвідчитися. Міг це зробити і Гунжель та його прихильники. Але кримінальна справа була порушена. А хто ж буде перед виборами спростовувати свою брехню, вибачте, фейк.
Але… На мою, знову ж, підкреслюю, суб’єктивну думку, все ці не подіяли б аби молода шпана не зуміла продати виборцям надію. У Гунжеля немає реальних серйозних досягнень ні в політиці, ні в бізнесі. Відповідно немає і грошей за які можна було б банально купити виборців. Немає і адмінресурсу. Немає великої партії, яка б його підтримувала.
Але можливість торгувати ілюзіями є у всіх. Було б бажання, певний рівень фантазії і розуміння механізмів дії людської психіки. І от цим молода шпана успішно скористалася. Взагалі вибори є процесом ірраціональним. І всі політики продають ілюзії. Вони ж обіцяють те, що лише може стати реальністю.
Але ж потрібно ще й знайти, яку саме надію можна продати на виборах. Посади комусь із активістів? Це діє, але на обмежену кількість людей. Робочі місця у майбутніх комунальних підприємствах? Це теж подіє далеко не на всіх. А чого у Бутенках, як і у будь-якому сільському регіоні багато і чого всім хочеться? Правильно – землі. Вона є. Але не у всіх. А хочеться її практично кожному. Адже земля це гроші. Ще точніше – надія на гроші. Адже сама земля, як така, прибутку не дає. Вона поки що не продається. На ній потрібно ще попрацювати або здати комусь, хто працює. От це і продали. Надію на землю в обмін на голоси.
А коли зявляється надія, то в людському мозку активізується нейромедіатор дофамін. Це така речовина, яка відповідає за систему винагороди. Це – не сама винагорода, а лише обіцянка її отримати. Але це діє. Піддослідні пацюки, яким стимулювали відповідні частини мозку під дією дофаміну спалювали собі лапки, але продовжували перебувати на розпеченій сковорідці. Що їх до цього примушувало? Та дофамін, який не дає самого задоволення, не дає щастя, а породжує лише надію на нього. Нейромедіатор ілюзії дійсно творить дива. Люди помирають за ідеї, вбивають інших людей. За що? За ілюзію того, що вони нібито праві, за ілюзію того, що колись, зовсім скоро стануть щасливими. А якщо люди гинуть за ілюзію, то примусити їх за неї голосувати набагато простіше. Так було, є і буде.
Людині дофамін у нормальних дозах потрібен для того аби діяти, щось робити, до чогось прагнути. Інакше, люди просто вимерли б. Або програли конкуренцію з іншими живими істотами. Коли мозок зосереджується на можливій нагороді, він примушує діяти і не думати про можливі проблеми при досягненні цілі. Він примушує докладати максимум зусиль аби отримати бажану винагороду у наші загребущі рученьки.
Так і у нашому випадку. Земля ж є? Є! Її отримати хочеться? Хочеться? Дофамін різко виділяється. І вже неважливо чи є юридичні чи інші підстави для того аби отримати землю. Дофамін рулить. І позбавляє здатності сумніватися, мислити критично.
До речі, найяскравіше надлишок дофаміну проявляється на прикладі «зависання» в інтернеті чи залежності від комп’ютерних ігор. Саме дофамін примушує переходити із сайту на сайт, із сторінки на сторінку в пошуках якоїсь ілюзорної інформації. Ну клацну ще тут, ну перейду ще на це посилання. Навіщо, що це дасть? Мозок не аналізує, він на дофаміні. Ну виграю в якійсь компютерній стрілялці, ну перейду на якийсь восьмидесятий рівень. Що це дасть? Здоровя, гроші, визнання в інших, щастя? Ні, це дофамін діє.
Без цього нейромедіатора людина втратила б здатність діяти. Але його надлишок теж дуже небезпечний. Це – імпульсивність, манія, сексуальні залежності, нездоровий потяг до ризику, агресія, психози, шизофренія, параноя. Про це теж потрібно знати. В тому числі і людям, які продають ілюзії. Адже дофамін виділяється і в них. І примушує діяти, щоб виграти вибори.
Цікаво, що буде далі. Молода шпана заявила про себе. Вона довела, що хоче і може діяти, має певний рівень знань і умінь в маніпуляції свідомістю. Безумовно, це не можуть не помітити старі гравці місцевої політичної сцени. І молодій шпані щось запропонують. Ті можуть погодитися, а можуть й надалі продовжити самостійне плавання. Продивимось чи й надалі у їх мозку працювати виключно дофамін чи винагорода буде достатньою для виділення глумату. Глумат виділяються після статевого акту, щоб дати можливість «охолонути», відпочити.
І на закінчення. В уважного читача може виникнути логічне запитання. А чому автор нічого не пише про цілі молодої шпани. Ну, ціль у всіх політиків одна – досягнення влади. А як її використають, тут існує безмежна кількість варіантів. Правди можливо не знають і самі політики.
Пи.Си. На коня пісня і кліп від Стіва Сайзека. В мене дофамін виділяється від цього.
Пи. Пи. Си. Сподіваюся, що дофамін, який у вас виділився після прочитання цього опуса, не спалив почуття гумору.
Автор: 
