Престижна літературна премія Німеччини — за 17-й переклад «Мертвих душ»

Цю подорож Віра Бішицкі придумала для себе сама. Точніше, сама себе винагородила нею за цікаву, але тривалу і виснажливу працю. Три роки вона перекладала німецькою «Мертві душі» Миколи Гоголя. І зробила це настільки вдало, що отримала премію «Helmut-M.-Braem-Preis» від Спілки письменників
і перекладачів Німеччини за найкращий переклад 2009 року.
Подарункове видання «Мертвих душ» побачило світ у видавництві «Artemis und Winkler» напередодні 200-річного ювілею видатного письменника. Презентуючи його читачам, у вступному слові до книги, Віра Бішицкі зазначала: «Виникає справедливе запитання: чи не загрожує мені та ж участь, яка спіткала попередніх перекладачів, про котрих Набоков сказав, що, мовляв, їхні переклади «гроша мідного» не варті «і повинні бути вилучені з усіх публічних і університетських бібліотек» (він мав на увазі старі переклади «Мертвих душ» англійською, проте дамоклів меч цього вердикту висить і наді мною). Набоков, звичайно, утрирував. Адже кожен переклад літературного твору може бути лише наближенням…
День за днем, три роки я працювала в очікуванні цього першого квітня. Воно настало, і я дуже рада, що можу представити Миколі Васильовичу цей подарунок до ювілею… Я сьогодні кладу свій переклад поруч з іншими подарунками на святковий стіл до його дня народження і сподіваюся, що «звістка про переклад «Мертвих душ» німецькою» цього разу буде для нього приємною!!!»
Відомо, що перший переклад свого твору німецькою, який у 1846 році здійснив Н. Льобенштейн, письменник сприйняв негативно. Він не хотів, аби по ньому судили про всю Росію і, напевне, розумів, що передати колорит його поеми іншою мовою — справа надскладна, а, можливо, й не реальна.
Розуміла це і Віра Бішицкі, беручись 17-й раз перекладати «Мертві душі» німецькою. Але в неї були на те свої аргументи… Про них вона і розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Вечірній Полтаві».
— Пані Віро, зробити настільки вдалий переклад гоголівського твору, відзначений високою премією, допомогло російське або українське коріння, яке, ви, напевне, маєте?
— Ні, у мене немає взагалі слов’янського коріння, хоча, почувши мої ім’я і прізвище, багато хто шукає російське походження, — говорить публіцист, літературознавець, видавець і редактор книг, перекладач художньої літератури з російської мови Віра Бішицкі. — Я закінчила Берлінський університет, факультет іноземних мов – вивчала російську й англійську. Багато років працювала як редактор книг у видавництві; як вільний художник пишу статті, публіцистику.
Я походжу із сім’ї, де завжди багато читали. Моя бабуся дуже любила російську класику, тож з російською літературою я познайомилася ще в дитинстві.
— А російською у родині хтось розмовляв?
— Ні, російською в сім’ї ніхто не розмовляв, ми читали російських письменників у перекладі. Багато хто в 16-17 років читає Толстого і Достоєвського, хоча й мало що розуміє. Я теж читала, і мені було це цікаво і до душі. Тому й обрала російську мову, як предмет для вивчення в університеті.
А років п’ятнадцять тому зрозуміла, що сама хочу займатися перекладом. Починала із сучасної літератури — перекладала німецькою щоденники Андрія Тарковського, «Вот идет мессия» Діни Рубіної. Обожнюю цю книжку — вона справжня перлина.
Далі взялася за класику, переклала багато оповідань Чехова — «Душечку», «Невесту», «Даму с собачкой» та інші, п’єси «Дядя Ваня», «Вишнёвый сад». Це була складна і відповідальна робота, але після перекладу творів Чехова, я зрозуміла, що дуже люблю перекладацьку роботу. Особливо приємно працювати із сучасниками, коли можна спілкуватися з автором, уточнити якісь нюанси. Під час роботи над перекладом книги Діни Рубіної ми багато з нею спілкувалися і з тих пір дружимо, я була в неї вдома, зараз листуємося.
Але, як би там не було, а класика — це щось особливе і перекладати її — велика радість.
— А що спонукало узятися за переклад твору Гоголя?
— У 2005 році я подумала про те, що в 2009 році відзначатиметься 200-річний ювілей від дня народження Гоголя. Переглянула старі переклади «Мертвих душ» німецькою мовою, виявилося, що їх було шістнадцять. Перший вийшов іще за життя Гоголя, а останній — у 1980-х роках. Усі шістнадцять перекладів є в бібліотеках, а в продажу зараз знаходяться «Мертві душі» перекладу кінця 1940-х років.
