Одна з перших згадок про дещо подібне до «виробу № 2» відноситься до XV століття до нашої ери. Цар Кріту Мінос славився своїми любовними пригодами. Його дружина прокляла його. Відтоді в його сімені кишіли змії та скорпіони. Одна з його пасій використовувала в якості захисту від цієї напасти сечовий міхур кози.
У гробниці Тутанхамона був знайдений шкіряний ковпачок, що використовувався за відомим призначенням. У стародавньому світі в якості захисних засобів використовувалися бичачі міхури, сліпа овеча кишка та інші оболонки тваринного походження.
Стародавні римляни використовували презервативи зі смоли, оброблені спеціальним складом, який створював ущільнення на поверхні, щоб смола не прилипала до чоловічих і жіночих тіл.
Особливо актуальним питання захисту партнерів стало в XV столітті, коли з Нового Світу до Європи прийшла напасть у вигляді сифілісу. У 1564 році видатний лікар і анатом Габрієль Фаллопій запропонував використовувати полотняний мішечок, просочений медикаментами та неорганічними солями для оберігання від цієї хвороби.
Слово «кондом» з’явилося в ужитку в XVII столітті від прізвища англійського лікаря Кондома, придворного лікаря англійського короля Карла II (1630‑I685). Кмітливий доктор запропонував використовувати в якості захисту від сифілісу змащені маслом ковпачки з овечих кишок. Виріб, як мовиться, прийшовся до двору.
Найбільш наближеним до сучасних стандартів презерватив став з 1839 року, коли був відкритий процес вулканізації каучуку. Масове виробництво презервативів почалося з 20‑х рр. ХХ сторіччя. Бум у його використанні почався з середини 80‑х і продовжується до цього дня.
У нашій країні презерватив довгий час соромливо іменували «виробом № 2». Радянський кондом, датований тридцятими роками, був набагато товщий за сучасні зразки. Потім з’явився сучасний латекс — тонкий, але достатньо міцний матеріал, сировиною для якого служив сік гевеї — каучукового дерева.
