Чомусь, із настанням літа ми завжди будуємо цілу купу наполеонівських планів, готові звернути гори і вважаємо, що ця пора року буде тривати безкінечно, чи принаймні до того часу, поки ми не впораємось із усім, що запланували. Це повторюється щороку, і кожен раз ми справді, по-дитячому дивуємось, як мало з того списку, котрий у червні урочисто почепили магнітиком на холодильник, встигли зробити — 5 пунктів із 30? Чи, може, і того менше?
Чи погодитесь ви із припущенням, що це зумовлено тим, що до літа ми остаточно виборсуємось із зимової сплячки, дні стають довшими і нам здається, що в добі раптом стало набагато більше годин, ніж було раніше? Але ж влітку довкола стільки спокус, нічого не хочеться робити і тому більшість справ ми відкладаємо на потім...
І тут, раптом, таке довге, а насправді блискавичне, як одна мить, літо закінчується і ти вже бредеш парком, копаючи ногами купки опалого листя і згадуєш, згадуєш, згадуєш…
А що ж таке осінь?
Часто задумуюсь над цим.
Пора романтики? Світлої і легкої, як бабине літо, чи сумної і ностальгічної, як останні дні листопада…
Закінчення того, що ми називаємо відпочинком?..
Звичайний природний цикл, який в людей називається просто — «старість»?..
Чи просто важка данина, яку ми сплачуємо щороку за чергове неповторне літо?..
А може, все це і є ОСІНЬ?..
Пора, коли час обдумати все, чим затьмарювало голову і дурманило вечірніми ароматами літо…
Пора, коли відкидаєш всі принципи і умовності, коли найбільшим благом на землі стає чашка гарячого чаю з лимоном і розуміння того, що твій дім — твоя фортеця…
Пора, коли згасають неправдиві та «неякісні» почуття. Залишаються лише справжні… Коли ти спускаєшся з небес на землю, вже не чекаєш «завтра», живеш сьогоднішнім. Коли гинуть всі ілюзії, а з очей спадає пелена…
Це пора легкого смутку… Жовтого листя і чогось такого, чого не можна описати словами…
Отака вона, наша осінь, наше бабине літо, що змушує переглядати фото з моря, із концертів та фестивалів, писати друзям в аську: «А пам’ятаєш…?»
Ця пора, буває, змушує нас посумувати, для когось, може обернутися депресією, але загалом, вона дає змогу оглянутися назад, щось проаналізувати, над чимось замислитись, а ще можливо, над чимось посміятися…
Автор: 
