з усієї України. Учасницями були й дві полтавки — сестрички Анюта і Злата Киви (на фото) . Коли повернулися до Полтави, щойно зійшовши з потяга, зателефонували, щоб поділитися враженнями, якими переповнені юні сердечка.
Для участі у Всеукраїнській виставці до Львова сестричок запросив професор, завідувач кафедри прикладного мистецтва Львівської національної академії мистецтв Степан Андрусів. А дізнався він, що в Полтаві є такі юні майстрині, які згідно з канонами відтворюють старовинних ляльок, із інформації в Інтернеті про їхню персональну виставку у садибі І. П. Котляревського (там нещодавно відкрилася нова виставкова зала). На фото пан Андрусів побачив їхні витвори із сіна, соломи й тканини та оцінив майстерність.
— Ми вважали, що Львів живе своїм життям і не дуже звертає увагу на Полтаву й навіть Київ, — каже мама дівчат, Олена Пазюченко-Кива, — адже львів’янам ближче до Європи — Польщі, Угорщини… Їм до Відня чотири години їзди, в той час, як до Києва — десять. І раптом — такий приємний сюрприз! Запрошення Анюті й Златі Степан Степанович передав телефоном через знайому — члена Національної спілки художників України Світлану Пасічну, яка була на їхній виставці в Полтаві.
Всеукраїнська виставка «Ляльковий світ» відбувалася в Національній академії мистецтв, у виставковій залі на площі Свободи, 15. Участь у ній взяло майже сто майстринь із різних регіонів України — Одеси, Києва, Кіровограда, Харкова, Чернігова, Житомира, Криму та Львова. З Полтави там були лише Анюта і Злата Киви. Полтавки в захопленні від гарно зробленої загальної виставки лялькарства. В окремій залі була представлена народна лялька. Загалом, у п’яти залах показували вироби в різних техніках. Були тут і колекційні (керамічні) ляльки, і дерев’яні та мотанки з тканини, і шиті за авторськими технологіями, і валяні іграшки…
— Приємно, що Львів зустрів нас привітно й тепло! — говорить їхня мама Олена (за фахом музикант, хоча й сама захоплюється виготовленням ляльок-мотанок).
Щодня у рамках фестивалю проводилися майстер-класи — кожен демонстрував особливу техніку, наприклад, як монтувати пластикову ляльку, які сучасні матеріали краще застосовувати, як фарбувати тканину на обличчі (лялька повинна мати світле обличчя), як мотається лялька народна (мотанка робиться без голки, хоча деякі майстрині зараз порушують цей принцип, виготовляючи таких ляльок під сувеніри).
У полтавок Анюти і Злати Кив усе зроблене за канонами, і львів’яни це помітили. Кожна з сестричок мала на виставці свій стенд. Юні майстрині розповідали тим, хто цікавився, як правильно намотувати голівку ляльки (за спіраллю, й обтягувати клаптиком тканини) тощо. На виробах сестричок помітно неоднакові форми хрестів (обличчя ляльки намотується по-різному — може нагадувати букви П, Т або звичайний хрест. Для кожного регіону властива своя форма). У давнину, перш ніж покласти дитину в колиску, мама клала туди спочатку ляльку-мотанку, щоб захистити немовля від усього лихого й нечестивого. Коли дівчина виходила заміж, разом із рушниками й сорочками вона брала з собою ляльок. Вважалося: чим довше дівчина грається ляльками, тим кращою вона буде матір’ю.
Сучасна лялька-мотанка — це архаїчна Барбі
Сучасна лялька-мотанка — це архаїчна Барбі, яка виготовляється із розвиваючою, виховною, спонукаючою чи творчою метою. Майстриня, яка робить таку ляльку, розвиває дрібну моторику, заняття
сприяє розвитку мозку. Сучасні діти охоче цим займаються, з інтересом дізнаються про історію костюму, побутові, культурні звичаї й традиції свого народу, знайомляться з орнаментом, символікою кольорів.
