Наприклад, до знайомого майстра Валентина Дьяченка з Нових Санжар. Його батько Юрій лагодить взуття новосанжарцям вже майже два десятиліття. Син же започаткував власну справу два роки тому. Тоді Дьяченки отримали під майстерню невелике приміщення, розміщене на території районної друкарні. Голова районної ради Юрій Лебедин допоміг отримати у агрофірмі «Чиста криниця» безвідсотковий кредит на ремонт приміщення у розмірі 12 тисяч гривень. Стільки ж власних коштів Дьяченки вклали на обладнання та облаштування. Взимку 2007‑го нова майстерня «Юрій» (названа на честь батька), відкрила свої двері для першого клієнта.
Перший рік існування майстерні Валентин Дьяченко виконував замовлення сам. Клієнтів спочатку було не дуже багато, та й самому молодому майстрові дечому доводилося вчитися по ходу роботи.
— Я, коли починав вшивати замки, то попереджав людей, що сам тільки пробую і ручатись за відмінний результат не можу, — розповідає Валентин. — І люди, на щастя, не скаржились.
Поступово нова майстерня набувала нових і нових клієнтів — допомагали відгуки перших замовників та реклама. У грудні 2008‑го Валентин узяв собі у допомогу учня — Олега Бибу. Вдвох стало легше справлятися із більшою кількістю замовлень.
— Я теж багато чого не вмів, — пригадує Олег. — Перші серйозні «операції» випробовував на власному взутті, черевиках родичів та знайомих. Ось ботинки, на яких я вперше замінив підошву. Це мої власні, — посміхається.
За два неповних роки роботи майстерні вдалося повністю повернути кредит «Чистій криниці» та частково відшкодувати витрати на ремонт приміщення.
— Найгірше влітку, — ділиться Валентин Дьяченко. — Це для нас «мертвий сезон» — ні клієнтів, ні заробітку. Хіба якісь відпочиваючі з Києва чи Москви принесуть полагодити туфлі чи сандалі. Восени перед холодами кількість людей значно збільшується.
Якщо зазвичай за день хлопцям приносять 5–7 замовлень, то зараз ця кількість зростає до 10–12. Несуть переважно жіноче взуття — воно складає відсотків 85 від усіх замовлень. Найчастіші «хвороби» взуття у зимовий час — пошкоджені замки, відірвані підошви та зламані «бігунки»; влітку — стерті набійки і дірки, що потребують латок.
Валентин розповідає, що протягом кризи ціни на свої послуги він не підіймав до останнього. І лише кілька тижнів тому вони дещо зросли. При цьому матеріали, які Валентин закуповує щотижня у Полтаві, за цей же період зросли в ціні майже вдвічі. Тому майстри вважають, що їх нинішні ціни на ремонт взуття не є такими вже високими. Але деяким клієнтам все одно здається дорого. Якщо, наприклад, замінити «бігунка» можна порівняно дешево — за 8 гривень, то вшити замок — за 1 гривню/сантиметр, а складна операція заміни підошви коштуватиме 85 гривень.
— Один чоловік приніс дуже розбиті чоботи, треба було йому замінити підошви, — розповідає Валентин. — Ми погодились, назвали йому ціну. А він: «Та ви що! Я їх за 75 гривень купляв!» Ну, що ж ми тут можемо зробити? Може людина десь дешевше зробить, або нові черевики за ті гроші купить.
До речі, у розмові із журналістом майстри розповіли, що з часу початку кризи замовлень у них побільшало. Все пояснюється просто. Грошей у людей значно поменшало, а тому новосанжарцям набагато дешевше відремонтувати старе взуття, ніж купити нове — якісне і надійне, але таке дороге.
Цікавих випадків у роботі майстрів вистачає. Все ж таки робота у сфері обслуговування, працювати доводиться з людьми. А люди в нас цікаві.
— Одна жінка принесла на ремонт дві пари чобіток, — розповідає Олег. — Попрохала «щось» із ними зробити. Ми подивились — в однієї пари не годиться верх, в іншої — низ. Так ми із двох поганих пар зробили одну хорошу. Жінка була задоволена.
Взагалі, щоб тримати авторитет майстерні на рівні, кожного клієнта, який приходить забирати замовлення, хлопці «добровільно-примусово» прохають примірити взуття просто перед ними та оцінити якість роботи. Якщо в людини, раптом, і виникають якісь зауваження, то їх обов’язково враховують.
За неповних два роки майстерня «Юрій» виконала понад дві тисячі замовлень. І, незважаючи на кризу, чоботарі вже будують плани на майбутнє.
— Я хотів би трохи підучитись і згодом шити власне взуття, — говорить Валентин. — Далі можливо, відкрити свій цех із пошиву взуття. Але для цього потрібні, по-перше — більші кошти, по-друге — більше приміщення. Але задумка така в мене є.
А поки що Валентин і Олег продовжують вік взуттю новосанжарців, чим допомагають зекономити такі потрібні у кризу гроші.
