5 квітня запланований розгляд Верховною Радою у другому читанні законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини».
Трансплантологія – ще дуже юна галузь медицини в Україні у порівнянні із, наприклад, європейським досвідом. Саме тому подібні проекти потрібні для стимулювання розвитку медицини у цій сфері.
Так, майбутній закон передбачає створення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації, яка включатиме в себе реєстри: волевиявлення особи про згоду чи незгоду на посмертне донорство, закладів, які займаються трансплантацією, трансплантат-координаторів, анатомічних матеріалів, реципієнтів, донорів та осіб з трансплантованим анатомічним матеріалом.
Кожен заклад охорони здоров’я, що здійснюватиме трансплантацію, мусить мати відповідну ліцензію від МОЗ та впровадити посаду так званого трансплантат-координатора. До його обов’язків входитиме організаційна сторона процедури: одержання згоди на посмертне донорство, робота з Єдиною державною інформаційною системою трансплантації, організація вилучення, перевезення і зберігання анатомічних матеріалів.
Незважаючи на безумовну корисність нововведень, є серед них й такі, які викликають сумніви і занепокоєння. На відміну від чинного законодавства, порядок посмертного донорства, що його пропонує новий проект, передбачає отримання згоди від близького родича, другого з подружжя, або від особи, що взяла на себе обов’язок поховання. За законом, що діє зараз, потрібна згода подружжя чи родичів, які постійно проживали разом із донором. Згідно офіційного висновку Головного юридичного Управління ВР, «законопроект не містить належного механізму забезпечення максимально можливого урахування волі померлого, що означає також неповноту юридичної процедури належного вилучення анатомічних матеріалів».
Більше того, такий порядок не відповідає вимогам Конвенції про права людини і біомедицину щодо трансплантації органів і тканин людини (Страсбург, 24 січня 2002 року), учасником якої є Україна. Конвенція чітко регламентує дотримання країною однієї з двох концепцій: презумпція згоди (коли вилучення анатомічного матеріалу можливе за відсутності прижиттєвого офіційно зареєстрованого заперечення донора проти пересадки) чи презумпція незгоди (отримання матеріалу для пересадки можливе, якщо за життя донор дав згоду на вилучення органу).
Окрім очевидної невідповідності європейським нормам, створюється також і лазівка для шахрайства та злочинів. Можливість згоди на посмертне донорство від будь-якої особи, що візьме на себе обов’язок поховання, незалежно від того, чи вона була взагалі знайома з померлим, дає поштовх для розвитку бізнесу з торгівлі органами, приміром, одиноких людей, чи інших незахищених верств населення.
Уникнути цього можна було б прописавши докладно, хто саме належить до кола близьких родичів, і може давати дозвіл на донорство померлого.
Окрім цього, є ще й інші зазначені у законопроекті зміни, які викликають великі сумніви з огляду на реалії нинішнього стану української медицини. В Основах законодавства України про охорону здоров’я пропонується визначити умови встановлення незворотної смерті людини та припинення заходів щодо підтримання життя. Незважаючи на те, що у державному бюджеті були суттєво збільшені загальні витрати на медичну сферу заклади МОЗ навіть не мають відповідного обладнання для встановлення смерті мозку.
Проте, незважаючи на зауваження Головного юридичного відділу, а також суттєві недоліки, проект закону був допущений до другого читання і, скоріш за все, буде прийнятий у цілому. Варто зазначити, що на відміну від попередньої версії, розглянутої у першому читанні, яка передбачала лише зміни до чинного законодавства, новий проект пропонує повністю скасувати старий и ухвалити новий Закон.
Для чого це робиться – залишається лише здогадуватися. Закривання очей нардепами на завчасно відомі та не вирішувані труднощі, що їх невідворотно спричинять нововведення, призведе лише до того, що зміни відбудуться лише формально і так і залишаться на папері. Натомість спроба, наблизити українську медицину до європейського рівня у черговий раз залишиться «політичною обіцянкою».
Так це, чи не так – буде видно під час голосування за проект закону 5 квітня.
Автор: 
