«До нас приїхали з КДБ»
Григорій Дмитрович Тристан пропрацював зв’язківцем майже 47 років. Перші три роки був монтером радіовузла.
— Монтером працювати звичайно важко було, — згадує Григорій Дмитрович. — Мої ділянки були: Мідянівка, Колісниківка, Галі та інші. В той час, не те як зараз — приїдеш у вісім годин ранку, а люди ще сплять. Тоді, щоб людей вдома застати потрібно було в чотири години ранку виїжджати. Автомобіля не давали. Влітку їздив на велосипеді, а взимку пішки по селам ходив. Телефонів мало було — 300 номерів на шість комутаторів. Здебільшого телефони були у начальства. Ми ходили, агітували людей, а вони говорили: «І до кого я дзвонитиму?»
А потім Григорій Тристан почав працювати на станції зв’язку електромеханіком, звідки через чотири десятиліття і пішов на заслужений відпочинок. Нині він хворіє, однак колеги Григорія Дмитровича не забувають, навідують.
Ті, хто вважає, що робота електромеханіка нудна, добряче помиляється.
— Одного разу перед 12 годиною ночі у новорічну ніч сидимо з напарником на АТС. Розмовляємо. Дивно, що ніхто не дзвонить, — згадує Григорій Тристан. — Піднімаю слухавку, а станція мовчить. Ми кинулися, почали шукати несправність. Через хвилин 15 — знайшли. Запаяли пошкоджений провід. Тільки станція запрацювала — одразу дзвонять з КДБ. Запитують в чому справа. Ми пояснили. Виявилось, що черговий з КДБ повинен був доповісти про ситуацію в районі. Підняв слухавку, а гудка немає. На ранок 1 січня до нас вже приїхали з КДБ із перевіркою. Вони підозрювали нас у завданні умисної шкоди. Перевірили, виявили, що причиною була технічна несправність і поїхали.
«Треба народитись і щоб поряд із соскою паяльник лежав»
Михайло Никифорович Ліла віддав професії зв’язківця 38 років життя. Починав теж «з нуля» — монтером. А далі — електромеханіком на центральній станції Кобеляк, далі — старшим електромеханіком, інженером сільського зв’язку та начальником цеху електрозв’язку. Одного разу у Михайла Никифоровича стався інфаркт. Через проблеми із здоров’ям далі працював інженером АТС, доки не вийшов на пенсію.
Тісно доля Михайла Никифоровича була пов’язана із роботою. Навіть з майбутньою дружиною Катериною познайомився на роботі, вона працювала у поштовому відділенні. Він стверджував, що працювати з дружиною в одній організації не важко. Та на жаль Катерини Андріївни вже 10 років немає на білому світі. Михайлу Лілі, спочатку було важко звикнутись з тим, що він уже на пенсії, але зараз, говорить, працювати вже не пішов би. Надто вже важко бувало іноді морально. Був час, коли через специфіку роботи Михайло радіо не слухав взагалі.
— Я радіо терпіти не міг. Спочатку трішки на радіовузлі працював. Радіо включати в ручну було треба і в жодному разі не проспати. Найстрашніше, що могло статись, це не включити його вчасно. Цей процес надовго залишив слід на моїй нервовій системі. А коли пішов на пенсію — почав радіо слухати. Зараз в мене воно працює цілий день, — сміється.
Не обійшлося і без казусів — у 80‑х роках станцію затопило через несправності з опаленням, ледь не погоріло все, але працівникам вдалося ліквідувати неполадку. Михайло Ліла вважає, що бути зв’язківцем може не кожен.
— Треба народитись і щоб поряд із соскою паяльник лежав,— жартує він. — Для цієї професії хист повинен бути і знання. «На халяву» тут не пройде, як не виходить, то інколи й до ночі посидіти треба було.
Свято зв’язківців
У день працівників радіо, телебачення та зв'язку нинішні співробітники Кобеляцького цеху електрозв'язку №14 з особливим теплом згадують людей, що багато років працювали поряд.
— Михайло Ліла і Григорій Тристан хороші спеціалісти, які не приховували своїх знань, а передавали їх молодим, — розповідає Олександр Пестременко, заступник начальника цеху електрозв'язку №14. — Вони починали будувати міжміський зв'язок, який спочатку був ручний, а потім став автоматичним. Зараз зв'язок іде по оптиці. Замість того обладнання, яке займало цілу кімнату, стоїть невелика стійка. Ми пишаємося тим, що такі люди працювали у нашій організації.
Пік розширення радіозв’язку припав на 1982 рік. У радянські часи, за словами зв’язківців, біля кожної корови радіо ставили. Вважалось, що тоді тварина більше молока дасть. Останнім часом ситуація з користувачами проводового радіомовлення стає критичною. Кількість радіоточок у цьому році зменшилась на 300. З них лише 25 відключено за борги, інші за своїм бажанням відмовились від послуг радіозв’язку. Однак цим часом розвивається інша галузь — Інтернет зв'язок. На початок вересня цього року вже 750 абонентів користуються послугами доступу до мережі Інтернет за різними технологіями. Кількість інтернет-користувачів збільшується у районі з кожним днем. Тож роботи працівникам цеху електрозв'язку № 14 вистачить ще на десятки років. Бажаємо Вам, шановні зв’язківці, працювати тільки із справною технікою, а клієнтів мати лише доброзичливих!
