Попередній дописувач суперечить сам собі, коли цитує ст.436-1 ККУ. А хіба ветеранські ордени і медалі не є символом комуністичного тоталітарного режиму? Та ще й з елементами вже забороненої георгіївської стрічки? А їх носіння на параді 9 травня хіба не є публічним використанням цієї символіки? Отож пропоную заборонити публічне носіння цих нагород! А хто порушить закон - всіх за грати! А ще пропоную слідом за ленінападом повалити всі пам’ятники Богдану Хмельницькому, адже це він у 1654 році присягнув московському цареві, тобто об’єднав Україну з Росією. Отоді в нашій державі буде повний дурдом, а поки що - тільки половинчастий. Ганьба! Отже, є ще над чим працювати "свідомим".
0 0
Відкрити коментар, який містить ненормативну лексику
Варто згадати події останніх років, особливо початок 2014-го, Паршевлюка в касці, дикі воплі Супруна біля районної Дошки пошани, який потім об’єднався з тими, на кого полював - з колишніми регіоналами, і уважно прочитати деякі вірші Поета. Вірю, що цю сторінку читають не тільки "дони", і зрозуміють зміст Олійникових рядків:
"А двадцять перший вік при револьвері
Таку вчинив несвітню круговерть,
Коли уперше від часів Гомера
Судилося знімати репортеру
Своєю камерою власну... смерть.
Коли вже речників за слово правди,
За непокору владі булави
Рокують на усікнення глави
В мовчанні просвіщенної громади".
Ще більш глибинний зміст має вірш "ПОХВАЛА НЕПІДКУПНІЙ":
Коли здалось, що все пішло за доляр —
Земля і честь, могили й вівтарі,
Коли вже навіть провіщати долю
Взялись не звіздарі, а крамарі;
Коли здається, що саме повітря
Настояне на лжі, немов одвар,
Коли поет, як сутенер — повію,
Кладе під владу Аполлонів дар;
Коли вам чорне видає за біле,
Не кліпнувши, зело писучий син,
І під стильовку стрижені дебіли
Полюють на людей, мов на тварин;
Коли, здалося, світ дійшов до скону
І все людське убито до осердь, —
За невблаганним всеблагим законом
Приходить смерть.
Коса її надземної ограни,
З металу, непідвладного іржі,
Вона не загляда у табель рангів
На суднім рубежі.
Для неї всі однакової міти —
Король чи старець, щедрий чи скупий, —
Вона — остання справедливість світу,
Яку нікому в світі не купить:
Ні фарисею, що служив мамоні
І Україну гнув на свій копил.
Ні злодію державному в законі,
Що навіть Зевса з челяддю купив.
І відступає туга з-перед серця,
І щастя молить: «Зупинися, мить!».
І варто жить, і прагнути безсмертя,
Коли є смерть, яку не підкупить."
"А двадцять перший вік при револьвері
Таку вчинив несвітню круговерть,
Коли уперше від часів Гомера
Судилося знімати репортеру
Своєю камерою власну... смерть.
Коли вже речників за слово правди,
За непокору владі булави
Рокують на усікнення глави
В мовчанні просвіщенної громади".
Ще більш глибинний зміст має вірш "ПОХВАЛА НЕПІДКУПНІЙ":
Коли здалось, що все пішло за доляр —
Земля і честь, могили й вівтарі,
Коли вже навіть провіщати долю
Взялись не звіздарі, а крамарі;
Коли здається, що саме повітря
Настояне на лжі, немов одвар,
Коли поет, як сутенер — повію,
Кладе під владу Аполлонів дар;
Коли вам чорне видає за біле,
Не кліпнувши, зело писучий син,
І під стильовку стрижені дебіли
Полюють на людей, мов на тварин;
Коли, здалося, світ дійшов до скону
І все людське убито до осердь, —
За невблаганним всеблагим законом
Приходить смерть.
Коса її надземної ограни,
З металу, непідвладного іржі,
Вона не загляда у табель рангів
На суднім рубежі.
Для неї всі однакової міти —
Король чи старець, щедрий чи скупий, —
Вона — остання справедливість світу,
Яку нікому в світі не купить:
Ні фарисею, що служив мамоні
І Україну гнув на свій копил.
