Після телевізійної інтелектуальної гри «Найрозумніший» у Андрія з’явилося прізвисько — Міністр. Тепер навіть в його електронній адресі замість Овсянніков стоїть: Міністр. Жарти жартами, а слова (і навіть думки) матеріальні. Тож хто знає, можливо, колись...
Та не будемо забігати далеко вперед. Міністр, тобто Андрій Овсянніков, тільки-но повернувся з Південної Кореї. Їздив туди не з дипломатичним візитом — захищав честь України на Міжнародній олімпіаді з біології. А тепер дає інтерв’ю для ЗМІ, що стало для хлопця вже звичною справою.
— Андрію, моя донька не любить ходити до школи. Що б ти їй порадив?
— А що тут порадиш? Я теж був не в захваті від ходіння до школи, оскільки там доводилося вивчати аж занадто багато нецікавих предметів. А щодо тих галузей знань, які мене справді цікавлять, то це як наркотик. Такими галузями для мене стали хімія й біологія.
— Ти зубрило?
— Та ні, на домашні завдання витрачав від сили годину. А весь інший час ішов на підготовку до олімпіад, спортивні тренування, художню літературу. Якщо чесно, готувався лише до тестів з математики та мови й літератури. А от до тестів з хімії й біології взагалі не готувався. Розумієте, рівень всеукраїнських олімпіад настільки перевищує рівень шкільної програми взагалі і тестів зокрема, що після підготовки до цих олімпіад я просто не міг не одержати максимальну кількість балів із двох моїх улюблених предметів.
— А я в школі не любила ні хімію, ні біологію.
— Хімією захоплювався з дитинства. Оце перетворення речовин здавалося чимось схожим на магію, а я взагалі полюбляв усілякі чудеса. Та й з учителькою хімії пощастило, дуже їй вдячний. Саме вона втягнула мене в олімпіадний рух (до речі, це розвиває мозок, як ніщо інше). А як можна не любити біологію — науку про життя? Життя — найбільша таємниця, а мене ніщо так не вабить, як ще не розгадані таємниці.
— Андрію, відмінників часто не люблять — така вже у них доля.
— У мене з усіма добрі стосунки. Бачите, річ не в тім, відмінник ти чи ні. Можна бути відмінником у навчанні, а в житті, у стосунках з людьми — повним профаном.
— Неодноразові перемоги в телевізійній інтелектуальній грі «Найрозумніший» додали тобі впевненості в собі?
— А я й так дуже впевнений у собі. Дехто із знайомих вважає: аж занадто. Та, як на мене, у самісінький раз. А щодо перемог... Можна сказати, вони зміцнили мою віру в себе, але впевненості не додали. Бо далі вже нікуди.
— Не здивуюся, якщо ти переміг і на Міжнародній олімпіаді з біології в Південній Кореї.
— Я боровся у складі команди. Приємно, що цьогоріч українська команда завоювала «срібло» й дві «бронзи» (а торік — лише дві «бронзи»). Корея — найкрасивіша країна з тих, що я бачив. А щодо олімпіади... Цікавенні, хоч і складні запитання, спілкування з розумними людьми усього світу — коротко кажучи, я непогано провів час.
— Андрію, ким ти бачиш себе в майбутньому? Де продовжиш навчання?
— Збираюся стати лікарем-онкологом. Також хотів би спробувати свої сили в боротьбі зі СНІДом, у створенні штучних органів людини та вирішенні проблеми старіння. Подав документи до Харківського національного медичного університету.
— Думаю, якщо за всілякі страшні недуги й проблему старіння візьмуться такі люди, як Андрій Овсянніков, усі ми будемо здоровими й молодими. Успіхів тобі!