Анюта зробила ляльку з піднятими руками — символ берегині-захисниці на фоні колосків. Цей витвір юної полтавки привернув особливу увагу відвідувачів виставки й фахівців, ним найбільше захоплювалися. Є ще лялька-немовля, лялька-баба та лялька-княгиня. В обох дівчат на стендах були ці три різновиди. Лялька-немовля виготовляється найшвидше; лялька-баба має більш виражений тулуб, руки є або немає, на голові хустка, як у вже заміжньої жінки. А княгиня відрізняється більшою кількістю аксесуарів, на ній може бути вінок чи яскравий очіпок, на одязі — китички, бантики, зав’язочки… Ця лялька більш презентабельна, святкова.
Ще одне захоплення сестричок — гра на сопілках. Сопілка — традиційний інструмент, але й найбільш рідкісний
Анюта Кива цього року закінчила 9-й клас Полтавської загальноосвітньої школи № 3 і тепер навчається в музичному училищі по класу скрипки, а Злата ще школярка — восьмикласниця (навчається також у художній школі). Сестрички бувають зі своїми ляльками на різних обласних та загальнонаціональних етнографічних святах, а з деяких пір стали ще й виступати на велелюдних заходах — грати дуетом на сопілках. При цьому Анюта й Злата обов’язково вдягаються в українське національне вбрання, на головах у них — вінки із квітів та різнотрав’я. З півроку тому вони утворили етногурт під назвою «Толока» (дует сопілок). Тепер їх запрошують грати скрізь. Нерідко вони виступають на відкритті художніх виставок у салоні Полтавської обласної організації Національної спілки художників України. Це їм близьке, адже обидві — глибоко творчі натури.
Сопілка — традиційний інструмент, але й найбільш рідкісний. На сопілках Анюта і Злата грають уже два роки (навчилися цьому в Малій академії мистецтв міста Полтави), вони сформували свій репертуар, який складається з української народної музики. Виступали сестрички Киви і на Всеукраїнській виставці — Львів аплодував полтавкам. Там, у Львові, їх запитали, чи мають диски із записами. Це наштовхнуло на думку, що треба записати…
У Львові Анюта та Злата з мамою зайшли до Музею народних інструментів. Їм було дуже цікаво там побувати, адже в самих удома є різноманітні сопілки: хроматична (на якій грають з оркестром), окарини (пузатенька глиняна дудочка-сопілка), сопілка-одинцівка, телінка, дводенцівка (дві сопілки разом з’єднані — треба дути одночасно в обидві: одна виконує роль акомпануючого басу, інша — мелодійна), пищалка… Така от маленька колекція народних інструментів. Є в цій колекції ще барабан, тулумбас і дримба. Освоюють дівчата і варган — якраз у Львові їм показали, як на ньому грати.
Полтаву об’єднує зі Львовом схожа назва річок і те, що й у Львові, й у Полтаві розмовляють українською мовою
— У Львові річка Полтва взята в труби, так само, як наша полтавська Лтава, — говорить Олена Пазюченко-Кива, — але львів’яни кажуть, що не те нас об’єднує: коли вони приїжджають до Києва, чують там російську мову, а от у Полтаві, як і у Львові, люди розмовляють українською.
І сестрички Анюта та Злата, і їхня мама кажуть, що провели у Львові найприємніші дні: місто дуже гарне, прибране, чисте — це місто-музей.
— Там збереглися навіть будинки ХVІ—ХVІІ століть, адже Львів не був спалений під час війни, як Полтава, — розповідає мама дівчаток. — Третя частина пам’ятників архітектури й мистецтва України знаходиться у Львові. Центральна площа (44 будинки, номер 1 із яких — ратуша) занесена до списку ЮНЕСКО, як пам’ятка національного надбання. У неділю вранці люди поспішають до церкви, до храмів...
***
Всеукраїнську виставку «Ляльковий світ» у Львові організували, щоб активізувати лялькарський рух, який в Україні не дуже розвинений, хоча українська лялька знана в Європі.
— Все витіснив Китай, — каже Олена Пазюченко-Кива, — тож дуже важлива справа зібрати, презентувати, показати нашу українську автентичну ляльку, спонукати українців розвивати це мистецтво…
Кожен майстер отримав диплом учасника, афішу та буклет, а найголовніше — нові знання і пречудові враження.
