Наш дніпропетровський кореспондент поїхав до сусідньої Полтавської області, щоб розібратися в непростій лубенській (чи не тільки лубенській?) ситуації.
Напередодні Дня Конституції України жителі полтавського райцентру Лубни протестували проти свавілля місцевої міліції. Вийти на головну площу міста своїх земляків та виборців закликав міський голова Василь Коряк, звернення якого надрукували лубенські ЗМІ. Приводом для мітингу став випадок, що стався в місті після святкування Дня дільничних. «Безпідставно, — зазначається у зверненні мера, — міліцією був затриманий житель Лубен, якого катували до двох годин ночі. Коли хлопцю викликали «швидку допомогу», то черговий міліціонер до затриманого лікарів не допустив. О четвертій ранку міліціонери повідомили, що до них у відділ підкинули важко побитого хлопця». У документі нагадується, що й раніше в роботі місцевої міліції спостерігалися різні правопорушення. Мер заявляє, що серед вартових порядку процвітає хабарництво, побори і навіть є засоби для тортур. Тому МВС України повинне розібратися з тим, що відбувається в Лубнах, і вжити відповідних заходів. Інакше жителі міста самі приїдуть до столиці й добиватимуться зустрічі з Президентом України.
У ТИХОМУ БОЛОТІ
Потопаючі в зелені 50-тисячні Лубни залишають враження тихого і затишного містечка, в якому тільки й радіти життю. На околиці колишньої вотчини князів Вишневецьких розташований знаменитий монастир Мгарський. Ця обитель славилася тим, що тут зцілювали не лише молитвою, а й лікувальними травами. Настоянки з них і сьогодні випускає хіміко-фармацевтичний завод. У цілому місцева промисловість переживає не найкращі часи, проте місто виручає те, що воно розташоване на пожвавленій трасі. До Києва, Харкова та Полтави — рукою подати. В центрі міста вирує великий базар, а багато жителів займаються торгівлею. Мер Василь Коряк стверджує, що за розвитком підприємництва Лубни далеко випереджають обласні та всеукраїнські показники.
Завдяки цьому міській владі вдається вирішувати багато соціальних проблем. За останні роки в Лубнах був проведений «євроремонт» чотирьох шкіл, бібліотеки та дитячого відділення в лікарні, з оснащення якого дивуються приїжджі фахівці. Проте активне підприємницьке середовище приваблює в Лубни і любителів легкої наживи. Багато городян скаржаться не лише на кримінал і наркоторгівлю, але й на саму міліцію, працівників якої, як видалося, вони побоюються не менше, ніж злочинців.
«Про чергову НП за участю міліції, — розповідає міський голова Василь Коряк, — я дізнався рано-вранці, коли мені зателефонували з лікарні і сказали, що необхідно терміново допровадити до обласної лікарні побитого хлопця. Лікарі серйозно боялися за його життя, оскільки були підозри на перелом основи черепа. Хлопець був непритомний, а на його тілі було видно сліди побоїв». З’ясування обставин відкрило страшну картину. «Напередодні місцева міліція, — згадує мер, — святкувала День дільничних. У ніч із п’ятниці на суботу святкування тривало. Один дільничний зі своїм кумом забрели в кафе, де танцювала молодь. Між ними сталася сутичка, після чого був викликаний наряд міліції. Молодь розбіглася, але одного хлопця затримали і доставили у «вартівню». Його товариші зібралися біля будівлі міліції і, почувши крики, викликали «швидку допомогу». Проте лікарів до затриманого не пустили. Пізніше, під ранок, медпрацівники отримали виклик від самих вартових порядку. Їм повідомили, що нібито якогось бомжа підкинули під вантажні ворота. Постраждалого доставили до лікарні, потім евакуювали до Полтави, і він кілька днів був непритомний». За словами мера, правоохоронці спочатку спробували «відхреститися» від того, що сталося, проте Лубни — містечко маленьке і приховати щось дуже важко. Надто багато було свідків