Чужа символіка і влада не своя

Я категорично проти встановлення будь яких знаків з чужою Україні символікою. Нас намагаються переконати, що символи на «знакові» мають відношення до міста Зінген, але то не так, то є емблема міжнародної асоціації «Ротарі Інтернешнл». А якби був там хоч і герб міста, то в будь- якому випадку пам’ятні знаки повинні встановлюватися з дозволу громади. Такого дозволу кобеляцька громада не надавала. Питання встановлення «знаку» не виносилося на громадські слухання, не обговорювалося на сесії міськради, отже цей «знак» встановлений незаконно і повинен бути демонтований. Його можуть встановити ротаріанці у когось із членів клубу на присадибній ділянці, а не в центрі міста.
Тут і до районного прокурора питання є.
Гуманітарна допомога, що надавалася і, можливо, надається, не є приводом для нав’язуванням кобелячанам чужої символіки. Будь-яка допомога того не варта.
За легальне втягування посадовців у інтерклуб із сумнівною репутацією можна вимагати від хазяїв «асоціації» набагато більше, ніж інсулін, автомобілі, і т. д., можна вимагати навіть гелікоптер, десяток тракторів і ще стільки комбайнів. І будьте певні кошторис «Ротарі Інтернешнл» не постраждає. А кому відомо, скільки грошей виділяє їхній центр на різні заходи? Чомусь впевнена, що після вдалого вояжу на Кобеляччину посвячені члени делегації потирали руки і глузували над нами, як над віслюками. Нашу державу намагаються перетворити на новітній каганат, а ми всі мов у рот води набрали. Гривні наші обмалювали пірамідами і мінорами. Скоро нам і на лобі клеймо ставитимуть або чіпи вживлятимуть.
Якщо дружба міст, то давайте дружити містами, а не клубами, які розповзлися майже по усьому світу.
Я пропоную винайти новий формат дружніх стосунків між містами-побратимами, вийшовши з-під впливу елітклубів.
Нам весь час втлумачують у голови міф про якусь демократію, про розширення повноважень місцевого самоврядування, а на ділі все робиться з точністю до навпаки.
Члени громади нічого не вирішують, не мають ніякого впливу на прийняття будь-яких рішень влади. У середині країни меріями керують «асоціація мерів», а ззовні якісь «інтерклуби». І ніхто, навіть Президент з Генпркурором, меру не указ. Такий стан речей називають незалежністю. Члени територіальної громади не мають ніякого впливу ні на мерів, ні на депутатів, відсутній механізм їх відкликання. І це називають демократією.
А новий закон про місцеві вибори взагалі унеможливлює навіть висунення незалежних кандидатів, повністю підкоривши їх політсилам, що керуються з єдиного «центру».
А ми продовжуємо вірити байкам про демократію, про незалежність, про користь від гуманітарної допомоги, яка допомагає вирішувати проблеми, може, і створені тими силами, що зараз її надають. Але для української свідомості таке припустити…
Їм краще про щось реальніше думати.
Недавно запитувала мене одна знайома бабуся із села: «Чула по радіо, що у нас безвізовий режим буде із Ізраїлем, чи то правда?»
Я відповіла: «Правда бабусю, таки потурбувалися про нас депутати і МЗС, будуть тепер українці «мотатися» з Канав прямо у Єрусалим, як у Кобеляки на базар. А вам то воно навіщо, у вас що родичі там?»
— «Та ні, так запитала, син у Москві на заробітках, то раз у три місяці потрібно йому додому приїздити. Думала може й для нього щось спроститься», — відповіла старенька.
Дивні ми українці, ой дивні...

Логін:
Пароль:
запам'ятати