У Нових Санжарах те добра — лотерейні квитки — можна купити або на пошті, або зайшовши до колишнього будинку побуту. Там їх продає Ольга Городницька. Це невисока жіночка з приємним виразом обличчя і очима, які немов би питають: «А ви не бажаєте зіграти та випробувати свою долю?» Саме з нею ми спілкувались про удачу та азартні ігри.
Моя співрозмовниця порівняно нещодавно почала продавати лотерейні квитки. Спочатку, а це було в 2005 році, жінка впродовж трьох місяців підміняла продавця лотерейок. За два роки стала постійним реалізатором квитків за направленням представництва «МСЛ» у Полтаві. Розповідає, що сама обожнює грати в «Лото-забаву» (понад десять років), «Мегалот» і «Хто там?». Зізнається, що ніколи не вигравала більше 5 чи 6 гривень. Але все одно грає, бо не уявляє свого життя без азарту.
— Як це — завтра неділя, а я не гратиму?!
А ще Ольга Городницька колись мріє виграти в лотерею квартиру, бо «своє жильйо погане і без усяких удобств».
Жінка розповідає, що в Нових Санжарах в різні лотереї постійно грає близько двохсот чоловік. На її думку, для невеликого селища ця цифра дуже непогана.
Цікавлюся — хто більш азартний: чоловіки чи жінки? Мить подумавши, жінка відповідає: «Та, мабуть, однаково». Бідкається, що місце не дуже вигідне, тому люди грають не так масово, як могло б бути.
— Я ж в приміщенні находжусь, тут не так багато людей проходить, як, приміром, на базарі. Так що є як є, — говорить жінка. — Постійні покупці знають, де я. А нових, випадкових людей дуже мало.
Із нашої розмови дізнаюся, що найбільше в неї вигравали по «Спортпрогнозу» — 1147 гривень. У «Лото-забаву» — 100 і 500 грн. По «Мегалоту» — трохи більше ніж 200 гривень. Найбільше ж програвали у «миттєву» лотерею — 300, а то і всі 500 гривень.
Питаю, яким лотереям віддає перевагу молодь. Жінка відповідає одразу: «Миттєвим». У цей час підійшов юнак і, на підтвердження її слів, попрохав вибрати тієї ж «миттєвої» лотерейки. Довго вдивлявся, вибрав найщасливіший квиток, як він, напевно, гадав. Почав, затамувавши подих, витирати захисне покриття. Ще мить і… програв. Попросив ще одну. Ще трохи терпіння і… програв знову. Хлопець квапливо викинув у сміттєвий ящик програшні квиточки та розчаровано пішов.
— Ось такі школярі, — продовжує моя співрозмовниця, — бува програють і по 100, і по 200 гривень. Я їм кажу — може б краще на обіди лишили? Вони ж, сміючись, відмахуються. Мовляв, інші б просили, щоб у них купляли, а ви — навпаки.
У цей момент до столику з лотерейками підходить чоловік середніх літ. І просить дати «якусь» лотерею. Жінка пропонує «Лото-забаву», той байдуже згоджується. Ольга Михайлівна одразу почала таємничо набирати на спеціальному пристрої складну комбінацію клавіш. І… вуаля — маєте справжнісінький білет!
— З нею треба знати, як поводитись, — пояснює жінка. — Мене навчив чоловік, що був переді мною. Ото, як комп’ютер, а це трохи інше. То треба вміти.
Тим часом чоловік нетерпляче чекає здачу. Я ж запитую: «Давно граєте?» «Я не граю!» — роздратовано відповів той. «Захотіли спробувати?» — намагаюся вгадати. «Та ні. Оце взяв не «Лото-забаву», а «Лохо-забаву» жінці, шоб не гавкала». І, взявши здачу, швидко пішов. Утримаємось від коментарів — різні покупці, різні думки. Купляти чи не купляти, грати чи ні в азартні ігри, але закінчу статтю словами моєї героїні: «Рискуй, рискуй — риск благородное дело!»
