На хвилі відсторонення в.о. міністра охорони здоров’я від виконання обов’язків, цікаво знати, чи це велика втрата для здоров’я нації чи ні.
Найкраще дасть відповідь хоча б поверховий аналіз сучасної ситуації у сфері охорони здоров’я.
Очевидно, що на тлі важкого стану економіки в цілому, стан соціальної сфери також є напруженим. Загалом 2018 рік став віддзеркаленням рішень, що їх приймали керівники МОЗ у 2017 році. Підсумки року, який щойно завершився, наочно демонструють, що реформа фінансових відносин у медичній сфері не принесла очікуваних результатів та зовсім не вклалася в окреслені терміни. Більшість задекларованих завдань не були виконані: зниження тіньових платежів, покращення якості та доступності медицини, підвищення й справедлива зарплата медиків та раціоналізація використання бюджетних коштів.
Про деякі з цих прострочених завдань варто сказати докладніше.
Візьмемо реформу первинної медичної допомоги. Згідно порядку, що затверджений Наказом №504 Кабміну, встановлено безкоштовний пакет медичних послуг. Проте гучна назва узагальнила набір послуг, які були доступні безкоштовно й раніше: візит до лікаря, огляд, виписка рецепту. Натомість стали недоступними безоплатний виклик лікаря додому та виклик «невідкладної допомоги». Розрахунок забезпечення медициною на одну людину складає від 240 грн. до 270 грн. на рік. Ця сума ніяк не аргументована вартістю послуг чи ліків, і скидається на те, ніби вона взята просто з неба.
Для порівняння – середня сума витрат на госпіталізацію складала у 2017 році 2 469 грн., а у 2018 році – вже 4 813 грн. За даними МФ «Відродження» спільно з «Київським інститутом соціології», на саме лікування населення змушене позичати гроші, і якщо у 2016 році ця сума ставала в середньому у 4 865 грн., а у 2017 році – 6 760 грн., то у 2018-му вона сягає 14 183 грн. Таким чином, робимо висновок, що розміри тіньових платежів продовжують зростати, бо люди змушені купляти ліки за їх відсутності у «безоплатному пакеті».
Пояснення цього доволі просте: з непереборних, невідомих нікому причин державні закупівлі та поставки ліків відбуваються із затримкою більше року. Так, згідно інформації на ProZorro, наприкінці 2018 року до медичних закладів передали лише 77% тих ліків, що були профінансовані за кошти 2017 року. Більше того, згідно постанови Кабміну №528 від 2017 року, державні закупівлі мусили здійснюватися через новостворене державне підприємство «Медичні закупівлі України», а не, як раніше, через міжнародних посередників, що одночасно означало б введення прозорого механізму використання коштів. Проте, якщо відкрити меморандум з МВФ, підписаний серед інших в обмін на кредити, то побачимо, що на 2019 рік закріплена вимога здійснювати закупівлі через міжнародні організації. Це підтверджено офіційно Наказом МОЗ №2171 у листопаді 2018 року.
Якщо торкнутися матеріального забезпечення лікарів, то ця професія як була низькооплачуваною 20 років тому, так нічого до сьогодні й не змінилося. Якщо у грудні 2018 року середня заробітна плата по економіці загалом склала 10 573 грн., то середня зарплата у сфері охорони здоров’я – 7 340 грн. Більше того, задекларований медичною реформою принцип «зарплата – згідно навантаженню» по факту реалізований дуже дивно. Кількість коштів зарплатного фонду розподіляють керівники медичних установ на місцях. Фактично все залежить від нього: десь виплачуються премії, десь всі отримують однаково, незалежно від кількості роботи, а десь взагалі немає жодних надбавок.
Звісно така нерегульована тенденція та постійні злидні на тлі величезних об’ємів роботи змушує спеціалістів шукати кращої долі деінде. Звідси дефіцит лікарів не лише у селах, але й у містах. Наразі забезпеченість спеціалістами складає 25 осіб на 10 тисяч населення, при нормі ВООЗ – мінімум 35 на 10 тисяч.
Цікаво, що жодний орган МОЗ не веде статистики з трудової міграції лікарів та середнього медичного персоналу. Подекуди у ЗМІ з’являються дані соцопитувань, які стверджують, що близько 70 тисяч медиків за останні 3 роки залишили країну, і ця цифра зростатиме швидкими темпами. Причин декілька:
європейська зарплата кваліфікованого лікаря чи медсестри у кілька разів перевищує українську (наприклад, у Німеччині – це 2400 євро вже з вирахуваним податком для асистента лікаря);
спостерігається тенденція стимулювання країнами ЄС міграційних процесів для спеціалістів з України, багато країн пропонують спрощені умови з працевлаштування та привабливі соціальні пакети;
Великобританія, яка раніше була доволі закритою для українських туристів, і тим більше для заробітчан, наразі спрощує візові вимоги для висококваліфікованих працівників у зв’язку з Brexit, та очікуваним через це дефіцитом лікарів.
Тобто очевидним є те, що країни ЄС, які відомі своєю якісною медициною, цінують наших спеціалістів та визнають їхню високу кваліфікацію. У нас принцип трохи інший: замість заохочення та підтримки лікарів, їх лише заганяють у глухий кут бюрократичними колізіями. Поки політики та посадовці чубляться за посади та зони відповідальності, наслідки відбиваються на лікарях та пацієнтах. Реформи нові – проте реалізують їх ті самі корупціонери та чинуші.
Автор: 