Ні злодію державному в законі,
Що навіть Зевса з челяддю купив.
І відступає туга з-перед серця,
І щастя молить: «Зупинися, мить!».
І варто жить, і прагнути безсмертя,
Коли є смерть, яку не підкупить."
0 0
Як би не кусали собі лікті всілякі «дони» чи "педри", але вони не варті навіть нігтя Бориса Олійника - справжнього велета духу. Дивно, шо непохитні прибічники декомунізації, такі як наш голова райради Супрун, раптом поїхали провести Бориса Ілліча. Думаю, вони поїхали просто попіаритись, засвітитись. Показати, шо й вони колись були поруч з Поетом. І сумління їх не гризло, коли тримали свічку. А Олійник зумів до останнього подиху зоставатися самим собою, не вмів лукавити, як нинішні дрібні чинуші районного штибу. Та й Река - з їхньої "бригади". Таким "майстрам залаштункових справ" Борис Ілліч ще 14 років тому як заповіт зоставив ці рядки (лишень вчитайтесь!):
"Коли повернуся до вас вже одягнутий в камінь,
Я камінь зніму із душі і квадратних рамен
І стану легкий, мов хмарина, в дорозі на Канів,
І ввіллється в душу, як в чашу, козацький ромен.
І стануть нікчемними виляски "слава!", "неслава!",
Порожній двобій язиків ні про що і про все,
Коли я побачу, як сонце голубить отави
І мудрий мурах обережно личину несе…
Пощо тоді, хлопці, карарський заманливий мармур,
І золото Креза, укупі з хвалою хула,
Я все віддаю за одне недоспіване "Мамо!..",
За те, що долоню мою освятила бджола.
Пощо тоді слів перелітних, лукавих пороша,
Холодні обійми майстрів залаштункових справ?
Я все віддаю за хустину у синій горошок
З далекої пісні про ту, що любив, та не взяв.
Я все вам прощу, побратими і недруги вчені.
Хай доля врожайного вам подарує дощу.
Але не прощу і пилинки на образ Шевченка,
І зламану гілку калини повік не прощу.
Тоді я прийду на відплату, одягнутий в камінь,
І рухом гранітним змету крамарів і сутяг,
І хай мене судить по правді і совісті Канів –
Єдино верховний мій і повноважний суддя!"
Тепер запитання: чи напише колись «don» хоч щось приблизне за силою духу і розуму? Навряд чи... Хіба Нагадити в душу вже навіть мертвому - в цьому його найбільший хист. Інших умінь батьки не передали йому з генетичним кодом.
"Коли повернуся до вас вже одягнутий в камінь,
Я камінь зніму із душі і квадратних рамен
І стану легкий, мов хмарина, в дорозі на Канів,
І ввіллється в душу, як в чашу, козацький ромен.
І стануть нікчемними виляски "слава!", "неслава!",
Порожній двобій язиків ні про що і про все,
Коли я побачу, як сонце голубить отави
І мудрий мурах обережно личину несе…
Пощо тоді, хлопці, карарський заманливий мармур,
І золото Креза, укупі з хвалою хула,
Я все віддаю за одне недоспіване "Мамо!..",
За те, що долоню мою освятила бджола.
Пощо тоді слів перелітних, лукавих пороша,
Холодні обійми майстрів залаштункових справ?
Я все віддаю за хустину у синій горошок
З далекої пісні про ту, що любив, та не взяв.
Я все вам прощу, побратими і недруги вчені.
Хай доля врожайного вам подарує дощу.
Але не прощу і пилинки на образ Шевченка,
І зламану гілку калини повік не прощу.
Тоді я прийду на відплату, одягнутий в камінь,
І рухом гранітним змету крамарів і сутяг,
І хай мене судить по правді і совісті Канів –
Єдино верховний мій і повноважний суддя!"
Тепер запитання: чи напише колись «don» хоч щось приблизне за силою духу і розуму? Навряд чи... Хіба Нагадити в душу вже навіть мертвому - в цьому його найбільший хист. Інших умінь батьки не передали йому з генетичним кодом.
0 0
Знову - "вулиця Чкалова"... Чи то їх не перейменували (як планувалося), чи людям у старих назвах лешше орієнтуватися (бо нові, штучно нав’язані не приживаються у їх свідомості), чи на Паршевлюка напала ностальгія. Хто знає?