того, що постраждалий на прізвище Борискін був затриманий співробітниками міліції. Жорстоке побиття 27-річного хлопця викликало обурення в місті. «До мене, — розповідає мер, — прийшла на прийом молодь і попередила, що вони більше не віддадуть міліції жодного свого товариша. А у разі чого дадуть відсіч міліції — хай краще вбивають на вулиці, ніж калічитимуть у катівнях». «Свого часу, — згадує В. Коряк, — я сам працював слідчим у міліції і пам’ятаю, як місцеве населення громило відділення в Хоролі, Миргороді й Оржиці. Страшна картина — згорілі будівлі, розбиті меблі, оплавлені сейфи. Полтава — край козацький, і інколи люди вибухають, коли терпець уривається. Мені б зовсім не хотілося, аби подібне сталося в Лубнах». А передумови до цього, на думку мера, є. Роботу місцевої міліції він вважає зовсім не ідеальною. Міський голова загинає пальці, перераховуючи випадки, що обговорюються в Лубнах. «Нещодавно, — розповідає він, — в місцевому ІТУ — ізоляторі тимчасового утримання — повісився ув’язнений. Що там робили — розповідають різне, але якщо людину затримали, то нагляд за ним має бути на належному рівні. Мене запитують, а яке моє діло, що відбувається в міліції? Відповідаю — загинув мій виборець, житель міста, тому я не можу залишатися байдужим». Мер вважає, що через непрофесіоналізм гинуть і самі співробітники міліції. Одного з них, який прибув за викликом лікарів, убила ножем психічно хвора людина. «В цьому випадку, — пояснює В. Коряк, — співробітник міліції має бути в бронежилеті, мати балончик з нервово-паралітичним газом, палицю або зброю, а на виїзд слід їхати лише у складі групи». Ще один страшний випадок стався минулого літа. Під час пікніка потонув у річці курсант-стажер. Разом із «наставниками» він «обмивав» початок роботи в міліції. Після його загибелі колеги спробували замести сліди. Мати загиблого довго з’ясовувала в управлінні, куди подівся син. Вона й зараз пише до прокуратури, намагаючись з’ясувати всі обставини загибелі молодого курсанта. «Взагалі, — скаржиться лубенський мер, — міліція п’є і займається поборами з населення. Платять усі — валютники, заготівники металу, а гроші йдуть на підкуп начальства в Полтаві, щоб не було перевірок». Звідси, вважає він, самовпевненість і безкарність. За його словами, в Лубнах давно ходять чутки про «електричну машинку», що виробляє струм, — її нібито «підключають до статевих органів, до очей, до вух, аби не було синяків, але біль такий, що страх». Однією з найболючіших проблем мер вважає наркоторгівлю. Вичислити тих, хто продає це зілля, нескладно. Проте ловлять переважно одних наркоманів, зауважує міський голова, а не тих, хто наживається на цій біді. Критика мера, певна річ, не всім до смаку — будинок Василя Васильовича не раз піддавався нападам. Кілька років тому йому з метою самооборони довелося навіть взятися за рушницю. Проте найчастіше зловмисники залишалися не знайденими. Мер підозрює, що підсилали їх корупціонери в пагонах.
Відповідальним за ситуацію, що склалася в рядах лубенської міліції, міській голова вважає її керівництво. «Коли три роки тому, — зазначає В. Коряк, — нам призначили нового начальника міськрайонного управління Ігоря Мрачка, я запропонував включити його до складу виконкому міськради. Адже начальник міліції має знати міські проблеми. Тільки він не ходить на засідання. Зате часто буває в Полтаві і Києві, звідки його показували по телебаченню поруч з екс-міністром Луценком. Навіть після зміни влади він як і раніше залишається на посаді, хоча претензій до нього в нас удосталь». Зараз мер розбирається з незаконною приватизацією квартири і земельної ділянки під будівництво гаража, а також дивується: звідки у начальника міліції та його дружини можуть узятися такі дорогі машини.
РУКОПРИКЛАДСТВУ — БІЙ!
