«Їх сподвижником була боротьба за рідну землю та захист своїх родин. Вони - добровольці, що вступили до лав Збройних Сил України від самого початку російської агресії. Здавалося б, держава має горою стояти за їх життя та свободи, але насправді, вони стали закутими в безстрокові контракти і вже більше двох років безвилазно воюють на сході України. Втомлені та знеможені, як і їх сім'ї та рідні»
Такими словами починається багатосторінковий діалог в одній з багатьох спільнот у Facebook, де військовослужбовці-заручники однієї й тієї самої біди підтримують одне одного та разом ведуть боротьбу за власні права. Їх проблема полягає у відсутності законодавчого регулювання термінів військової служби.
Джерело проблеми
Починаючи з березня 2014 року Указом Президента від 17 березня 2014 року N 303/2014 була оголошена часткова мобілізація і в Україні настав «особливий період». Відтоді, у відповідності до директив Міністерства оборони, 3-ьох та 5-тирічні контракти, термін дії яких спливав, були автоматично продовжені «до завершення особливого періоду», тобто ставали фактично безстроковими. Так само в цей період укладалися й нові контракти – безстроково, а офіційно – «до закінчення особливого періоду».
Сутність проблеми
Кричуща ситуація виникла вже давно: люди, що були мобілізовані, або планували звільнитися зі Збройних Сил із закінченням контракту, були змушені служити невизначений термін, місяцями, а іноді – роками знаходячись у зоні АТО. Тоді, у 2016 році було прийнято Закон #5337, який визначив на 1 рік порядок звільнення у випадку таких безстрокових контрактів. Відповідно до його положень, для 3-ьох та 5-тирічних контрактів, термін дії яких сплив до 6 січня 2017 року, для звільнення було необхідно переслужити додатково 18 місяців. Для безстрокових («до закінчення особливого періоду») – вислужити не менше, ніж 24 місяці. Особи, які виконали цю умову, (за наявності бажання) мали бути звільнені не пізніше 1 року з дня вступу в дію закону (з 07.01.2017 по 06.01.2018).
Правова колізія
Як бути з тими, у кого відповідний термін настав після 6 січня 2018 року, або хто виявив бажання звільнитися після цієї дати, або з якихось причин не встиг звільнитися у відведений для цього рік, - закон не уточнює. З одного боку звільнити військовослужбовця раніше, ніж спливають 18 чи 24 місяці – це порушення, адже він ще не здобув такого права, а звільнення пізніше 6 січня 2018 року – також порушення, адже зробити це можна було лише в окреслений Законом #5337 річний термін.
Таким чином, з’явилася численна група військовослужбовців, що не можуть звільнитися зі служби, хоча свій обов’язок вони вже виконали сповна, і мають на це повне юридичне право.
Який настрій військовослужбовців
«Можна із впевненістю сказати, що у нашій рідній країні досі є РАБСТВО, адже не існує необхідних юридичних норм для звільнення контрактників, а також передбачена кримінальна відповідальність за відмову чи невиконання умов контракту. Також наголошую на тому, що до військовослужбовців із безстроковими контрактами на особливий період були приписані й старі контрактники, чиї контракти були автоматично в односторонньому порядку продовжені до кінця їх життя (мають необмежений термін дії)» - такий текст військовослужбовці у відчаї надсилають у різні ЗМІ та державні установи, намагаючись привернути увагу до своєї проблеми.
У тематичних групах Facebook кожний третій запис – це запитання про те, як домогтися звільнення «за статтею» (недотримання умов контракту), що для цього зробити, і які будуть наслідки. Військові вигадують «схеми»: лягти до шпиталю, купити довідку ВЛК (військово-лікарняна комісія) про профнепридатність, пиячити, вступати у бійки, не виконувати накази, і т.д.
Зневірені, вони згодні лишитися усіх пільг та привілей, яких заслужили за роки контракту. Воно й не дивно. Багато хто служить вже зайві місяці, а й, навіть, роки.
Військові обурюються: «Ми заключали контракти ще у 2013-му, а виходить, що тепер мусимо служити безстроково. А ті, хто уклав контракти у 2014-му, 2015-му на 3 роки вже звільнилися». Люди побоюються того, що їх знову відрядять в АТО – нині ООС.
Як вирішується питання
Ще в лютому ініціативна група подала проект закону під номером 6052, «про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби)», 27 лютого 2018 року він був прийнятий за основу, і протягом двох місяців проходив процедури доопрацювання. Аж 5 квітня Закон #6052 був прийнятий Верховною Радою, а 23 квітня підписаний Головою Верховної Ради. Отут починається найцікавіше. Згідно процедури, Президент має протягом 15 днів або підписати закон, або повернути його на дообробку. Від 23 квітня 15 днів (якщо рахувати робочі) сплили 13 травня. На порталі Верховної Ради статус досі незмінний: «Передано на підпис Президенту». Фактично – це саботаж Президентом законної процедури прийняття закону. На усі запити військових Адміністрація Президента перекладає відповідальність на Міністерство оборони, а там – відповыдають, що знати не знають про стан підписання закону.
Підсумок
Проблема, з якою зіткнулися тисячі військовослужбовців, створена штучно через неточність у формулюванні одного єдиного законодавчого акту #5337, і має суто юридичний характер. Тому й вирішуватися вона має також юридично. Фактично – достатньо змінити кілька слів у існуючому законодавстві. Теоретично – прийняти новий Закон #6052. Як тільки він буде прийнятий – тисячі військових, які давно склали свій обов’язок Україні, масово звільняться. Звісно, це розуміють і в МО і у Президента. Ймовірно, саме через це у порушення правових норм відкладаються терміни остаточного підписання Закону Президентом.
У будь-якому разі, відмова від врегулювання цієї гострої проблеми є суворим порушенням як національного законодавства, так і прав тисяч військовослужбовців. І в один момент терпець військових урветься, і тоді страшно уявити собі, чим це може обернутися для країни.
Автор: 
