Читайте також:
Миргород: У бою горіли танки і люди
Одним із них є поважний полковник у відставці Олексій Лежнєв. Війна застала сільського хлопця із саратовського Заволжя школярем. У межиріччі Волги та Дону не вщухали бої. Німці чимдуж рвалися до берегів Волги.
- Ну, а на війні, як на війні, - згадує Олексій Іванович. - Ніхто сам не вибирав, де і в який армійський стрій йому шикуватися…
У 17-річного вчорашнього десятикласника ще й вуса не сіялися, а він уже приміряв гімнастерку курсанта Вольського військового хімічного училища. Сталінградське побоїще вимагало все нових і нових бійців. А від Вольська до Сталінграда вниз по Волзі - рукою подати. Науку хімічного захисту довелося опанувати за прискореною програмою. У Сталінграді молодшого лейтенанта Олексія Лежнєва, так йому сказали, чекала посада командира взводу хімічного захисту військ 214 стрілецької дивізії. Поки навантажений ящиками з боєприпасами пароплав гойдався на волзьких хвилях, мозок свердлила думка: "Чи зможу командувати обкуреними пороховими димами та бувалими в бувальцях солдатами?.."
Хвилювання виявилися марними. Сталося зовсім не так, як гадалося. На сталінградському березі його зустріли не дивізійні "хіміки", а німецькі бомбардувальники. Воїни на той час легендарного генерала Василя Чуйкова сходилися зі знахабнілими німцями та їхніми прихвоснями з числа румунських, угорських, італійських та ще якихось найманців ледве не врукопашну. Земля мінялася місцем із небом, а передова - з названими тилом руїнами. Бувало, що й санітарки підбирали у полеглих солдатів зброю і самі захищали переповнені пораненими оточені з усіх боків ворогами медпункти у підземеллях колишніх будинків. Саме з такої "хімії" і розпочав військову кар'єру молодий офіцер.
На запитання, чим найбільше запам'яталася Сталінградська битва, Олексій Іванович відповів не відразу. Довго морщив лоба. Подумки підбирав потрібне слово. Нарешті відказав: "Жорстокістю". І додав: "Але не тільки. Коли новоспеченого німецького фельдмаршала Паулюса викурили з руїн універмагу і разом зі свитою конвоювали до наших штабних автомашин, мені випало стояти в оточенні. Хто б що не говорив, а причетність до такої події була великою честю…"
У книзі маршала Георгія Жукова "Спогади і роздуми" про ті бої є такий спомин німецького офіцера: "…Ми змушені були почати відступ по всьому фронту. Одначе відхід перетворився у втечу. Шлях наш був устелений трупами. Ми вже відступали без наказів. Наввипередки зі смертю, яка наздоганяла нас…"
Медаль "За оборону Сталіграда" він, принаймні для себе, вважає найвищою серед усіх інших бойових нагород. Відповідальну посаду начальника служби протихімічної оборони танкового резерву поєднував з обов'язками командира окремого саперного батальйону. Після Сталінграда була пекельна танкова битва на Курській дузі. Військові "хіміки" поставляли захисникам оборонних позицій від хрестатих броньованих потвор багато тисяч пляшок із запалювальною рідиною. Від них на полі бою чорними смолоскипами горіли танки, а в них, бувало, і люди. Той сморід, хай йому грець, учувається ветерану і досі.
У пам'яті Олексія Лежнєва і руїни Харкова. Відразу як тільки у місто увійшли війська Степового фронту, туди ж із тимчасової евакуації повернувся і Уряд на той час Радянської України. Із цієї нагоди відбувся багатолюдний мітинг. Розділити радість земляків із Москви до Харкова прилетів славнозвісний український співак, народний артист Радянського Союзу Іван Козловський. "Українські народні та фронтові пісні у його виконанні, - пише у своїх спогадах Маршал Георгій Жуков, - до сліз розчулили присутніх".
Символічним видається і такий факт. Коли у 1974 році під час перебування у Миргороді Іван Семенович Козловський зі сцени курортного Палацу культури виконав арію Петра із п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка", один із миргородських організаторів концерту Олександр Мука його запитав: "Які виступи народного артиста найбільш пам'ятні в його творчому житті?"
Присутні, признаюся, бо й сам був у їх числі, чекали, що Іван Семенович назве свої виступи у Московському Великому театрі, коли, бувало, йому аплодував сам Йосип Сталін. А він погортав сторінки пам'яті і згадав, як співав на майдані у Харкові для визволителів міста, який, поки Київ залишався окупованим, тимчасово був столицею України.
У числі тих, кого співак зі світовим іменем благословляв на ратні подвиги за визволення рідної йому України, був і обкурений пороховими димами Олексій Лежнєв. У складі військ Степового фронту, який був переіменований у Другий Український, його бойовий шлях проліг через Полтаву і Кременчук. Брав участь у розгромі Корсунь-Шевченківського оточення ворожих дивізій. День Перемоги зустрів у Чехії.
Після війни Олексій Лежнєв служив на інженерних посадах у Радянській Армії, працював на меблевій фабриці у місті Ровно, а з 1999 року - за місцем проживання сім'ї доньки став миргородцем.
Поки дозволяло здоров'я, Олексій Іванович був активістом ветеранського руху. Волею стариковської долі тепер дідусь і сам овдовів. І правильно, по-солдатськи роблять активісти міської ветеранської організації, що не забувають навідувати старого вояку. У його особі міська влада і всі миргородці віддають данину шани усім, хто у грізне лихоліття війни не шкодував поту і крові, а то і самого життя заради того, щоб, як образно сказав поет, Україна не стала "рабою фашистських катів". І хто б що не говорив, а визволителем України від чужоземного поневолення народна шана буде вічною. Як сам час!
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