— Це був найбільш вдалий переклад?
— Не знаю. Я його вивчала і зрозуміла, що він чудово і легко читається, але це не Гоголь. Переклад неточний, містить багато вільного трактування тексту. Коли перекладачу щось було незрозумілим, а у Гоголя багато місць, які важко перекласти іншою мовою, то він або прибирав певний фрагмент, або фантазував сам. Також у Гоголя часто зустрічаються дуже довгі речення — ледь не на півсторінки. Він це робив свідомо, проте мій попередник-перекладач розбивав їх на чотири–п’ять речень. Але ж цього не можна робити! Тому я вирішила, що до 200-річного ювілею письменника треба спробувати зробити новий переклад у подарунок Гоголю, який написав таку чудову книгу.
Окрім цих двох причин — ювілей і неточність перекладів — була і третя. Сама книга, котра є поза часом та простором і завжди актуальна. Причому, як в Україні чи в Росії, так і в Європі, Америці, Австралії чи Африці. Адже людська поведінка не змінюється…
Починаючи працювати над перекладом, я не могла передбачити банківської кризи, яка настала, але вона сприяла бути Гоголю ще більш сучасним. Адже як Чичиков продавав те, чого немає, так і в банках торгували порожніми фіктивними паперами, і зрештою все рухнуло…
Мені вдалося переконати видавця у необхідності нового перекладу «Мертвих душ». Це було непросто, бо хоча російську класику й добре читають у Німеччині, але видавець завжди думає про те, як книга продаватиметься і наскільки ризиковано для нього видавати ще один переклад.
— Передбачаю, що під час роботи над перекладом «Мертвих душ», ви зіткнулися з великими проблемами, адже в Гоголя стільки специфічних імен, термінів і понять… Як ви з цим упоралися?
— Про те, як я долала ці складнощі та які знаходила рішення, я написала окрему статтю і минулого року виступала у Москві з такою ж доповіддю.
Якщо глибоко проаналізувати книгу «Мертві душі», то дійдеш висновку, що вона взагалі не підлягає перекладу. В автора є маса неологізмів, придумані ним слова, які трохи російські, трохи українські й граматично побудовані неправильно. «Галлицизмы, полонизмы, украинизмы можно бы собрать в мухоловки: они, как мухи, жужжат из текста» — писав про стиль Гоголя Андрій Бєлий. Друзі Гоголя звертали його увагу на неправильні слова і радили виправити їх, але він відповів: я знаю, але хочу, щоб було саме так. За словами Бєлого, Гоголь був «футуристом до футуристів» і йому було надзвичайно важливо як слово, як фраза звучать. Звичайно, у мене була дилема: як перекласти ці слова, аби німецькою це не вийшло просто смішно. Я ж не Гоголь… Тому, певні втрати в тексті, звичайно, є.
Під час роботи на моєму письмовому столі були гори книг. Окрім авторів, які досліджували творчість Гоголя, я вивчала його листи, спогади сучасників і там знаходила багато пояснень про незрозумілі для мене речі. Це мені дуже допомогло, бо потім я виявляла багато фрагментів з особистого життя Гоголя, його вчинки і характер в різних його літературних образах. І починала краще розуміти письменника.
Також, перекладаючи «Мертві душі», зіштовхнулася з багатьма речами, які нині й російський читач не розуміє. Наприклад, на початку твору розповідається про те, що купці зазвичай приймають свою «відому пару чаю». Що це за «пара чаю»? Колись я читала лекцію студентам-лінгвістам у Нижньому Новгороді і запитала, як вони розуміють цей термін, то ніхто не зміг відповісти. Але я зробила велику розвідку і з’ясувала, що «пара чаю» — це великий чайник з окропом, на якому стояв маленький чайничок із заваркою.
З’ясувавши такі речі, я ходила в Третьяковську галерею, у галереї Нижнього Новгорода і на жанрових картинах Кустодієва знаходила підтвердження своїм знахідкам. На них були такі ж чайники, а ще багато витіюватої випічки, описаної Гоголем.
