Вдень, коли все залито сонячним світлом, можна побачити на горі нагромадження великих каменів. «Долина привидів» — так називається це місце. Керівник туристичної групи із Ново‑Санжарського району, вчитель Микола Пуха розповів таку легенду: «У далекі-далекі часи напали на кримську землю завойовники-кочівники. Як вогняна лава навалювалися вони на степи та гори.
Та не покорилися прибульцям кримські жителі. Немало завойовників полягло в битвах з місцевим населенням. І чим далі вглиб півострова, тим більшу нестачу людей та зброї відчували вони.
І дійшли завойовники до гори, яку місцевий люд називав Фуна — Димова. А справа в тому, що жителі села славилися ковальським мистецтвом. Перший горн у цих місцях люди запалили від вогню із вершини Фуни. Гору в народі ще називали по-іншому — Демерджі (що означає Ковальська).
Зібралися біля гори всі військові начальники завойовників і сказав найстарший: «Тут будемо виготовляти собі зброю!» Потім підізвав високого, широкоплечого із чорною бородою та великими очима силача і сказав йому декілька слів. Той кивнув головою і, взявши із собою небагато воїнів, зійшов униз до поселення ковалів. Там вони захопили в полон із десяток майстрів і повели їх на вершину гори.
Із тих пір у завойовників з’явилося багато зброї. Виготовляв її на вершині чорнобородий коваль. Цілими днями гора гриміла, ішов дим, миготів вогонь, розносилися удари молота. Гора вся тремтіла. Шаблі, списи, щити, бойові сокири — все це везли і везли для армії гнобителів. Захисники кримської землі терпіли поразку за поразкою.
Зібралися старійшини декількох поселень, щоб обговорити питання про те, як вигнати чужоземців із рідної сторони, як загасити вогонь у ковальні, щоб вона припинила виготовляти зброю, що сіяла розруху і смерть. Сили були нерівні і виходу з такої ситуації не бачив ніхто.
Тоді одна дуже гарна дівчина — звали її Марія — вирішила поговорити із господарем вогню. Тихенько повз вартових, по їй тільки відомих стежках, добралася вона до гігантської ковальні. Жахливу картину побачила Марія. Під великим навісом клекотали вогнем десятки горнів, стогоніли міхи, розліталися іскри яскравими снопами. Біля наковалень стояли ковалі і били молотами по чорному металу. З’явився чорнобородий красень. Марія підійшла до нього і сказала: «Слухай мене, чужоземцю. Я прохаю тебе — не сій смерть і йди, звідки прийшов». Засміявся чорнобородий: «Ні, не піду я звідси. І тебе тут залишу. Ти будеш моєю…» І він простягнув руки до Марії. Відштовхнула вона його з великою силою. Упав він біля горна, попалив волосся та одяг. Велика ненависть закипіла в чорнобородого. Схопив він щойно виготовлений ніж — і впала красуня мертвою до його ніг.
Стара сивочола гора не витримала такого злодійства. Затримтіла вона від вершини до підніжжя, задихала вогнем. Роздвоїлася гора навпіл і провалився чорнобородий та всі завойовники в розколену глибину.
Коли погас вогонь та припинився камнепад, побачили люди незвичайне видовище: на схилі гори з’явилися кам’яні привиди. А на самій вершині — жіноча голова, яка нагадувала собою красуню Марію.
Із тих пір заспокоїлася Фуна, не стало видно вогню над її вершиною. Але запам»ятав народ усе пережите і закріпив за горою нове ім’я — Демерджі…».
Під час осінніх канікул санжарівські романтики разом із кобеляцькими туристами, під керівництвом автора цієї статті, пройшли цікавий маршрут по гірському Криму, у якого своєрідна і неповторна природа. Є тут гори і рівнини, ліси і степи, ріки і озера. Гори частково вкриті розкішними лісами. На високих відкритих просторах розкинулися альпійські луки. Степи — широкі і просторі. Стікаючи з гір, бурхливі річки утворюють на своєму шляху незліченні пороги, подекуди ринуть мальовничими водоспадами, а вирвавшись на рівнину, спокійно і велично несуть свої води.
Нерідко говорять, що у природно-географічному відношенні Крим — це «світ в мініатюрі». Учасники походу пройшли гірським масивом Чигенітра, побували біля водоспаду Джур-Джур, ласували смачним виноградом та купалися в Чорному морі.
Кожен із подорожуючих знайшов собі нових друзів, пізнав багато цікавого, оздоровився, ознайомився з містами Сімферополем та Алуштою. Побували і в печері «Кизил-Коба».
Природа — невичерпне джерело здоров’я і довголіття. Щоб бути здоровим, сильним, енергійним і витривалим, треба спілкуватися з природою.
Будь-яке, навіть короткотривале перебування на лоні природи, піднімає настрій, знімає напругу, викликає підйом душевних та фізичних сил.
Насамкінець треба сказати, що основними спонсорами дітей, які були в поході, стали їхні батьки. Вони розуміють важливість проведеного заходу і хочеться подякувати їм за співпрацю.
