Минулого тижня наш домашній улюбленець — пес Хатіко — необережно вискочив на дорогу і потрапив під колеса автомобіля. Довелося везти його до ветлікарів. Після удару автомобіля у собаки не розгиналася задня нога, тому була підозра на перелом. На щастя, у ветлікарні нас заспокоїли — лапа Хатіко була цілою і він відбувся лише невеликим забоєм та значно більшим переляком. Ветлікар Наталія Бутко поміряла йому температуру, зробила кілька уколів і за деякий час Хаті вже спокійнісінько стрибав на усіх чотирьох.
Коли стало зрозуміло, що із собакою нічого страшного не трапилося, у власникові Хатіко одразу прокинувся журналіст, якому стало дуже цікаво: кого і як рятують новосанжарські ветеринари.
— Якраз перед вами привозили кота, який теж потрапив під машину. У нього була рвана рана, ще й дуже задавнена, — розповідає Наталія Бутко. — Щоб чимось допомогти у такій ситуації, треба зрізати вже відмерлі шари тканини. Якби господарі звернулися одразу, а не на третій день, усе було б значно простіше.
За словами ветлікарів, багато господарів до останнього сподіваються, що хвороба чи травма їхнього улюбленця «якось пройде». І везуть домашніх тварин до ветлікарні лише тоді, коли чимось їм допомогти дуже складно. Взагалі, у сільській місцевості із котами та собаками не дуже панькаються і вважають зайвою розкішшю ще возити їх до лікарів. Але бувають і винятки з цього правила.
— У Малому Кобелячку маленька дворняжка потрапила під косарку. Їй перерізало задні лапки. І коли господарі привезли її до нас, то лишалося тільки їх ампутувати. — зітхає Наталія Бутко. — Її хазяї дуже до неї прив’язались, тому навіть і не думали про те, щоб її приспати. Після ампутації собачка вижила, вже пристосувалась повзати на передніх лапах, і коли бачить мене, завжди обгавкує!
Утім, господарі трапляються різні. Одні хвилюються за своїх улюбленців, іншим буває абсолютно байдуже.
— Коли ми ходимо по дворах і проводимо щеплення тварин від сказу, то хазяї реагують по-різному, — додає інший спеціаліст новосанжарської ветлікарні Федір Семенков. — Одні допомагають, а є такі, що говорять: «Тобі треба її щепити — ти і лови!».
На щастя, випадки сказу у нашому районі трапляються дуже рідко. У поточному році доведений був лише один. Натомість, домашні тварини хворіють на більш «звичайні», але також важкі хвороби — «чумку», ентерити, піроплазмоз.
Але звертаються у районне управління ветмедицини не лише із хворобами тварин.
— Часто приходять люди, у яких сусідський собака чи кіт подавив гусенят, курчат або іншу живність, — розповідає Наталія Бутко. — Вони прохають нас провести дослідження і видати довідку, що цих каченят чи гусенят дійсно подавив собака або кіт. Ми даємо такі довідки. Але і тут трапляються оригінальні випадки. Приносить одна жіночка тушку курки — обскубану, без голови і нутрощів — і каже: «Дайте довідку, що це сусідський собака її задавив!». А як ми вже це можемо визначити ! Звертатись треба, як то кажуть, поки воно свіже!
Багато роботи ветеринарам додається на початку кожного року. Адже починаються курчата-гусята-курчата. І одразу виникають проблеми: то не їсть, то ніжки покрутило, то здохло. От і несуть до управління ветмедицини і живих курчат (гусят, качат) і їхні трупики.
— Погано те, що люди часто займаються лікуванням самі. А потім приходять і кажуть: «Що ми вже тільки не робили — не помогло. Тепер спасайте!», — сумно посміхається Федір Семенков. — Зараз Інтернет доступний, газет багато, от люди поначитуються і вважають кожен себе ветлікарем. А потім нам доводиться рятувати заліковану ними птицю. Вдається це не завжди…
До новосанжарської ветлікарні часом потрапляють і більш екзотичні пацієнти — папуги, морські свинки, шиншили, декоративні кролики та модні нині висловухі котики. Одного разу приносили маленьке білченя, яке знайшли у дуплі спиляного дерева.
Та іноді до ветеринарних лікарів звертаються господарі, які прохають приспати домашнього улюбленця. Часто це буває тоді, коли собачка чи кіт вже дуже старий або замучений хворобами. Трапляються і більш трагічні випадки.
— Одного разу собака потрапила під машину і в неї відмовили задні лапи. Напевно, що сталася травма хребта, тому що взагалі не рухалася задня частина тулуба. До нас прийшов чоловік і попрохав приспати цю собачку, бо йому було шкода дивитися, як та мучиться, — пригадує Наталія Іванівна.
Але за присипанням до ветлікарів звертаються все ж таки рідко — не частіше одного разу на місяць. Натомість у практиці ветеринарів трапляються і справжні дива.
— Одного разу жінка привезла до нас цуценя, яке збила машина. Воно було без будь-яких ознак життя, — згадує Федір Семенков. — Господарка плакала, а я бачив, що допомогти вже нічим не можна. А потім чомусь в голову прийшла одна думка. Я набрав води і бризнув на цього цуцика. Він різко смикнувся і… ожив! Напевно, від удару він відключився і звичайна вода повернула його до свідомості. Хазяйка була надзвичайно щаслива!
А підсумувала нашу розмову із ветлікарями начальник управління ветмедицини в Новосанжарському районі Зоя Ащеулова.
— Ви обов’язково напишіть про значення жінки у ветмедицині, — посміхнулася Зоя Анатоліївна. — Зарплати у нас невисокі, розбагатіти з роботи ветлікаря складно. Натомість можна вкласти свою душевність і доброту у порятунок тварин. І коли бачиш вдячні очі їхніх господарів, це чогось та коштує!