Або інша цікава деталь. Пам’ятаєте, як Коробочка їде до міста в знаменитому своєму екіпажі, схожому на кавун. А звідти виглядають пиріг-курник і пиріг-розсольник. Я ж знаю, що розсольник — це суп. А як можна поєднати його з пирогом? Подивилася, як упоралися з перекладом пирога-розсольника мої попередники. Вони теж не знали що це таке і тому придумували хто що міг. Один написав «пиріг із солониною», інший «пиріг з огірками». Але мені хотілося докопатися до істини. На з’ясування таких деталей часто витрачала тижні, це була важка праця, але коли пошуки завершувалися успішно, то всі труди компенсувалися моральним задоволенням.
У записних книжках Гоголя я таки знайшла відповідь. Пиріг-розсольник — це пиріг, начинений куркою, гречаною кашею, рубленими яйцями з додаванням розсолу. Але, з’ясувавши, з чого робили пиріг-розсольник, я зрозуміла, що саму його назву неможливо перекласти німецькою. Тому я залишила її у російському варіанті й в коментарях у кінці книги пояснила, що вона означає.
Я читала багато спогадів сучасників Гоголя. Одна з них — Смірнова-Россет, яка товаришувала з письменником, розповідала, що він скрізь ходив із записною книжкою і записував туди абсолютно все, що бачив. Це говорить про те, що Гоголь нічого не придумував, а все брав з реальності. Навіть «фрак наварин-ского дыму с пламенем». Усі ж думають, що це вигадка. Але я знайшла оголошення в газеті «Московский телеграф» за 1828 рік, де анонсували «фрак суконный, цвета наваринского дыма». Значить, це в ті часи було модно, і Гоголь бачив десь такий фрак. А ми думаємо, що він це вигадав. А ще в Айвазовського є картина «Битва під Наварином». Там переданий фрагмент бою, зображені кораблі, полум’я, дим. Оскільки Гоголь і Айвазовський були знайомі, то, не виключено, що, описуючи колір «наваринского диму», він мав на увазі й цю картину. Тому в своїх коментарях до перекладеного твору я подаю багато цитат із листів, аби читачу було все максимально зрозумілим.
— За три роки роботи над перекладом «Мертвих душ» ви провели величезну дослідницьку роботу. Чи не думали над тим, аби написати наукову роботу, присвячену творчості Гоголя?
— Мій коментар до перекладу «Мертвих душ» умістився на сімдесяти сторінках рукописного тексту — і це, по-суті, вже наукова робота. На переклад вийшло багато рецензій у німецькій пресі, і в одній з них зазначалося, що «коментар перекладача до твору Гоголя читається як надзвичайно захоплююча книга». Це для мене великий комплімент. Я ставила собі за мету пояснити реалії того часу. Наприклад, що таке «пара чаю», «слепые деньги» напій «кислые щи», деталі одягу, як «архалук», «сибирка» тощо, дати додаткову інформацію, аби читач зміг зрозуміти історичний контекст, краєзнавчий фон, світ рослин рідного краю і птахів у Гоголя — теж важливий момент. Я навела багато цитат з листів Гоголя, зі спогадів його сучасників про письменника, котрі освіжать те чи інше місце. Навожу й різні обставини, пов'язані з написанням 2-го тому (5 глав, які збереглися, також включені до німецького видання). Єдине, чого перекладачі не можуть і не повинні робити в коментарях — це інтерпретирувати те чи інше місце.
— Чи маєте бажання перекласти ще якийсь твір Гоголя?
— Так. Хочу перекласти «Старосвітських поміщиків», у яких події відбуваються у Василівці і прототипами виступають бабуся і дідусь Гоголя. Я стільки дізналася про побут Гоголя і його родини, доки працювала над перекладом «Мертвих душ», що вже жила в цьому світі і дуже хотіла відвідати Василівку, нинішнє Гоголево, і доторкнутися до нього. Тому, коли отримала відзнаку за переклад, то вирішила, якщо вже мене нагородили такою чудовою премією, то я поїду в Україну і сама подивлюся на ці місця, а на завершення подарую перекладену мною книгу музею — і, символічно, Гоголю.
— Це перший примірник «Мертвих душ» німецькою, яку ви даруєте гоголівському музею?
— Ні, минулого року я подарувала книгу Музею Гоголя в Москві, коли там відбувалася конференція, присвячена ювілею письменника.
— А хто працював над художнім оформленням книги?
— У мене такий характер: якщо я чогось хочу, то намагаюся переконати всіх у доцільності задуманої мною справи, і роблю її з любов’ю і так, як я розумію. Тоді подумала: якщо ми йдемо на такий ризик, як представити читачу 17-ий варіант перекладу «Мертвих душ», то книга повинна мати дуже добрий вигляд. Тим більше напередодні ювілею.
