Нехай один учитель викладає на всю Україну

Давно вже залишив шкільний поріг, шкільне життя промайнуло і в моїх дітей, сіли за парти внуки. Але той прекрасний час навіки залишився в серці. Тож не байдужий до того, що відбувається із нашою освітою, бо це, мабуть, єдина ланка, яка, не дивлячись на всі зміни і експерименти, є найбільш живою в нашому нелегкому житті. Як би там не було, але якість освіти покращується не так швидко, як хотілося б. У школі відбуваються якісь незрозумілі зміни: то навчаються 10, то 12 років. І ніхто точно не знає, скільки років навчатимуться через рік, а то й два. Сьогодні мій онук пішов здавати екзамен у 9 класі. Але, правду кажучи, до нього він майже не готувався. На моє зауваження, що до екзамену потрібно готуватися, він відповів: «Дідусю, не переживай. Усе одно ця оцінка ні на що не впливає». Я одразу не повірив. Але якщо це так, то виникає питання: кому все це потрібно? Мене дуже дратує те, що у продажу повно літератури, у якій є готове виконання домашніх завдань, готові відповіді на екзамени. Дітям можна не вчитися, а користуватися такими посібниками, і буде повний порядок. А такі дії приводять до відсутності знань як таких. На перший план виходять гроші, а не знання. А жаль, бо це — біда для суспільства. Не можу слухати, як наші високопосадовці говорять, що потрібно робити так, щоб в одну школу звозити дітей, бо в малих школах вони не зможуть здобути хороших знань. Яка дурниця!
Хто сказав, що 30 дітей навчити легше, ніж 10? То чому ж у переважній більшості діти цих чиновників навчаються у класах, де по 6–8 чоловік? Якщо вже так, то чому б навчання не проводити по телебаченню? Один учитель викладає на всю Україну? Ото була б економія! Запитайте поляків, чому у них у кожному селі збереглася школа і про її закриття виникає питання лише тоді, коли у селі зникає остання дитина.
А якому ризику піддаємо життя наших дітей, коли саджаємо їх у автобуси. Далеко ходити не будемо, згадаймо погодні умови цьогорічної зими.
Говорять, що у великих школах багато комп’ютерів, і вся проблема навчання вирішена. Не погоджуюся, бо в основному спілкування дітей з цією машиною зводиться до «стрілялок» та «доганялок».
Наші діти перестають мислити, їхні дії і вчинки зводяться до шаблонних кроків. Я знаю не одну сім’ю, що має комп’ютер. Так от, деякі батьки напівжартома-напівсерйозно говорять, що раді були б, якби ця техніка частіше виходила з ладу.
Окремо хочу сказати про наших учителів. Вони, в переважній більшості, люди висококваліфіковані, ерудовані. Але я ніяк не можу зрозуміти, як може вести предмет про основи сімейного життя вчителька, яка тричі виходила заміж і щоразу терпіла крах! Або як почуває себе вчитель, коли він займається репетиторством з тими дітьми, яких він навчає на уроках у школі. Один такий говорив батькам: «А чому я повинен викладатися на уроках? Якщо хочуть знати — нехай приходять до мене після уроків».
Я низько схиляю голову перед тими вчителями, які свій урок не закінчують по дзвінку, а ще довго і довго спілкуються з дітьми. Я вірю тим вчителям, які сьогодні взяли в руки молотки, пензлі, наділи робочі спецівки і проводять ремонти класних кімнат. Вони вболівають за наших дітей, у них болить серце за майбутнє. У школи сьогодні багато проблем, і вирішити їх можна лише спільними зусиллями всього суспільства.

Логін:
Пароль:
запам'ятати