Начальник міліції І. Мрачко не приховує своєї неприязні до міського голови. «Скоро місцеві вибори, — пояснює він, — а мерові нічим звітувати перед виборцями. Тому мітинг проти міліції я розглядаю як початок передвиборчої кампанії». Головний міліціонер вважає ненормальною ситуацію, коли міський голова «підбурює» народ проти міліції. У версії мера щодо побиття затриманого начальник управління бачить багато неправди. За його словами, дільничний Дмитро Німич перебував у кафе в неслужбовий час і не був призвідником конфлікту. Разом із кумом вони танцювали, а коли повернулися до свого столика, то побачили за ним п’яного незнайомця. З’ясування стосунків закінчилося тим, що дільничного та його кума побили підгулялі відвідувачі. Відбити їх удалося охоронцям кафе, після чого туди був викликаний наряд міліції. Натовп із 20 осіб проводжав міліцію до самого управління, а коли дізналися, що один з учасників конфлікту є дільничним, на прохідній знову виникла гостра ситуація. Далі Д. Німич нібито схопив одного з призвідників і спробував відірвати його від металевих поручнів на прохідній. Проте той впав на бетонну підлогу і сильно вдарився головою. Постраждалого поклали на вулиці біля бордюру і викликали «швидку допомогу», яка й відвезла його до лікарні. Начальник міліції запевняє, що сам вивчав ситуацію і розмовляв із лікарями. «Кості черепа в потерпілого цілі, а версія з переломом з’явилася до того, як був зроблений рентгенівський знімок, — пояснює він. — Парубок перебував в алкогольній комі. Лежить він не в реанімації, а в неврологічному відділенні. За словами лікарів, випишуть його через десять днів». Проте начальник міліції вирішив провести службове розслідування і покарати винних. «Міністр внутрішніх справ, — пояснює він, — узяв курс на очищення від людей, які компрометують звання працівника міліції. Я сам сказав прокуророві, що мій співробітник має бути покараний. Якщо ти працівник міліції, то маєш бути на висоті. Тому я прийняв рішення звільнити дільничного з органів внутрішніх справ за те, що він своєю поведінкою в побуті ганьбив звання працівника міліції. Після цього прокурор порушив кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень. Хоча особисто я з цим не згоден, адже дільничний не був на роботі, не пред’являв посвідчення і не представлявся співробітником міліції. Хочу підкреслити, що ніхто нікого не прикривав, не ховав на «лікарняний» або у відпустку заднім числом, хоча можна було». Підполковник І. Мрачко визнає, що сигнали про побиття в міліції були, і щодо цього проводилися перевірки. «Особисто я, — заявляє він, — негативно ставлюся до рукоприкладства. Це означає, що ти розумово нижчий, ніж підслідний, оскільки не можеш довести його провину». Начальник міліції звертає увагу на те, хто йде працювати в органи внутрішніх справ. Звільнений дільничний, за його словами, простий сільський хлопець, який навіть не закінчував школу міліції. Робота ця нелегка, а тому не всі витримують таке випробування. Проте ситуацію в Лубнах, зазначає І. Мрачко, міліції вдається тримати під контролем, хоча місто зовсім непросте, оскільки стоїть на великій трасі.
ДІЛЬНИЧНИЙ ІЗ ДОШКИ ПОШАНИ
Місцевий прокурор Руслан Білоконь займає нейтральну позицію. Колишній дільничний, повідомляє він, сьогодні перебуває під вартою, а прокуратура розслідує кримінальну справу за статтею 365, частина 2 — «перевищення владних або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки». В даному випадку, пояснює прокурор, є ознаки побиття потерпілого, а обставини і деталі з’ясує слідство. Постраждалий поки що перебуває в лікарні, але єдине, що може пояснити, — це сказати, хто він такий. Обставин подій не пам’ятає взагалі — ні як до лікарні потрапив, ні те, що було в міліції. «У нього, — нарікає прокурор, — просто провал пам’яті». В той же час переломів немає, але є забиття, струс мозку, внутрішній крововилив. Сам підозрюваний дільничний, на думку прокурора, на зловмисника не схожий. «Якщо б ви бачили того дільничного, — зауважує він, — то ніколи не сказали б, що ця людина здатна на якісь насильницькі дії. Він невисокого зросту, з вигляду неагресивний, раніше працював фельдшером-ветеринаром. А виходить — монстр...» Проте прокурор визнає, що «на дії дільничного було багато нарікань». «Упродовж двох останніх років, — розповідає він, — я особисто та голова райадміністрації зверталися до начальника міліції, якщо не звільнити його з органів внутрішніх справ, то хоча б змінити дільницю. І подивитися, якщо й там будуть скарги, то об’єктивно оцінити його роботу — потрібний такий працівник, чи ні». «Тепер щодо цього дільничного, — зазначає прокурор, — ми вжили радикальних заходів, незважаючи на те, що в нього двоє малолітніх дітей і на те, що його портрет висів на дошці пошани. Безкарність породжує відчуття вседозволеності — від того воно так і виходить. Якби відразу вигнали з тріском, показали всій громадськості, що ми виганяємо таких співробітників, то подібного взагалі б не було. А інші подумають, чи варто так робити і заради чого».
