Технологія агітаційної кампанії, будь-який підручник по чорному, білому, сіро-буро-малиновому та іншому «піару» вимагають: обіцяй, обіцяй і ще раз обіцяй! Головне завдання — виграти вибори, а там — як карта ляже. Та, напевне, ті підручники писали, а технології створювали вчені, дуже далекі від реального життя, від реальних живих людей. І їм не доводиться ходити по вулицях, дивитися іншим в очі, вітатися і спілкуватися.
Між тим, передвиборчі зустрічі із земляками чітко демонструють одну невеселу тенденцію: чимало українців вже навіть не просять нічого в кандидатів у депутати, навіть обіцянок не слухають. Якщо й просять, то про зовсім елементарні, буденні речі. От, приміром, у понеділок в Морозах попросили: «Скажіть там, у районі, що нам уже десять днів за молоко не платять. Як ветеринари аналізи беруть чи довідку видають, так гроші зразу давай. А як селянину за його роботу заплатити, так нехай чекає.»
Ось так. Про дороги, освітлення, водопровід і мова не йде. Люди втомилися і не вірять. Та вам будь-який чиновник скаже, що за останні три-чотири роки кількість скарг і звернень від громадян постійно зменшується. Чому? Що, жити стало легше, жити стало веселіше? Ні, просто люди зневірилися і не вірять нікому і нічому. Не вірять, що будь-яка влада хоча б спробує їм допомогти.
Тому, на мою думку, одним із головних завдань депутатів усіх рівнів є спроба вибілити владу, зробити її ближчою і доступнішою до людей. Можливо, хтось ще пам’ятає, як кілька десятиліть тому в українських селах вибілювали лляну тканину. Величезні сувої розстеляли на березі річки, і діти бігали по них босими ногами. Сонце, вранішня роса, дитячі ніжки робили свою справу — льон ставав білим, м’яким, приємним на дотик.
Так, завданням депутатів усіх рівнів є тяжка і копітка робота з документами, написання інвестиційних програм, розподілення субвенцій, контроль за надходженням коштів у рідний район, у рідне місто і село. Так Кобеляки нагально потребують грошей для відкриття дитячого садочка, для реконструкції водогону, для завершення програми з освітлення міста. У Біликів свої проблеми — там теж потрібен дитячий садок, там на межі загибелі знаходиться комунальне господарство. У Світлогірському, як докір владі і громаді, у самому центрі бовваніє руїна Будинку культури. Озеряни хочуть, щоб їх село було освітлене, у Чорбівці чекають ремонту понтонного моста через Ворсклу. У Комарівці і Червоних Квітах місцеві жителі побоюються, що взагалі зникнуть медичні заклади. А ще — по всьому району практично відсутнє автобусне сполучення, розвалені клуби, немає житла для медиків і вчителів. Вирішення всіх цих проблем потребує залучення коштів із обласного та державного бюджетів. Цим повинні перейматися і займатися депутати обласної ради.
Але є ще багато питань і проблем, які не потребують великих капіталовкладень. Вони потребують лише бажання і зусиль для їх вирішення. Гроші не потрібні для того, щоб у Кобеляках та інших населених пунктах району відновити діяльність добровільних народних дружин і цим навести порядок на вулицях, для того, щоб морозянам і озерянам вчасно платили за здане молоко, щоб власників машин та скутерів не оббирали у МРЕВ. Лише час і бажання потрібні для того, щоб депутат хоча б раз на три-чотири місяці приїжджав до людей, які його обрали, дивився їм в очі, слухав їх накази та побажання.
Коли ви отримаєте цей номер «ЕХО», до виборів залишиться день чи два. У залежності від того, коли газета до вас дійде. Думайте, аналізуйте, зважуйте і вирішуйте. На щастя, право вибору у вас не забрали. Ви маєте можливість вибілити владу, зробити її доступнішою, ближчою до себе, зрозумілішою і відповідальнішою. Уже двадцять років ми вибираємо. І, на жаль, постійно помиляємося. Можливо тому, що обираємо чужих. Чужих по духу, по світосприйняттю, по наповненню гаманця. Вибирайте своїх, близьких і зрозумілих. Лише так владу можна вибілити.
