…навіть бувалі оперативники втрачали свідомість від побаченого…
Слідчо-оперативна група, яка виїхала на місце ще довго не могла оговтатися. «Ми бачили усього, - казали і експерти, і слідчі, і оперативники, - але такого видовища не побажаємо нікому.» Коли почали «розгрібати» кучу «свіжого» сміття, то знайшли й інші частини тіла. Причому кожна з них була акуратно розфасована у пакетики, які лежали у двох великих з-під корму для собак мішках. Жодної вцілілої частини людського тіла міліціонери так і не знайшли, адже шкіра, м’язи, кістки – все було окремо. Вже тоді, тільки завдяки деяким органам, стало зрозуміло, що тіло колись належало людині чоловічої статі. Жодної зачіпки, версії чи, бодай, якоїсь особливої прикмети. Зібране докупи одразу доправили у судово-медичну експертизу задля того, аби зібрати тіло і хоча б встановити особу.
«Я дуже вдячний медикам, а особливо ректору Медичної академії, які згодилися нам допомогти, - говорить Михайло Цимбалюк, начальник ГУМВС України в Полтавській області, - колосальна робота була проведена лікарями, яким довелося у прямому розумінні «відновлювати» тілобудову покійного. Не вистачало деяких кісток та частин тіла і це свідчило про те, що убивця намагався «замести» сліди. Усі дивувалися, адже процес членування проводився настільки «майстерно», що на початку ми були упевнені таке могла зробити людина, яка або працювала у медичній системі, або у судово-медичній експертизі, або у м’ясопереробному цеху.»
…усі були переконані, що виявлений злочин приречений бути «нерозкритим»…
Перші версії, відпрацювання не давали бажаного результату. Більше 45 кращих оперативних співробітників з трьох райвідділів міста, Полтавського РВ, а також обласного Управління карного розшуку задіювалися на проведення оперативних заходів.
Пішли на зустріч і працівники комунальних служб. Михайло Цимбалюк говорить, що приємно, коли люди з розумінням ставляться до складної професії міліціонера, відтак під час опитування водіїв машин для вивозу сміття, усі допомагали чим могли. На той момент уже було встановлено, що рештки тіла були підібрані разом із відходами в одному з сміттєвих баків по маршруту Балакіна – Стадіон – Лідова. Це вже хоч щось. Потім, коли голова і лице покійного були складені, то вже хоча б мали приблизні риси обличчя.
«По наших обліках і базах, - говорить Михайло Михайлович, - ця людина не значилася. Тож ми почали працювати у режимі подворних та поквартирних обходів, опитувань населення та громадян. На жаль, але усіх оперативних секретів ми розкрити не можемо, але вже через декілька діб, ми приблизно володіли ситуацією. Нам стало відомо, що покійний проживав у Полтаві, а вже потім встановили і тих, хто його упізнав.»
Словом, цілодобова робота міліціонерів почала давати позитивний результат. Маленькі, але вагомі кроки до розкриття кривавого убивства ставали все більше реальними.
… «він мене дістав» - так мотивувала свій злочин підозрювана людина у вбивстві…
Першим, кого запросили на бесіду у міліцію став син покійного. Правоохоронці вже знали, що убитий був 1950 року народження, проживав з дружиною на околиці міста. Останні 7 років не працював. Мав 26-річного сина, але той жив окремо. Тож, коли останньому запропонували поговорити, то він, і не здогадуючись, що батька немає в живих, повідомив про те, що не бачив його декілька днів і, взагалі, з батьком були напружені відносини. Вони практично не спілкувалися. Здебільшого він підтримував зв’язок з матір’ю, яка буквально на днях просила допомогти вивезти сміття з двору. Саме ця фраза і стала ключовою для оперативників, розпитавши куди саме вони вивозили пакети зі сміттям, хлопець вказав на баки, які стоять поблизу стадіону. Наступною з ким мала відбутися розмова стала 58-річна дружина, яка в один момент перетворилася не тільки у вдову, а й у підозрювану № 1.
Під час першої розмови, вона повідомила, що не знає де її чоловік. Втім, міліціонери на той момент уже були стовідсотково упевнені, що вона щось приховує. Саме так і вийшло. Жіночі сльози видали усе.
«Так, я його убила, бо він мене вже так дістав, що сили терпіти більше не було, я навіть не плакала, жодної сльозинки не проронила, тільки тепер чомусь іноді плачу», - ці слова і поставили крапку у розслідуванні цієї справи. Але чим більше з підозрюваною спілкувалися, тим більше дивувалися жорстокості, цинізму, а головне відсутності каяття, адже у шлюбі подружжя прожило більше 25 років.
…більше трьох годин знадобилося аби розчленувати тіло…
Коли нині покійний благовірний втратив роботу, то жінка повністю взяла на утримання і його, і сина, і будинок. Потім до цього ще й додалися підозри на онкозахворювання у чоловіка. Більше 100 тисяч гривень вона витратила на його лікування. Вдячності не було. Тільки постійні ревнощів, скандали, бійки, словом, тероризування з боку господаря родини. Свідки говорять, що він міг по три рази на день приходити у кіоск, де вона працювала, і перевіряти чи не з коханцем вона там. Сім років не сімейного щастя, а справжньої «війни» допекли жінку. Тому коли вкотре розгорався скандал, вона взяла кухонний молоточок і декілька разів ударила його по голові. Згодом, буде встановлено, що кількість ударів сягнула більше 15 разів. Після цього вона у дворі свого господарства розстелила ковдру, поклала тіло і почала його розчленовувати. Не залишивши жодної цілісної частини, жінка розфасувала все по пакетикам і вивезла на смітник. Такі одкровення дійсно вражали, адже на перший погляд жінка справляла враження абсолютно адекватної людини, яка пояснює свій вчинок постійними знущаннями з боку чоловіка Втім, як запевняють спеціалісти, їй ще доведеться пройти психіатричну та психологічну експертизи.
…розкриття цього злочину – перемога міліції…
«Я гордий з того, що маю честь очолювати такий професійний колектив міліціонерів, - говорить Михайло Михайлович, - я вдячний усім, хто не рахуючись з власним часом, вихідними, великою завантаженістю усе ж таки розкрили цей злочин, адже для нас це була справа честі. Я буду клопотати перед Міністром внутрішніх справ аби заохотити відомчими нагородами тих, хто брав безпосередню участь у розслідуванні убивства.»
P.S. Жінка затримана і проти неї уже порушено кримінальну справу за ст. 115 Кримінального кодексу України за умисне убивство. Між тим, у розмові Михайло Цимбалюк зазначив, що за увесь службовий вік йому уже вдруге доводиться зустрічатися з такою справою і найстрашніше, що в обох випадках саме жінка ставала на шлях цинічного і кривавого убивства.