Тим часом жителі сіл, де працював дільничний Д. Німич, розповідають абсолютно дикі історії. Про одну з них, що сталася минулої осені, писала полтавська преса. Жителя села Ісківці Лубенського району, ветерана праці Петра Сірого дільничний разом із напарником для розбирання вирішили доставити в райцентр. Оскільки Петро Іванович прийшов із пасовища, то попросив дати час поголитися і переодягнутися. Проте гості заламали йому руки за спину і одягли наручники. Дорогою до Лубен дільничний, за словами пенсіонера, бив його гумовою палицею по плечах і обзивав непристойними словами. У міліції на П.Сірого склали протокол про злісну непокору, і перед суддею він постав як порушник закону, якому «впаяли» штраф. З суду пенсіонера знову привезли до міліції, де взяли відбитки пальців і сфотографували. Не відомо, чим би все закінчилося, але батька з міліції увечері забрав син. Буквально через місяць апеляційний суд скасував рішення місцевого суду «за відсутністю складу адміністративного правопорушення». Про «витівки» дільничного свідчать і нехитрі «пояснювальні розписки», написані жителями різних сіл, копію яких в Лубнах передали кореспонденту «Дня». Односельці П. Сірого — подружжя Карабанови — стверджують, що їхнього сина в червні 2009 року жорстоко побив дільничний Д. Німич. «Бив палицею по п’ятах, плечах, спині, колінах», через що той «неодноразово втрачав свідомість». Подружжя пише, що «зняли побої і подали заяву до прокуратури», однак «незрозуміло з якої причини справу закрили». Інший постраждалий, Андрій Іванович Остапенко, стверджує, що був побитий у березні 2008 року на власному городі дільничним Д. Німичем у присутності... сільського голови і депутата сільради. Скаржиться на дільничного і житель села П’ятигірці Грицаєнко Петро Андрійович. Після «спілкування» з ним довелося викликати «швидку», а в Лубнах накладати шви на розсічене підборіддя. Петро Андрійович зняв побої і написав заяву у райвідділ. Проте «через деякий час прийшло повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи». Під гарячу руку дільничного потрапляли й жінки. Одна з них — Кішкань Марія Володимирівна з села Мацківці — пише, що Д. Німич бив її «пластмасовим шлангом» по ногах і п’ятах. «Правдивих фактів я не заперечую, — свідчить вона, — в чому й розписуюсь»...
НЕ ПРОСТО Б’ЮТЬ, А КАТУЮТЬ
Не дивно, що мітинг у Лубнах привернув увагу багатьох городян, дехто показував побиті спини. Інші тримали портрети загиблих родичів. Зрозуміло, серед учасників мітингу звучали різні думки щодо того, «хто винен?» і «що робити?». «Винна в усьому корупція, — зазначив немолодий чоловік у картузі. — Для того, щоб влаштуватися дільничним, «відстьогують» по півтори тисячі «зелених». Так люди говорять». «Дільничним вигідно працювати в місті, де є ринок, прийом металу і все таке, — авторитетно уточнює сусід праворуч. — ви тільки подивіться — кабель ріжуть, цуплять люки, навіть могильні хрести, але скрізь безнаказанність. Тому що «кришу» приймальним пунктам ставлять «менти». В сільському районі все інакше — там поживитись особливо немає чим, а зарплата маленька. Справи, як правило, дріб’язкові — хтось тин повалив або курей покрали. На дільниці кілька сіл і доводиться їздити по скаргах в будь-яку погоду. Робота у сільського дільничного собача, тому вони і злі». Утім, одночасно на площі з’явилася група осіб, які тримали плакати з вимогою відставки мера. Його опоненти пустили в хід «важку артилерію» — на трибуну вийшов народний депутат України від КПУ, який почав розповідати городянам «усю правду». Трохи згодом міцні хлопці в чорних футболках залізли на стовп і обірвали електропроводи, знеструмивши мікрофон і динаміки. У натовпі почалася колотнеча, рвали плакати, і хтось бризнув сльозоточивим газом. Як з’ясувалося пізніше, сум’яття намагалися внести приїжджі — люди, доставлені з Київської області. Попри це мітинг удалося довести до кінця, а міський голова В. Коряк зачитав резолюцію, за яку проголосували практично одноголосно. У ній