Я довго розмірковувала, шукала і нарешті зрозуміла, яка обкладинка буде найкращою для цієї книги. Вибрала відому картину Шагала, присвячену Гоголю. Всередині книга також ілюстрована гравюрами Шагала. А ще ми з графіком-дизайнером придумали дві закладки для книжки — жовту і синю.
— Дуже символічно. А як німецький читач сприйняв книгу? Напевне, у вас були презентації в Берліні?
— Так. Узагалі, ви навіть не уявляєте як святкували ювілей Гоголя в Німеччині. В усіх престижних німецьких газетах 1 квітня 2009 року вийшли великі статті, часто на двох сторінках, про Гоголя. Про мій переклад теж було надруковано багато рецензій, у яких автори закликали: читайте, читайте «Мертві душі»!
— Зважаючи на таку реакцію на книгу публіки, чи не виникло у видавця бажання зробити додатковий тираж видання?
— Минулого року, до ювілею Гоголя, з’явилося подарункове видання «Мертвих душ». У вересні нинішнього року буде новий тираж у більш простому, але дуже хорошому поліграфічному виконанні, на гарному папері. А ще через рік вийде третій тираж — у м’якій обкладинці. Щоб кожен читач зміг собі дозволити придбати і почитати Гоголя.
— Як сучасні читачі в Німеччині ставляться до Гоголя і російської класики взагалі?
— З великою повагою. Восени виповнюється 100 років від дня смерті Льва Толстого, і до цієї дати наново перекладали «Войну и мир» та «Анну Каренину».
— Над перекладом якого твору працюєте зараз ви?
— Перекладаю «Обломова» Гончарова. У цій роботі в мене було сім попередників. Поки що готовий «сирий» варіант, а до завершення роботи залишився лише рік. Працювати над «Обломовим» для мене теж величезне задоволення. Дуже люблю цей твір і хочу зробити переклад більш наближеним до оригіналу.
Я не хочу сказати, що люди, які перекладали «Обломова» до мене, виконали свою роботу неякісно. Ні, просто раніше були інші вимоги. Мені ж хочеться перекладати максимально наближено до оригіналу, бо я вважаю, що кожен письменник довго думав над тим, як сконструювати кожну фразу, які підібрати слова. Знаю, що не можна зробити стовідсотково точний переклад, але завжди намагаюся максимально зберегти стиль кожного автора.
— Чи можете сказати, що після того, як ви досконало вивчили Гоголя, працюючи над перекладом «Мертвих душ», вам тепер простіше перекладати «Обломова», оскільки ви вже добре розумієте російську душу?
— Ні. Гоголь — це Гоголь, а Гончаров — це Гончаров. Я й раніше мала уявлення, що таке російська душа, культура, оскільки тривалий час працюю в цій сфері. Переконана, що треба ретельно вивчати кожного автора до роботи над перекладом чи в процесі, аби краще розуміти його думки, героїв. Не можна сказати, що Гончаров є прототипом Обломова, але в багатьох образах містяться й певні риси характеру самого письменника. Я вже говорила, що знайшла багато ситуацій у «Мертвих душах», узятих безпосередньо із життя Гоголя. Наприклад, у творі описана така картина: «Кое-где просто на улице стояли столы с орехами, мылом и пряниками, похожими на мыло». А в Аксакова ми читаємо про те, як він з Гоголем здійснив подорож з Москви до Петербурга, упродовж якої Гоголь жартував і був дуже веселим. Аксаков згадує, як вони зупинилися біля чоловіка, який продавав пряники. Гоголь почав жартувати з ним, говорячи: це ж не пряники, а мило. І так продовжував, доки той чоловік не розсердився. Ось вам ситуація із життя письменника, яку він описав у своєму творі. І таких прикладів можна навести багато.
— Пані Віро, ви вперше в Полтаві? Чи сподобалося вам наше місто?
— Так, я приїхала на батьківщину Гоголя, вперше, аби засвідчити свою повагу до великого письменника. Минулого року в Москві познайомилася з професором Валентиною Мацапурою з Полтави, у нас склалися хороші стосунки, і я вирішила приїхати сюди. Скажу чесно, не мала й найменшого уявлення, що таке Полтава, але тепер у повному захопленні від вашого міста. Воно таке зелене, чудово зберегло історичні обриси, тут немає тих сучасних будівель, які здатні зруйнувати хороше враження. Я багато гуляла містом, була біля Ворскли, відвідала музеї. Думаю, що повернуся сюди знову…

Логін:
Пароль:
запам'ятати