0 0
Подаючи у ВР законопроект щодо скачування деяких свят в українському календарі, директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович каже (вчитайтеся в ці слова і вдумайтесь): "На держаному рівні мають відзначатися лише ті свята, які присвячені подіям, що були переломними та надзвичайно важливими для України як держави, наприклад, День незалежності й День Конституції. А не якісь свята, які залишилися нам у спадок від радянського минулого". Радійте, паршевлюки: День перемоги над нацизмом скоро занесуть у «чорний» список як "якесь свято", яке жодної важливої ролі в історії України не відіграло. З глузду можна з’їхати від таких псевдоісториків! На яких прикладах виховуємо нашу молодь і які цінності в неї вкладаємо? Чи стала б україна незалежною, аби в 40-х роках мин. століття до слади прийшли нацисти? І чи став би Река депутатом Бундестагу, а тим більше Бундесрату (верхньої палати парламенту Німеччини)? Схоже, він та йому подібні над цим не задумуються.
0 0
Згадала ще один вірш Бориса Олійника: "Ніхто не забутий. На попіл ніхто не згорів.
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть...
І доки є пам’ять в людей і живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть." Тепер цікаво, чи голосуватиме Река за законопроект, яким планують скасувати Велике Свято Перемоги над нацизмом 9 травня? Чи буде невдячним нащадком славних захисників, укотре зрадивши їх заради власного благополуччя? Між іншим, батько Бориса Ілліча пропав безвісти на фронтах Другої світової, Поет так і не знайшов його могили, хоча весь вік прагнув до цього. Вірю, що їхні святі душі поєднаються тепер там, на небесах Вічності...
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть...
І доки є пам’ять в людей і живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть." Тепер цікаво, чи голосуватиме Река за законопроект, яким планують скасувати Велике Свято Перемоги над нацизмом 9 травня? Чи буде невдячним нащадком славних захисників, укотре зрадивши їх заради власного благополуччя? Між іншим, батько Бориса Ілліча пропав безвісти на фронтах Другої світової, Поет так і не знайшов його могили, хоча весь вік прагнув до цього. Вірю, що їхні святі душі поєднаються тепер там, на небесах Вічності...
0 0
«Коли минуле спродав на базарі,Ти вже продав грядуще і себе!» - писав великий українець Борис Олійник. Гидко було дивитися, як новосанжарський чинуша, випускник Вищої партійної школі, який продав ідеали Олійника, перефарбовуючись під сьогоднішню ідеологію, поїхав ставити свічку біля труни Поета. А з ним очолив делегацію інший «першоприходимець» у районну владу Супрун, який ще два роки тому під улюлюкання турляв з Паршевлюком пам’ятник Леніну. У їхніх мозгах не витсачало звилин розуміти, що не по Ульянову-Леніну йдуть потоптом, а по пам’яті предків, які збудували те, чим ці перевертні користуються досі. Я розумію, шо людина має право на будь-які погляди, але навіщо цей цинізм - піаритись біля імені великого Громадянина Олійника? Чи хотів би сам Борис Ілліч бачити біля своєї домовини тих, про кого він писав: «Народ не візьмеш на макуху. Він зоддаля розрізнить чин: І хто є син його по духу, І хто – по духу! – сучий син!». Чи мав би він за честь бачити їх біля себе? Як на мене, то право стати поруч з Олійником, навіть проводжаючи його в останню дорогу, треба заслужити і ділами, і перш за все совістю своєю.
0 0
А в Санжарах ще є провулок Комунарський? ЙМабуть, його залишили для того, щоб привабити туристів, які цікавляться комуністичним минулим селища.
0 0
Молодці новосанжарські волонтери і благодійники! Ось тільки я не зрозуміла цього Паршевлюкового речення: "Приносять свої подарунки для бійців і звичайні мешканці селища та району". Виходить, у Нових Санжарах є і незвичайні мешканці? Це хто?
0 0
Адекватник правильно міркує, тим більше, шо енергетики не платять за оренду землі ні під електроопорами, ні тим більше під електролініями. Зате абонплату введуть швидко, і пояснення цьому (читай - локшину нам на вуха) знайдуть оперативно.
0 0