говориться про те, що жителі міста «стурбовані діями співробітників лубенської міліції і її обласного керівництва». «Міліція отримує заробітну плату, що складається з наших податків, — наголошується в документі. — Вона за Конституцією України, за Законом «Про міліцію» і власним статутом зобов’язана захищати права і свободи громадян, а кожен працівник міліції має бути прикладом законослухняності в повсякденному житті. Проте події, що сталися в лубенській міліції за останні чотири роки, заставляють нас заявити, що міліція повністю деградувала як професійний правозахисний орган. Не злочинці, а ми, простий народ, боїмося міліції, бо вона катує наших синів та внуків, бо вона покриває злочинців і наркоділків, бо вона вже давно стала державою в державі, для якої не писані ні закон, ні Конституція. Знаючи все це, відчувши на своїй шкурі, ми заявляємо, що лубенська громада більше не миритиметься зі всіма неподобствами, що творяться в міліції, а особливо з катуваннями і побоями молодих людей». Загальноміський сход постановив вимагати від генерального прокурора України та міністра внутрішніх справ дати «принципову юридичну оцінку» діям начальника міліції І. Мрачку та всьому керівному складу, дільничному Німичу та наряду чергової частини, які «не допустили працівників «швидкої допомоги» до постраждалого, а потім, злякавшись, викинули його на вулицю». Крім того, учасники мітингу просять МВС захистити підприємців міста Лубни «від поборів міліціонерів і провести ревізію господарсько-фінансової діяльності керівництва міліції з опитуванням бізнесменів про те, як використовувалися кошти на допомогу через міліцію та фонд «Правопорядок». Окремим пунктом у резолюції значиться прохання «надати дієву допомогу» лубенській міліції у боротьбі з наркоторговцями, оскільки «зі 100 осіб, притягнених до відповідальності, лише дві-три є продавцями», а інші нібито «втекли». Насамкінець міська громада Лубен звертає увагу керівництва МВС на те, що співробітники міліція частенько нехтують правами громадян, гарантованими законом і Конституцією України. При затриманні молодих людей не сповіщають їхніх батьків, безпідставно не реєструють заяви громадян про злочини, часто супроводжуючи відмови знущальними відмовками, ігнорують право на адвоката, затриманих ховають або незаконно утримують у кабінетах, а не в камерах, повідомляють неправдиві відомості про перебування затриманих, і, «що найганебніше, не просто б’ють, а катують». «Таке, — підкреслюється в резолюції, — місто далі терпіти не може і не буде. Якщо на наші вимоги відповідної і повної реакції не буде, наступні мітинги пройдуть під будівлями лубенської та обласної міліції, Міністерства внутрішніх справ та Адміністрації Президента». Жителі міста Лубни попереджають: «Не дамо бити наших дітей!».
ВИСНОВОК
Не виключено, що сам інцидент в Лубнах отримав суспільний резонанс лише тому, що існують напружені стосунки між міським головою і начальником міліції. Адже зазвичай, особливо в провінції, не заведено «сміття з хати». Але це не знімає питання якості роботи вітчизняної міліції. Останнім часом акції, спрямовані проти свавілля правоохоронців, пройшли і в столиці, і в низці інших міст України. І навряд чи вийде за цими протестами політичні мотиви опозиції, адже якраз опозиція у цих випадках бездіяльна. Можливо, тому, що ситуація не була кращою і за часів її перебування при владі. За відсутності проблеми як такої людей не виведеш на майдан і тим паче не примусиш голосувати за резолюції з вимогами навести законність і порядок. Тим більше, що в українському народі, який пережив епоху терору, вкорінився патологічний страх перед силовими структурами і невіра в те, що громадянин може відстояти свої конституційні права. Ймовірно, нинішні виступи проти міліцейського свавілля є першими паростками зміцнілої в головах людей громадянської правосвідомості. В будь-якому разі це дає привід для роздумів і певних висновків як суспільству загалом, так і українським високопосадовцям.
