Язики полум’я кобелячани, котрі проживають на вулиці Короленка, помітили близько 15‑ї години. Вогонь палав у глибокому яру, який місцеві жителі давно перетворили на сміттєзвалище. Пластик, папір, скло, гній утворили специфічну суміш, що має здатність до самозагоряння.
Сміття в яру горіло кожного року. Та зараз через незвичайну спеку пожежа стала більш масштабною. Спочатку полум’я досягало висоти 2 метрів. Та відчувши свободу, вогонь розгулявся, і окремі його «язики» піднімались аж до верхнього краю яру. А це — 15–20 метрів.
Розповідає приватний підприємець, депутат міськради Олександр Бистряков: «Я того дня був у Харкові. Мені подзвонили із прохідної і доповіли про пожежу. Довелося у телефонному режимі збирати людей, просити про допомогу пожежних». Підприємство Бистрякова розташоване поряд із яром, в якому палало полум’я, і тому могло постраждати від стихії.
Після отримання відповідного розпорядження першими стали на боротьбу із полум’ям Юрій Горобець і Олег Шмалюх. Вони почали гасити вогонь водою із водопровідних шлангів та закидати землею. Але це не давало належного ефекту. Вогонь розповсюдився по довжині яру на 40 метрів і вже загрожував найближчим будівлям. У процес гасіння включилися пожежні кобеляцького райвідділу МНС. Але й вони не змогли справитися з полум’ям. Уже почало тліти листа на абрикосі, яка росла за два метри від будинку однієї із місцевих мешканок. На щастя, в цей час прибула підмога. Це на прохання Олександра Бистрякова на пожежу прибув черговий екіпаж районного лісництва. Вогнеборці одразу стрибнули в яр, прямо у вогонь і вступили в боротьбу з ним. Надзвичайно суттєву допомогу пожежним надав кобелячанин Іван Балась. Він не лише власноруч гасив полум’я, а й продемонстрував високопрофесійні знання боротьби з пожежею. Як виявилося пізніше, Балась служив у пожежних військах і знає, як боротися з вогняною стихією.
А ось інші кобелячани… «Ми прикро, до глибини душі, вражені поведінкою людей, — розповідає Юрій Горобець. — Тут хекаєш з останніх сил, кидаєш на вогонь землю, а вони стоять над яром, курять і спостерігають. Я одному мужику кажу: «Поможи, візьми лопату, покидай землю». А він: «Та я просто дивлюся». І живе ж над яром, його ж хата згорить».
Коли полум’я вдалося приборкати, співробітники Бистрякова ще понад добу чергували над яром, котрий димів. До речі, троє людей, які боролися з вогнем, наступного дня відчули різке погіршення самопочуття. Швидше за все, на них подіяв отруйний дим.
А місцеві жителі й далі продовжували «гудити». Одна із жінок, хата якої розташована найближче до яру, зажадала, щоб робітники Бистрякова припинили поливати водою згарище. Вона сказала: «Хлопці, та хай воно горить. Воно вам нужне?». Певно кобелячанці стало шкода води, яку брали з її двору. Інші люди ні на що не звертаючи уваги, продовжували сипати сміття в осередок задимлення.
«Ось ту я побачив натуру людську, — резюмував Олександр Бистряков. — Пожежні — молодці. Мої хлопці та Іван Балась — герої. А інші… Як наступного разу їх будинки загоряться, а ще довго думатиму, чи гасити полум’я».
