Покійний Віктор Волков із 22-річною дружиною Лесею мав двох дітей — 4-річного сина і доньку, котра народилася 15 квітня цього року.
— Кажуть, у суботу, 3 липня, Волкови полаялися близько п’ятої вечора, — розповідає односелець Сергій, на вигляд років 45. — Віктор на Лесю нападався за щось, хотів побити. Та забрала дітей і пішла з дому. За кілька годин повернулася — а чоловік висить.
Подружжя люди характеризують як питуще, але не настільки, щоб за горілкою світу не бачили. Кажуть, смертельні випадки в Білогорілці не рідкість. Торік наклав на себе руки чоловік, про котрого в селі були лише гарні відгуки, позаторік — укоротила собі віку літня жінка. Часто трапляються бійки, сварки.
— Селу нашому пороблено, це точно, — сумно говорить місцевий чоловік. Не називається. — Де його бачено, щоб люди отак занепадали, вішалися та спивалися. Може, в назві села весь корінь зла.
У Білогорілці немає єдиного сильного господарства. На землях хазяйнують чотири фермери. Понад половина людей — безробітні.
Місцевий сільський голова 56-річний Михайло Сакал у містику не вірить.
— Білогорілчани хочуть запросити батюшку, щоб освятив кладовище, — каже Михайло Павлович. — Люди мають право це зробити. Думають, так припиняться смерті та пияцтво. Однак у селі справи на лад тоді підуть, коли робота у всіх буде. У своєму господарстві працювати невигідно. Молоко закуповують втричі дешевше за ціну мінеральної води, а отримане за оренду паю зерно вигідніше продати одразу, ніж відгодовувати ним худобу і потім її здавати. Без діла люди пиячать. Тільки за що — незрозуміло. Це біда не лише нашого села, а й багатьох сусідніх, особливо тих, де немає або мало робочих місць.
